Нетратівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Нетратівка
Вид на вулицю в селі Нетратівка
Вид на вулицю в селі Нетратівка
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Чорнухинський район
Рада/громада Куріньківська сільська рада
Код КОАТУУ 5325182103
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення Близько 100 чол.
Поштовий індекс 37124
Телефонний код +380 5340
Географічні дані
Географічні координати 50°10′37″ пн. ш. 32°45′08″ сх. д. / 50.17694° пн. ш. 32.75222° сх. д. / 50.17694; 32.75222Координати: 50°10′37″ пн. ш. 32°45′08″ сх. д. / 50.17694° пн. ш. 32.75222° сх. д. / 50.17694; 32.75222
Середня висота
над рівнем моря
97 м
Водойми р. Удай
Місцева влада
Адреса ради 37124, Полтавська обл., Чорнухинський р-н, с.Курінька, тел. 5-43-42
Карта
Нетратівка. Карта розташування: Україна
Нетратівка
Нетратівка
Нетратівка. Карта розташування: Полтавська область
Нетратівка
Нетратівка
Locator Dot2.gif
Розташування села Нетратівка

CMNS: Нетратівка на Вікісховищі

Нетра́тівка — село в Україні, в Чорнухинському районі Полтавської області. Населення становить близько 100 осіб. Орган місцевого самоврядування — Куріньківська сільська рада.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Нетратівка знаходиться на лівому березі річки Удай, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Курінька, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Скибинці, на протилежному березі — села Духове (Лубенський район) та Гінці (Лубенський район). Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера.

Історична довідка[ред.ред. код]

Село засноване наприкінці XVIІ — на початку XVIII ст. Вперше згадано у Генеральному слідстві про маєтності Лубенського полку. Станом на 1730 рік у селі значилося 7 дворів[1]. Очевидно, що назва села походить від імені чи прізвища перших поселенців. Від моменту заснування до 1757 року Нетратівка входила до складу Чорнухинської сотні, а в 1757—1781 рр. — Куріньківської сотні Лубенського полку. У другій половині XVIII ст. у селі стояло 24 хати, 11 із яких належали козакам, по одній — козацькому підсусідку і різночинцю, 12 — селянам[2]. У 1787 р. в селі значилося 67 «душ» — чоловіків, які платили податки (тому загалом населення Нетратівки разом із жінками і дітьми складало близько 150 чол.). Власником селян на той момент була вдова лубенського полкового осавула Євдокія (Авдотья) Рвачевська[3].

У ХІХ-на початку ХХ ст. Нетратівка входила до складу Лохвицького повіту Полтавської губернії. У 1803 році в селі значилося 76 «душ», в 1877/1888 рр. — 128. У 1910 році в Нетратівці було 48 дворів, в яких проживало 308 мешканців. У 1913 році в селі збудували земську школу за проектом Опанаса Сластіона.

В 1917—1919 рр влада в селі змінювалася кілька разів. Нетратівка постраждала від Голодомору 1932—1933 рр. Точна кількість жертв невідома.

Під час ІІ Світової війни багато жителів села було мобілізовано до Червоної армії або вивезено на примусові роботи до Німеччини. Станом на 1.01. 1943 р. в селі проживало 273 людини (43 чоловіки, 104 жінки, 95 дітей)[4]. На фронті загинуло 32 уродженці Нетратівки. Відомо, нетратівець Остренко Сергій (1914—1942) загинув і похований на території Тверської області в Росії. Тимофій Вовк (1907—1943) і Артюх Микола (1918—1943) загинули під час боїв на Букринському плацдармі. Т.Вовк похований в селі Ходорів Київської області, а М.Артюх в селі Трахтемирів Черкаської області. Відомо також, що житель села Алехно Василь (1906—1945) загинув і похований на території Польщі. Місця загибелі більшості нетратівців, які воювали в Червоній армії, залишилися невідомі.

У післявоєнний час село входило до складу колгоспу «Дружба».

Сучасність[ред.ред. код]

У 2011 році в Нетратівці у приміщенні колишньої земської школи відкрили дитячий будинок сімейного типу.

Станом на 2017 рік у селі проживає близько 100 жителів.

Світлини села[ред.ред. код]

Також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку / Український архів — Том.4, Київ, 1931. — С.32, 54.
  2. Описи Київського Намісництва 70—80 років XVIII ст. — К. 1989. — С. 119.
  3. Описи Київського Намісництва 70—80 років XVIII ст. — К. 1989. — С. 261.
  4. Булда М. Край Григорія Сковороди. — Гадяч, 2013. — С. 246.

Література та джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]