Нижня Теличка
| Нижня Теличка | ||||
.jpg) | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°24′17″ пн. ш. 30°34′17″ сх. д. / 50.40472222224999399° пн. ш. 30.57138888891666895° сх. д.Координати: 50°24′17″ пн. ш. 30°34′17″ сх. д. / 50.40472222224999399° пн. ш. 30.57138888891666895° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Район | Голосіївський район | |||
| Адмінодиниця | Київ | |||
| Водойма | р. Дніпро | |||
| Головні вулиці | Баренбойма, Будіндустрії, Деревообробна, Інженерна, Набережно-Печерська дорога, Наддніпрянське шосе | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Видубичі», «Теличка» | |||
| Карта | ||||
  Нижня Теличка Нижня Теличка (Київ) | ||||
 Нижня Теличка у Вікісховищі | ||||
Нижня Теличка — історична місцевість на території Голосіївського району міста Києва, на березі Дніпра, між Наддніпрянським шосе, Дарницьким залізнично-автомобільним і Південним мостами[1][2][3]. Нижня Теличка (Телячів) являє собою низовинну частину місцевості Теличка, верхня частина якої розташовується в Печерському районі[4][3][5][6].
Історія[ред. | ред. код]
Первісно територію сучасної Нижньої Телички займала Дніпровська затока[7] (інша назва — Лисогірський рукав[8]) — частина старого русла Дніпра[1]. У 1868—1870 роках під час будівництва залізничного мосту Струве цю місцину осушили за допомогою дамби, перетворивши колишню затоку на зарослу лозою піщану пустку площею 103 десятини 780 квадратних сажнів[1]. Згодом тут утворилися заплавні луки, де випасали худобу, що, за однією з версій, і дало назву місцевості[1][9]. За іншою версією, топонім «Теличка» походить від прізвища власника або мешканця цієї місцевості, яка згадується у документах 1694 року під назвою «Телячів»[9][5][6].
Як окремий київський топонім Нижня Теличка вперше з'явилася на мапі 1902 року — як «урочище Нижня Теличка міська»[10][11]. На початку XX століття тут налічувалося близько 15 садиб[10]. Рештки історичної Дніпровської затоки з часом перетворилися на озеро, яке на різних мапах мало назви Теличка, Старик[12] або Коров'яче[13][14]. Вперше зафіксоване на мапах 1897 року, мало розміри 800 м з півночі на південь і до 250 м з заходу на схід[14]. По західному берегу озера пролягав насип залізниці. Озеро засипали після Другої світової війни, ймовірно, для будівництва промзони. Ще один гідронім на Нижній Теличці — сучасна Дніпровська затока, залишок Лисогірського рукава[7]. У затоці розміром близько 400 на 130 м розташований Ремонтно-відстійний пункт № 4.
До складу Києва Нижня Теличка увійшла 1923 року[9][5][6], послідовно підпорядковувалася Печерському, Ленінському, Кіровському та Харківському районам[2].
У роки Першої світової війни на Нижній Теличці діяли деревообробні та цегельні заводи, що належали різним власникам, зокрема, купцеві А. Горенштейну та Києво-Печерській Лаврі[1]. У липні 1929 року тут за проєктом московського об'єднання «Деревбуд»[11] почали будувати деревообробний завод Українлісу[15], який наприкінці 1930-х років перетворився на потужний Київський деревообробний комбінат[2][11]. Будівництво комбінату, яке здійснювала галузева будівельна контора «Укрліспромбуд», завершили у 1933 році[11]. У 1930 році при комбінаті відкрили школу фабрично-заводського учнівства, для якої 1939 року збудували окрему двоповерхову будівлю[11], а 1979 року — новий навчальний корпус[16]. У 1940 році школу перетворили на ремісниче училище, яке після низки реорганізацій, вже в сучасній Україні стало Київським вищим професійним училищем деревообробки[16].
Після Другої світової війни, у 1960-х—1970-х роках на Нижній Теличці починає створюватися промислова зона[9][16]. У 1949 році тут збудували завод мінераловатних виробів[2], у 1970-х роках — комбінат будівельної індустрії[2]. У 1980-х роках остаточно знесли малоповерхову садибну забудову Нижньої Телички для проєктування Видубицької транспортної розв'язки[16]. Станом на 2020 рік промислова зона «Теличка» — друга в Києві за площею після промзони «Нивки»[17].
Наприкінці XX століття більшість промислових підприємств Нижньої Телички скоротили або припинили свою діяльність. На початку XXI століття з'явилися плани ревіталізації промзони «Теличка»[18], зокрема, будівництва на її місці ділового центру Kyiv City та навіть перенесення сюди урядового кварталу[19][20][21][17].
Забудова[ред. | ред. код]
На Нижній Теличці переважає промислова забудова[1][3][5][6]: тут розташовані Київський деревообробний комбінат, завод залізобетонних конструкцій № 1, комбінат будіндустрії, завод залізобетонних конструкцій ім. С. Ковальської. У північній частині, біля Дарницького мосту існує так зване селище Мостобуду — поселення працівників мостозагону № 2, які після німецько-радянської війни відбудовували мости через Дніпро. Селище виникло на початку 1950-х років[22]. Житлова забудова селища розміщена вздовж вулиці Баренбойма та складається із 16 споруд, серед яких 3 двоповерхових житлові будинки барачного типу 1950 року побудови та єдиний дев'ятиповерховий панельний житловий будинок серії 1-КГ-480[23]. Окрім житлових будинків у селищі був свій клуб і спортивний зал[22], за деякими даними до 1990-х років діяв свій музей історії мостобудування та аматорський театр[23].
Транспорт[ред. | ред. код]
Завдяки своєму розташуванню на березі Дніпра та біля залізничного мосту промислова зона Нижньої Телички обслуговувалася водним і залізничним транспортом. Так, у 1914 році відкрився пасажирський зупинний пункт «Правий Берег» Київського залізничного вузла Південно-Західної залізниці, пізніше перейменований на платформу Ботанічну. У Дніпровській затоці для потреб деревообробного комбінату відкрився причал «Док».
Після Другої світової війни, коли в Києві почали відбудовувати мости та мережу міського транспорту, Нижню Теличку також сполучили з іншими районами міста. З 1950-х—1960-х і до 1990-х років вулиця Будіндустрії сполучалася з районом Печерського мосту автобусним маршрутом № 7 (закритий на початку 1990-х). У другій половині 1980-х років відкрився ще один автобусний маршрут № 67 з Нижньої Телички до станції метро Дніпро (закритий у 1990-х).
У середині 1970-х років почалося активне проєктування Сирецько-Печерської лінії, що мала з'єднати Виноградар із новозбудованим Харківським масивом через запроєктований Південний міст, який відкрили у 1990 році, на південній межі Нижньої Телички. В районі самої Нижньої Телички запроєктували дві станції — «Видубичі» (проєктна назва —«Наддніпрянська»[24]) і «Теличка» (проєктна назва — «Будіндустрії»[25]). Першу з них відкрили у грудні 1991 року в рамках відкриття ділянки «Кловська» (тоді — «Мечникова») — «Видубичі». Через затримку будівництва Південного мосту ділянку «Видубичі»—«Осокорки» відкрили лише через рік, у грудні 1992 року. Станція «Теличка» через своє розташування у промзоні створювалася на далеку перспективу, а поки за метробудівними нормами мала слугувати евакуаційною платформою на найдовшому в київському метрополітені перегоні «Видубичі»—«Славутич»[26]. Станом на 2022 рік «Теличка», розташована між опорами Південного мосту, так і не відкрита як повноцінна станція метро, втім, тут провели підготовчі роботи, зокрема, збудували дві платформи берегового типу[27], є суміщена тягово-понижуюча підстанція та станційний вентиляційний вузол[26]. Поїзди тут зупиняються дуже рідко, лише для посадки та висадки працівників метрополітену[27].
У 2001 році в рамках реконструкції транспортної розв'язки в районі станції метро «Видубичі» відкрили однойменну автостанцію та зупинний пункт (замість закритої платформи «Ботанічна»), перетворивши місцевість на великий транспортний хаб[28]. З 2011 року на зупинному пункті «Видубичі» зупиняється київської міської електрички, з 2020 року — «Kyiv Boryspil Express»
Галерея[ред. | ред. код]
-
План селища Мостобуду
-
Селище Мостобуду
-
Селище Мостобуду і промзона «Теличка». На задньому плані — Позняки та Південний міст, справа — ТЕЦ-5
-
Вид на Нижню Теличку з Лисої гори, 2006 рік
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е Звід, 2011, с. 2098.
- ↑ а б в г д Вакулишин, 2014, с. 122.
- ↑ а б в Київ, 1981, с. 593.
- ↑ Пономаренко, Різник, 2003, с. 68.
- ↑ а б в г Киев, 1982, с. 550.
- ↑ а б в г Киев, 1985, с. 608.
- ↑ а б Вакулишин, 2014, с. 56.
- ↑ Вакулишин, 2014, с. 100.
- ↑ а б в г Пономаренко, Різник, 2003, с. 69.
- ↑ а б Широчин, Михайлик, 2021, с. 49.
- ↑ а б в г д Широчин, Михайлик, 2019, с. 126.
- ↑ Вакулишин, 2014, с. 172-173.
- ↑ Парнікоза І.Ю. 2.7.12. Неводничі, Видубичі, острови Жуків, Чернечий (Водників), Конча-Заспа та ін. в період 1921-1941 рр. // Київські острови та прибережні урочища на Дніпрі – погляд крізь віки. — (мережеве видання). — 2013-2021.
- ↑ а б Вакулишин, 2014, с. 85.
- ↑ Ернст, 1930, с. 711.
- ↑ а б в г Широчин, Михайлик, 2019, с. 127.
- ↑ а б Олександра Панченко (7 липня 2020). Київську Теличку хочуть перетворити на Дубай. Чи доцільна ця ідея?. hmarochos.kiev.ua. Хмарочос. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року.
- ↑ Центр переедет в Теличка-Сити. domik.ua. 28 червня 2006. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 4 січня 2022 року. (рос.)
- ↑ Столичная промзона Нижняя Теличка готовится к перевоплощению. domik.ua. 8 січня 2008. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року. (рос.)
- ↑ Олександр Дмитрук (17 липня 2020). «Місто не схаває». Чому Kyiv City на «Теличці» сьогодні – це неможливо. www.the-village.com.ua. The Village Україна. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року.
- ↑ Киев-Сити на Теличке: зачем застройщики хотят сделать из промзоны у Днепра бизнес-центр. delo.ua. Дело UA. 21 липня 2020. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року. (рос.)
- ↑ а б Широчин, Михайлик, 2019, с. 170.
- ↑ а б Широчин, Михайлик, 2019, с. 171.
- ↑ Козлов, 2011, с. 160.
- ↑ Тоцкий, 2018, с. 72.
- ↑ а б Тоцкий, 2018, с. 71.
- ↑ а б Козлов, 2011, с. 162.
- ↑ Наталка Пелих (13 липня 2001). Новий транспортний вузол на Видубичах. kreschatic.kiev.ua. «Хрещатик». Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 4 січня 2022 року.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вулиці Києва. Довідник / упоряд. А. М. Сигалов та ін. — К. : Реклама, 1975. — С. 235.
- Рибаков М. Топонімічний словник: Теличка // Київ: Кн. 1, ч. 3: С—Я Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. — С. 1217–2197. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-2-2-2.
- Деревообробний завод (Теличка) // Київ: провідник / За ред. Федора Ернста. — 2-га Друк. — К. : Держтрест «К.-Д.», 1930. — 797 с.
- Кость Козлов. Київський метрополітен. — К. : ВАРТО, 2011. — 256 с. — ISBN 978-966-2321-17-3.
- Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
- Парнікоза І.Ю. 2.7.12. Неводничі, Видубичі, острови Жуків, Чернечий (Водників), Конча-Заспа та ін. в період 1921-1941 рр. // Київські острови та прибережні урочища на Дніпрі – погляд крізь віки. — (мережеве видання). — 2013-2021.
- Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Голосіївський район. — К. : Скай Хорс, 2019. — 296 с. — (Невідомі периферії Києва) — 500 прим. — ISBN 978-966-2536-50-8.
- Широчин С., Михайлик О. Невідомі периферії Києва. Новий Печерськ. — К. : Скай Хорс, 2021. — 192 с. — (Невідомі периферії Києва) — 300 прим. — ISBN 978-966-2536-83-6.
- С. М. Вакулишин. Топонімія Києва XX ст. — К. : Центр ДЗК, 2014. — 260 с. — 200 прим. — ISBN 978-617-7175-15-4.
- Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1982. — 704 с., ил. (рос.)
- Киев: энциклопедический справочник / под ред. А. В. Кудрицкого — 2-е изд. — К. : Гл. ред. Украинской Советской Энциклопедии, 1985. — 760 с., ил. (рос.)
- Тоцкий О. Семь историй киевского метро. — К. : ВАРТО, 2018. — 152 с. — ISBN 978-966-2321-42-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Марина Васильева (23 серпня 2012). Где живут киевские мостостроители. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року. (рос.)
- Влад Омельянченко (10 березня 2020). Район однієї вулиці: життя під мостом. iod.media. «Йод Медіа». Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року.
- Олег Петренко (19 лютого 2016). У столиці «загубилися» під мостом п'ять будинків. vechirniy.kyiv.ua. Вечірній Київ. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року.
- «Медвежий угол» под мостом Кирпы. www.interesniy.kiev.ua. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022 року. (рос.)
- Кальницький М.. Протока, ставшая озером. mik-kiev.livejournal.com. Архів оригіналу за 3 січня 2022. Процитовано 3 січня 2022 року. (рос.)
