Нижня Полянка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Coat of arms of Slovakia.svgСело Нижня Полянка
словац. Nižná Polianka
Nizna Polianka od hranice.jpg
Основні дані
49°24′00″ пн. ш. 21°24′00″ сх. д.H G O
Країна Словаччина Словаччина
Край Пряшівський
Округ Бардіїв

Перша згадка 1435

Сусіди

Варадка

 ?

Висота над р.м. 385 м
Площа 5,88 км²
Населення 255
Телефонний код +421-054
Автомоб. ном. BJ
Поштовий індекс 086 36
Місцева влада
Адреса

Obecný úrad Nižná Polianka 47

086 36 Nižná Polianka
Веб-сторінка niznapolianka.ocu.sk/sk/
Ідентифікатори і посилання
код LAU (NUTS) 519634[1]
OpenStreetMap пошук у Nominatim 388185 ·R (Бардіїв)
GeoNames 724060
Карта
Нижня Полянка. Карта розташування: Словаччина
Нижня Полянка
Нижня Полянка. Карта розташування: Пряшівський край
Нижня Полянка
Нижня Полянка (Пряшівський край)

CMNS: Нижня Полянка на Вікісховищі

Нижня Полянка (словац. Nižná Polianka) — село в Словаччині, Бардіївському окрузі Пряшівського краю. Розташоване в північно-східній частині Словаччини, в північній частині Низьких Бескидів, в долині Ондави, біля кордону з Польщею.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше згадується у 1435 році.

У 1849 р. угорськими революційними емісарами в селі реквізована провізія, насильно мобілізована молодь і спалено живцем сільського старосту.[2]

Населене українцями, але після Другої світової війни — під загрозою переселення в УССР — абсолютна більшість селян переписалася на словаків та русинів.

В селі є греко-католицька церква, в 1923 року збудована на місці старшої дерев'яної церкви, яка згоріла під час І світової війни, та православна церква з 1992 року.

Населення[ред. | ред. код]

В селі проживає 255 осіб.

Національний склад населення (за даними останнього перепису населення — 2001 року):

Склад населення за приналежністю до релігії станом на 2001 рік:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Nižná Polianka. ŠÚ SR: sodbtn.sk (sk).  // детальні статистичні дані
  2. Алабинъ П. Четыре войны. Походныя записки въ 1849, 1853, 1854-56, 1877-78 годахъ. — Самара, 1888. — с. 56.

Джерела[ред. | ред. код]