Перейти до вмісту

Непряма дія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій Європейського Союзу


Раді Європейського Союзу
Угорщина Угорщина
(липень–грудень 2024)

Конфігурації







Група Європейського інвестиційного банку





Інші незалежні установи


Міжвідомчі установи

Непряма дія – принцип права Європейської Унії (ЄУ), відповідно до якого національні суди держав-членів зобов’язані тлумачити національне законодавство відповідно до положень законодавства ЄУ. Принцип непрямої дії контрастує з принципом прямої дії, який за певних умов дозволяє особам посилатися на саме право ЄУ у національних судах.

Непряма дія виникає через неспроможність держави-члена імплементувати директиву  — належним чином або взагалі  — але якщо пряма дія не може бути застосована, оскільки сторона, проти якої спрямована директива, є приватною особою або іншим чином не відповідає умовам, які надали б директиві пряму дію. У справі Фон Кольсон проти землі Північний Рейн-Вестфалія[en] Суд Справедливости постановив, що національні суди повинні тлумачити національне законодавство відповідно до директиви, «в тій мірі, в якій це дозволено національним законодавством».[1] У той час як Фон Кольсон розглядав ситуацію, коли держава-член не виконала директиву належним чином, у справі Marleasing SA проти La Comercial Internacional de Alimentacion SA Суд Справедливости поширив непряму дію на ситуації, коли відповідна держава-член ЄС взагалі не виконала директиву.[2]

Хоча непряма дія має велике значення, особливо щодо директив, рекомендації та думки також можуть мати непряму дію. Рекомендації та думки не мають обов'язкової юридичної сили, як-от директиви. Однак у справі Grimaldi проти Fonds des Maladies Professionnelles Суд Справедливости постановив, що оскільки рекомендації та думки повинні мати певну юридичну силу, їх усе ж слід брати до уваги при розгляді заходів, які вони повинні були доповнювати.[3]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Case 14/83 [1984] ECR 1891 at para 28.
  2. Case C-106/89, [1990] ECR I-4135.
  3. Berry, Elspeth; Hargreaves, Sylvia (29 березня 2007). European Union Law (англ.). OUP Oxford. с. 63. ISBN 9780199282449.

Джерела

[ред. | ред. код]