Нечуйвітер отруйний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нечуйвітер отруйний
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Рослини (Plantae)
Судинні (Tracheophyta)
Покритонасінні (Angiosperms)
Евдикоти (Eudicots)
Айстериди (Asterids)
Порядок: Айстроцвіті (Asterales)
Родина: Айстрові (Asteraceae)
Підродина: Цикорієві (Cichorioideae)
Триба: Cichorieae
Рід: Нечуйвітер (Hieracium)
Вид: Нечуйвітер отруйний
Hieracium virosum
Pall., 1771
Посилання
Віківиди: Hieracium virosum
IPNI: 224728-1
NCBI: 546208

Нечуйвітер отруйний[1][2] (Hieracium virosum) — вид рослин з родини айстрових (Asteraceae), поширений у Європі й помірній Азії.

Опис[ред. | ред. код]

Багаторічна рослина висотою 20–120 см. Рослина без зірчастого запушення. Стебло просте, в нижній частині фіолетово пофарбоване і вкрите більш-менш густими жорсткими волосками 1.5–3 мм довжиною або рослина вся гола, що містить молочний сік. Листки сизо-зелені, знизу з добре вираженим сітчастим жилкуванням. Стеблові листки численні (20–110), яйцеподібні або ланцетні. Загальне суцвіття волотисте або щиткоподібно-волотисте, з 6–150 кошиками[2]. Кореневища товсті. Квіточки жовті. Сімянки чорно-коричневі, циліндричні, ≈ 3 мм, з 10 ребрами. Папус блідо-жовтий, ≈ 6 мм. 2n = 27, 36[3].

Поширення[ред. | ред. код]

Поширений у Європі (Болгарія, Росія, Румунія, Молдова, Сербія (включаючи Косово та Воєводину), Україна) й помірній Азії[4][5].

В Україні вид зростає в степах, на узліссях лісів, кам'янистих схилах гір і відслоненнях — у Закарпатті, рідко (у верхньогірському поясі: Апшинецька улоговина, гора Піп Іван): в Лісостепу, Степу та Криму, більш-менш зазвичай[2].

Використання[ред. | ред. код]

Лікарська рослина[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Hieracium virosum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. а б в г Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 386. (рос.)(укр.)
  3. Flora of China. Архів оригіналу за 6 липня 2020. Процитовано 09.08.2019. (англ.)
  4. Euro+Med Plantbase. Процитовано 09.08.2019. (англ.)
  5. Plants of the World Online — Kew Science. Архів оригіналу за 9 серпня 2019. Процитовано 09.08.2019. (англ.)