Непокора (злочин проти правосуддя)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Злочин (КК України)
Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань
Загальна характеристика
Номер розділу XVIII
Злочин проти правосуддя
Номер статті 391
Кримінальне покарання
види і термін покарань до 3 років ПВ

Непокора — злочин проти правосуддя, за який передбачається кримінальна відповідальність за 391 статтею Кримінального кодексу України. Злочин полягає у злісній непокорі вимогам адміністрації установ виконання покарань (або іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій); слід відрізняти даний злочин від злочину, за який відповідальність передбачена у 402 статті Кримінального кодексу.

Склад злочину[ред.ред. код]

  • Об'єктом злочину є нормальна діяльність установ виконання покарань (в статті зазначається, що це стосується виправних центрів та виправних або виховних колоній).
  • Об'єктивна сторона злочину виражається або в непокорі, або в іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.
    • Непокора — відкрита відмова засудженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації виправної установи, який мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав.
    • Іншою протидією адміністрації у законному здійсненні її функцій можуть вважатися в умисних діях, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених, на здійснення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку тощо.
    • Представниками адміністрації є особи, які уповноважені застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення. Злочин є закінченим з моменту вчинення описаних діянь.
  • Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
  • Суб'єктом злочину може бути лише особа, засуджена до обмеження чи позбавлення волі, якщо протягом року була піддана стягненню у виді переведення до одиночної камери чи переведення на суворіший режим відбування покарання.

Відповідальність[ред.ред. код]

Визначити підстави для відповідальності за цією статтею кримінального кодексу досить важко, оскільки її диспозиція пристосована до Виправно-трудового кодексу України, який втратив чинність. У статті 68 Кримінально-виконавчого кодексу України не визначено дисциплінарну відповідальність у вигляді переведення на суворіший режим за порушення вимог відбування покарання або переведення в одиночну камеру. Тому відповідальність за вчинення цих дій під час відбування покарання у виді обмеження волі фактично не визначена. Слід також зазначити, що поняття «суворіший режим» відноситься лише до Виправно-трудового кодексу, який втратив чинність після набрання чинності Кримінально-виконавчим кодексом, в якому виправні колонії поділяються за рівнями безпеки.

Цікавим є той факт, що за ч.14 ст. 134 Кримінально-виконавчого кодексу особа вважається такою, що не має стягнення, якщо протягом півроку з дня відбуття стягнення не вчинить нового правопорушення. Тому, якщо засуджений учинить непокору, наприклад, через 9 місяців після відбуття стягнення, кримінальна відповідальність не настане, оскільки засуджений вважається таким, що не має стягнення (а у Виправно-трудовому кодексі строк давності дисциплінарних стягнень визначався в один рік). А практика настання кримінальної відповідальності в послідовності після дисциплінарної (чи адміністративної) є застарілою.

У 391 статті кримінальна відповідальність за злочин передбачена у виді позбавлення волі на строк до трьох років.

Злочин в інших країнах[ред.ред. код]

  • В Кримінальному кодексі Російської Федерації подібний (чи аналогічний) злочин відсутній.
  • В Кримінальному кодексі Білорусі наявний аналогічний злочин (411 стаття): «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, що виконує покарання у вигляді позбавлення волі». Кримінальна відповідальність виражена позбавленням волі на строк до одного року, а за обставин, які обтяжують покарання, — до двох років.
  • Схоже визначення є у Кримінальному кодексі Молдови, у статті № 321: «Непокора із застосуванням насильства вимогам адміністрації пенітенціарної установи». Покарання — позбавлення волі на строк до п'яти років.
  • Не знайдено аналогічних складів злочину у Кримінальному кодексі В'єтнаму, а також у Кримінальному кодексі Нової Зеландії.
  • Немає згадки про злочин у Кримінальному кодексі Грузії, у Кримінальному кодексі Туркменістану (глава 24).

Джерела[ред.ред. код]