Нечаєв Володимир Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Володимир Нечаєв
Володимир Нечаєв.jpg
Особові дані
Повне ім'я Володимир Вікторович
Нечаєв
Народження 4 серпня 1950(1950-08-04) (68 років)
  Одеса, Затока
Одеська область СРСР
Зріст 177 см
Вага 84 кг
Громадянство СРСР, Україна
Позиція захисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єр
Юнацькі клуби
1967—1969 СРСР «Чорноморець» (О)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1968—1976 СРСР «Чорноморець» (О) 210 (10)
1977 СРСР ЦСКА (М) 0 (0)
1977 СРСР СКА (О) 43 (12)
1978—1979 СРСР «Чорноморець» (О) 43 (0)
1979—1980 СРСР «Пахтакор» (О) 28 (3)
1981—1983 СРСР «Колос» (Н) 103 (17)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1985
1989—1991
1992—1994
1995—1996
1997
2002—2003
2003—2004
2005
2005—2007
СРСР «Колос» (Н)
СРСР «Колос» (Н)
Україна «Металург» (Н)
Україна «Полісся» (Ж)
Білорусь «Трансмаш»
Україна «Електрометалург-НЗФ»
Україна «Олком»
Україна «Обрій» (Нікополь)
Україна «Енергія» (Ю)
Звання, нагороди
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Володимир Вікторович Нечаєв (рос. Владимир Викторович Нечаев нар. 4 серпня 1950, Одеса, Затока, Одеська область СРСР) — радянський та український футболіст, захисник, український тренер. Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1974). Майстер спорту СРСР (1974).

Освіта вища. Закінчив Одеський педагогічний інститут.

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї військовослужбовця. Почав грати в футбол у 1962 році в групі підготовки одеського СКА і виступав у юнацькій збірній Одеси, в складі якої був помічений тренерами Київського спортінтернату.

У липні 1967 року в Ленінграді в складі збірної УРСР став переможцем Всесоюзної спартакіади школярів, яка входила в програму змагань IV Спартакіади народів СРСР.

Повернувшись до Одеси, в 1968 році став гравцем дублюючого складу «Чорноморця», і в тому ж сезоні дебютував в основному складі «моряків»: 16 листопада в домашньому матчі одеського клубу з мінським «Динамо» замінив на 71-й хвилині Олексія Попічка[1]. Але повноправним гравцем першої команди став лише в 1970 році. 19 вересня перший гол Нечаєва за «Чорноморець» в офіційних матчах допоміг «морякам» здолати в Одесі київське «Динамо»[2].

У 1973 році в складі «Чорноморця» Нечаєв став володарем малих золотих медалей за перемогу в першій лізі і вперше в своїй кар'єрі увійшов до списку 33 найкращих футболістів України (як правий захисник під № 2).

Зоряний сезон в кар'єрі Нечаєва припав на 1974 рік, за підсумками якого захисник став бронзовим призером чемпіонату СРСР і завоював з одеською командою першу в її історії путівку в Кубок УЄФА, не рахуючи двох щорічних призів «Кубок прогресу» і «Справедливої ​​гри». Увійшов Нечаєв і в список 33 найкращих футболістів України (правий захисник, № 3).

17 вересня 1975 року Нечаєв вперше в своїй кар'єрі зіграв в єврокубках і допоміг «Чорноморцю» здобути історичну перемогу над римським «Лаціо», взявши безпосередню участь у взятті воріт італійського клубу[3].

У 1976 році захисник втретє в своїй кар'єрі був включений у список 33 найкращих футболістів України, але цього разу як кращий правий захисник республіки. У тому ж році Нечаєв був призваний в армію, опинившись у московському ЦСКА, проте вже через півроку був переведений до Одеси, де продовжив службу в одеському СКА.

У 1979 році Нечаєв увійшов до групи футболістів, покликаних відродити ташкентський «Пахтакор», який трагічно розбився в авіакатастрофі над Дніпродзержинськом, за цю команду в чемпіонаті і Кубку СРСР відіграв 30 матчів і забив 4 м'ячі.

Тренерську кар'єру розпочав у Нікополі, де завершив ігрову.

У 2001 році Нечаєв був включений у число найкращих футболістів Одеси XX століття.

13 вересня 2015 року на алеї футбольної слави ФК «Чорноморець» (Одеса) були відкриті дві нові іменні плити, одна з яких присвячена Володимиру Нечаєву[4].

Тренерська діяльність[ред. | ред. код]

По завершенні ігрової кар'єри з серпня 1983 року допомагав тренувати одеський «Чорноморець». У весняній частині сезону 1985 року тренував «Колос» (Нікополь), після чого увійшов до тренерського штабу «Чорноморця» (Одеса). У червні 1989 року очолив нікопольський «Колос», в якому пропрацював до 1993 року. В сезоні 1994/95 років спочатку допомагав тренувати «Хімік» (Сєвєродонецьк), а потім працював на посаді директора в СК «Одеса». Потім самостійно працював у «Хіміку» (Житомир) та «Трансмаш» (Могильов). Після тренкрської діяльності був селекціонером в російському «Уралані». Згодом знову очолював «Електрометалург-НЗФ». Потім тренував клуби «Олком» (Мелітополь), «Обрій» (Нікополь) та «Енергія» (Южноукраїнськ). На даний час працює в Одесі, в ДЮСШ-5.

Досягнення[ред. | ред. код]

Командні[ред. | ред. код]

  • СРСР Всесоюзна спартакіада школярів
    • Bronze medal icon.svg Бронзовий призер (1): 1967

Особисті[ред. | ред. код]

  • СРСР Список найкращих футболістів СРСР (3): 1973, 1974, 1976

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • СРСР Майстер спорту СРСР (1974)

Література[ред. | ред. код]

  • Усатюк Ю. И. «Отлитые в бронзе». — Одесса: ВМВ, 2014. — с. 368., ил. ISBN 978-966-413-496-2

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]