Непокора (злочин проти правосуддя)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Злочин (КК України)
Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань
Загальна характеристика
Номер розділу XVIII
Злочин проти правосуддя
Номер статті 391
Кримінальне покарання
види і термін покарань до 3 років ПВ

Непокора — злочин проти правосуддя, за який передбачається кримінальна відповідальність за 391 статтею Кримінального кодексу України. Злочин полягає у злісній непокорі вимогам адміністрації установ виконання покарань (або іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій); слід відрізняти даний злочин від злочину, за який відповідальність передбачена у 402 статті Кримінального кодексу.

Склад злочину[ред. | ред. код]

  • Об'єктом злочину є нормальна діяльність установ виконання покарань (в статті зазначається, що це стосується виправних центрів та виправних або виховних колоній).
  • Об'єктивна сторона злочину виражається або в непокорі, або в іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.
    • Непокора — відкрита відмова засудженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації виправної установи, який мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав.
    • Іншою протидією адміністрації у законному здійсненні її функцій можуть вважатися в умисних діях, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених, на здійснення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку тощо.
    • Представниками адміністрації є особи, які уповноважені застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення. Злочин є закінченим з моменту вчинення описаних діянь.
  • Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
  • Суб'єктом злочину може бути лише особа, засуджена до обмеження чи позбавлення волі, якщо протягом року була піддана стягненню у виді переведення до одиночної камери чи переведення на суворіший режим відбування покарання.

Відповідальність[ред. | ред. код]

Визначити підстави для відповідальності за цією статтею кримінального кодексу досить важко, оскільки її диспозиція пристосована до Виправно-трудового кодексу України, який втратив чинність. У статті 68 Кримінально-виконавчого кодексу України не визначено дисциплінарну відповідальність у вигляді переведення на суворіший режим за порушення вимог відбування покарання або переведення в одиночну камеру. Тому відповідальність за вчинення цих дій під час відбування покарання у виді обмеження волі фактично не визначена. Слід також зазначити, що поняття «суворіший режим» відноситься лише до Виправно-трудового кодексу, який втратив чинність після набрання чинності Кримінально-виконавчим кодексом, в якому виправні колонії поділяються за рівнями безпеки.

Цікавим є той факт, що за ч.14 ст. 134 Кримінально-виконавчого кодексу особа вважається такою, що не має стягнення, якщо протягом півроку з дня відбуття стягнення не вчинить нового правопорушення. Тому, якщо засуджений учинить непокору, наприклад, через 9 місяців після відбуття стягнення, кримінальна відповідальність не настане, оскільки засуджений вважається таким, що не має стягнення (а у Виправно-трудовому кодексі строк давності дисциплінарних стягнень визначався в один рік). А практика настання кримінальної відповідальності в послідовності після дисциплінарної (чи адміністративної) є застарілою.

У 391 статті кримінальна відповідальність за злочин передбачена у виді позбавлення волі на строк до трьох років.

Злочин в інших країнах[ред. | ред. код]

  • В Кримінальному кодексі Російської Федерації подібний (чи аналогічний) злочин відсутній.
  • В Кримінальному кодексі Білорусі наявний аналогічний злочин (411 стаття): «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, що виконує покарання у вигляді позбавлення волі». Кримінальна відповідальність виражена позбавленням волі на строк до одного року, а за обставин, які обтяжують покарання, — до двох років.
  • Схоже визначення є у Кримінальному кодексі Молдови, у статті № 321: «Непокора із застосуванням насильства вимогам адміністрації пенітенціарної установи». Покарання — позбавлення волі на строк до п'яти років.
  • Не знайдено аналогічних складів злочину у Кримінальному кодексі В'єтнаму, а також у Кримінальному кодексі Нової Зеландії.
  • Немає згадки про злочин у Кримінальному кодексі Грузії, у Кримінальному кодексі Туркменістану (глава 24).

Джерела[ред. | ред. код]