Нижня Теличка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нижня Теличка
Загальна інформація
50°24′17″ пн. ш. 30°34′17″ сх. д. / 50.40472222224999399° пн. ш. 30.57138888891666895° сх. д. / 50.40472222224999399; 30.57138888891666895Координати: 50°24′17″ пн. ш. 30°34′17″ сх. д. / 50.40472222224999399° пн. ш. 30.57138888891666895° сх. д. / 50.40472222224999399; 30.57138888891666895
Країна  Україна
Район Голосіївський район
Адмінодиниця Київ
Водойма р. Дніпро
Головні вулиці Баренбойма, Будіндустрії, Деревообробна, Інженерна, Набережно-Печерська дорога, Наддніпрянське шосе
Транспорт
Метрополітен  «Видубичі»
Карта
Нижня Теличка. Карта розташування: Київ
Нижня Теличка
Нижня Теличка
Нижня Теличка (Київ)
CMNS: Нижня Теличка у Вікісховищі

Нижня Теличка — історична місцевість на території Голосіївського району міста Києва, на березі Дніпра, між Наддніпрянським шосе, Дарницьким залізнично-автомобільним і Південним мостами[1][2][3]. Нижня Теличка (Телячів) являє собою низовинну частину місцевості Теличка, верхня частина якої розташовується в Печерському районі[4][3][5][6].

Історія

[ред. | ред. код]

Первісно територію сучасної Нижньої Телички займала Дніпровська затока[7] (інша назва — Лисогірський рукав[8]) — частина старого русла Дніпра[1]. У 1868—1870 роках під час будівництва залізничного мосту Струве цю місцину осушили за допомогою дамби, перетворивши колишню затоку на зарослу лозою піщану пустку площею 103 десятини 780 квадратних сажнів[1]. Згодом тут утворилися заплавні луки, де випасали худобу, що, за однією з версій, і дало назву місцевості[1][9]. За іншою версією, топонім «Теличка» походить від прізвища власника або мешканця цієї місцевості, яка згадується у документах 1694 року під назвою «Телячів»[9][5][6].

Як окремий київський топонім Нижня Теличка вперше з'явилася на мапі 1902 року — як «урочище Нижня Теличка міська»[10][11]. На початку XX століття тут налічувалося близько 15 садиб[10]. Рештки історичної Дніпровської затоки з часом перетворилися на озеро, яке на різних мапах мало назви Теличка, Старик[12] або Коров'яче[13][14]. Вперше зафіксоване на мапах 1897 року, мало розміри 800 м з півночі на південь і до 250 м з заходу на схід[14]. По західному берегу озера пролягав насип залізниці. Озеро засипали після Другої світової війни, ймовірно, для будівництва промзони. Ще один гідронім на Нижній Теличці — сучасна Дніпровська затока, залишок Лисогірського рукава[7]. У затоці розміром близько 400 на 130 м розташований Ремонтно-відстійний пункт № 4.

До складу Києва Нижня Теличка увійшла 1923 року[9][5][6], послідовно підпорядковувалася Печерському, Ленінському, Кіровському та Харківському районам[2].

У роки Першої світової війни на Нижній Теличці діяли деревообробні та цегельні заводи, що належали різним власникам, зокрема, купцеві А. Горенштейну та Києво-Печерській Лаврі[1]. У липні 1929 року тут за проєктом московського об'єднання «Деревбуд»[11] почали будувати деревообробний завод Українлісу[15], який наприкінці 1930-х років перетворився на потужний Київський деревообробний комбінат[2][11]. Будівництво комбінату, яке здійснювала галузева будівельна контора «Укрліспромбуд», завершили у 1933 році[11]. У 1930 році при комбінаті відкрили школу фабрично-заводського учнівства, для якої 1939 року збудували окрему двоповерхову будівлю[11], а 1979 року — новий навчальний корпус[16]. У 1940 році школу перетворили на ремісниче училище, яке після низки реорганізацій, вже в сучасній Україні стало Київським вищим професійним училищем деревообробки[16].

Після Другої світової війни, у 1960-х—1970-х роках на Нижній Теличці починає створюватися промислова зона[9][16]. У 1949 році тут збудували завод мінераловатних виробів[2], у 1970-х роках — комбінат будівельної індустрії[2]. У 1980-х роках остаточно знесли малоповерхову садибну забудову Нижньої Телички для проєктування Видубицької транспортної розв'язки[16]. Станом на 2020 рік промислова зона «Теличка» — друга в Києві за площею після промзони «Нивки»[17].

Наприкінці XX століття більшість промислових підприємств Нижньої Телички скоротили або припинили свою діяльність. На початку XXI століття з'явилися плани ревіталізації промзони «Теличка»[18], зокрема, будівництва на її місці ділового центру Kyiv City та навіть перенесення сюди урядового кварталу[19][20][21][17].

Забудова

[ред. | ред. код]

На Нижній Теличці переважає промислова забудова[1][3][5][6]: тут розташовані Київський деревообробний комбінат, завод залізобетонних конструкцій № 1, комбінат будіндустрії, завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської. У північній частині, біля Дарницького мосту існує так зване селище Мостобуду — поселення працівників мостозагону № 2, які після німецько-радянської війни відбудовували мости через Дніпро. Селище виникло на початку 1950-х років[22]. Житлова забудова селища розміщена вздовж вулиці Баренбойма та складається із 16 споруд, серед яких 3 двоповерхових житлові будинки барачного типу 1950 року побудови та єдиний дев'ятиповерховий панельний житловий будинок серії 1-КГ-480[23]. Окрім житлових будинків у селищі був свій клуб і спортивний зал[22], за деякими даними до 1990-х років діяв свій музей історії мостобудування та аматорський театр[23].

Транспорт

[ред. | ред. код]

Завдяки своєму розташуванню на березі Дніпра та біля залізничного мосту промислова зона Нижньої Телички обслуговувалася водним і залізничним транспортом. Так, у 1914 році відкрився пасажирський зупинний пункт «Правий Берег» Київського залізничного вузла Південно-Західної залізниці, пізніше перейменований на платформу Ботанічну. У Дніпровській затоці для потреб деревообробного комбінату відкрився причал «Док».

Після Другої світової війни, коли в Києві почали відбудовувати мости та мережу міського транспорту, Нижню Теличку також сполучили з іншими районами міста. З 1950-х—1960-х і до 1990-х років вулиця Будіндустрії сполучалася з районом Печерського мосту автобусним маршрутом № 7 (закритий на початку 1990-х). У другій половині 1980-х років відкрився ще один автобусний маршрут № 67 з Нижньої Телички до станції метро Дніпро (закритий у 1990-х).

У середині 1970-х років почалося активне проєктування Сирецько-Печерської лінії, що мала з'єднати Виноградар із новозбудованим Харківським масивом через запроєктований Південний міст, який відкрили у 1990 році, на південній межі Нижньої Телички. В районі самої Нижньої Телички запроєктували дві станції — «Видубичі» (проєктна назва — «Наддніпрянська»[24]) і «Теличка» (проєктна назва — «Будіндустрії»[25]). Першу з них відкрили у грудні 1991 року в рамках відкриття ділянки «Кловська» (тоді — «Мечникова») — «Видубичі». Через затримку будівництва Південного мосту ділянку «Видубичі»—«Осокорки» відкрили лише через рік, у грудні 1992 року. Станція «Теличка» через своє розташування у промзоні створювалася на далеку перспективу, а поки за будівельними нормами мала слугувати евакуаційною платформою на найдовшому в київському метрополітені перегоні «Видубичі»—«Славутич»[26]. Станом на 2022 рік «Теличка», розташована між опорами Південного мосту, так і не відкрита як повноцінна станція метро, втім, тут провели підготовчі роботи, зокрема, збудували дві платформи берегового типу[27], є суміщена тягово-понижуюча підстанція та станційний вентиляційний вузол[26]. Поїзди тут зупиняються дуже рідко, лише для посадки та висадки працівників метрополітену[27].

У 2001 році в рамках реконструкції транспортної розв'язки в районі станції метро «Видубичі» відкрили однойменну автостанцію та зупинний пункт (замість закритого зупинного пункта Ботанічна), перетворивши місцевість на великий транспортний хаб[28]. З 2011 року на зупинному пункті Видубичі зупиняється київської міської електрички, з 2020 року — «Kyiv Boryspil Express»

Зображення

[ред. | ред. код]
  • Нижня Теличка на мапі Києва 1890 року
    Нижня Теличка на мапі Києва 1890 року
  • План селища Мостобуду
    План селища Мостобуду
  • Селище Мостобуду
    Селище Мостобуду
  • Селище Мостобуду і промзона «Теличка». На задньому плані — Позняки та Південний міст, справа — ТЕЦ-5
    Селище Мостобуду і промзона «Теличка». На задньому плані — Позняки та Південний міст, справа — ТЕЦ-5
  • Вид на Нижню Теличку з Лисої гори, 2006 рік
    Вид на Нижню Теличку з Лисої гори, 2006 рік

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Звід, 2011, с. 2098.
  2. ↑ а б в г д Вакулишин, 2014, с. 122.
  3. ↑ а б в Київ, 1981, с. 593.
  4. ↑ Пономаренко, Різник, 2003, с. 68.
  5. ↑ а б в г Киев, 1982, с. 550.
  6. ↑ а б в г Киев, 1985, с. 608.
  7. ↑ а б Вакулишин, 2014, с. 56.
  8. ↑ Вакулишин, 2014, с. 100.
  9. ↑ а б в г Пономаренко, Різник, 2003, с. 69.
  10. ↑ а б Широчин, Михайлик, 2021, с. 49.
  11. ↑ а б в г д Широчин, Михайлик, 2019, с. 126.
  12. ↑ Вакулишин, 2014, с. 172-173.
  13. ↑ Парнікоза І.Ю. 2.7.12. Неводничі, Видубичі, острови Жуків, Чернечий (Водників), Конча-Заспа та ін. в період 1921-1941 рр. // Київські острови та прибережні урочища на Дніпрі – погляд крізь віки. — (мережеве видання). — 2013-2021.
  14. ↑ а б Вакулишин, 2014, с. 85.
  15. ↑ Ернст, 1930, с. 711.
  16. ↑ а б в г Широчин, Михайлик, 2019, с. 127.
  17. ↑ а б Олександра Панченко (7 липня 2020). Київську Теличку хочуть перетворити на Дубай. Чи доцільна ця ідея?. hmarochos.kiev.ua. Хмарочос. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року.
  18. ↑ Центр переедет в Теличка-Сити. domik.ua. 28 червня 2006. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 4 січня 2022 року. (рос.)
  19. ↑ Столичная промзона Нижняя Теличка готовится к перевоплощению. domik.ua. 8 січня 2008. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року. (рос.)
  20. ↑ Олександр Дмитрук (17 липня 2020). «Місто не схаває». Чому Kyiv City на «Теличці» сьогодні – це неможливо. www.the-village.com.ua. The Village Україна. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року.
  21. ↑ Киев-Сити на Теличке: зачем застройщики хотят сделать из промзоны у Днепра бизнес-центр. delo.ua. Дело UA. 21 липня 2020. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року. (рос.)
  22. ↑ а б Широчин, Михайлик, 2019, с. 170.
  23. ↑ а б Широчин, Михайлик, 2019, с. 171.
  24. ↑ Козлов, 2011, с. 160.
  25. ↑ Тоцкий, 2018, с. 72.
  26. ↑ а б Тоцкий, 2018, с. 71.
  27. ↑ а б Козлов, 2011, с. 162.
  28. ↑ Наталка Пелих (13 липня 2001). Новий транспортний вузол на Видубичах. kreschatic.kiev.ua. «Хрещатик». Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 4 січня 2022 року.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Маршрут № 7. Печорський міст — сел. Теличка (ДОК) // Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 235.
  • Рибаков М. Топонімічний словник: Теличка // Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
  • Деревообробний завод (Теличка) // Київ: провідник / За ред. Федора Ернста. — 2-га Друк. — К. : Держтрест «К.-Д.», 1930. — 797 с.
  • Кость Козлов. Київський метрополітен. — К. : ВАРТО, 2011. — 256 с. — ISBN 978-966-2321-17-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нижня_Теличка&oldid=42720553