Нижній Новгород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Нижній Новгород
Нижний Новгород
Coat of Arms of Nizhniy Novgorod.svg Flag of Nizhny Novgorod.svg
Герб Нижнього Новгорода Прапор Нижнього Новгорода
Кремль, Різдвяна церква, Нижньогородський ярмарок, театр драми, Чкаловська сходи, площа Мініна і Пожарського
Кремль, Різдвяна церква, Нижньогородський ярмарок, театр драми, Чкаловська сходи, площа Мініна і Пожарського
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Нижньогородська область
Муніципальний район Нижньогородська міськрада
Основні дані
Час заснування: 1221
Статус міста з 1221 року
Населення 1 267 760 (2015)[1]
Площа 466 км²
Густота населення 3086,98 осіб/км²
Поштові індекси 603000-603999
Телефонний код +7-831
Географічні координати: 56°19′36″ пн. ш. 44°00′27″ сх. д. / 56.32694444444400261° пн. ш. 44.00750000000000028° сх. д. / 56.32694444444400261; 44.00750000000000028Координати: 56°19′36″ пн. ш. 44°00′27″ сх. д. / 56.32694444444400261° пн. ш. 44.00750000000000028° сх. д. / 56.32694444444400261; 44.00750000000000028
Часовий пояс UTC+3
Висота над рівнем моря 200 м
Водойма Волга, Ока
Міста-побратими див. тут
День міста 12 червня
Найближча залізнична станція Нижній Новгород-Московський
Влада
Адреса РФ, Нижній Новгород 603082, Кремль, корп. 5
Веб-сторінка adm.nnov.ru
Міський голова Іван Карнілін
Голова адміністрації Сергій Бєлов
Карта
Нижній Новгород (Росія)
Нижній Новгород
Нижній Новгород
Авт. номер: 52, 152

Commons-logo.svg Нижній Новгород у Вікісховищі

Ни́жній Но́вгород (рос. Ни́жний Но́вгород, неофіційно — Нижній, з 7 жовтня 1932 до 22 жовтня 1990 року — Горький) — місто в Росії, адміністративний центр Нижньогородської області та столиця Приволзького федерального округу Російської Федерації.

Розташоване в центрі Східно-Європейської рівнини на місці злиття Оки і Волги. Ока ділить місто на дві частини: Нагірну — Верхню, на Дятлових горах і Зарічну — Нижню, на її лівому низинному березі.

Місто є важливим транспортним вузлом Росії. Через нього прямує декілька автомобільних трас і залізниць. У Російській імперії виконував функцію головного торгового міста. За часів СРСР місто стало основним індустріальним центром. У ньому був побудований автозавод-гігант — ГАЗ[2] і перенесено велику кількість заводів з інших міст. У роки Другої світової війни місто було одним з основних постачальників військової техніки[3].

Місто обслуговує 1 аеропорт, 1 залізничний вокзал та 1 річковий порт. З 1985 року в місті працює метрополітен.

Географія[ред.ред. код]

Місто розташоване на місці впадання Оки у Волгу, на правому березі Волги. Ока ділить місто на дві частини. У верхній — знаходиться історичний центр міста (Нижньогородський район, Радянський район, Приокський район), у нижній — Сормовський район, Канавинський район, Московський район, Автозаводський район, Ленінський район. Площа міста — 410 км².

Найближчі міста: Бор (на лівому березі Волги), Дзержинськ, Кстово, Богородськ, Балахна. Відстань до Москви близько 400 км.

Історія[ред.ред. код]

Виникнення міста і князівство Нижегородське[ред.ред. код]

Починаючи з IX століття відбулася слов'янська колонізація земель за течією верхньої Волги, заселених фінно-угорськими народами. До кінця XI століття Русі належала вся верхня Волга, майже до гирла Оки. Трохи нижче починалися межі Волзької Булгарії, а правий берег Волги аж до гирла Сури був заселений ерзянами. При цьому «останнім» слов'янським містом на Волзі до 1221 був Городець[4].

У 1221 князем Юрієм Всеволодовичем у місці злиття Волги і Оки був заснований опорний пункт оборони кордонів Володимирського князівства від мокшан, ерзян, марійців і волзьких булгар під назвою Новгород Низовської землі. Низовською землею Володимирське князівство називали новгородці, пізніше ця назва трансформувалась у Нижній Новгород, а в імператорському титулі зберігалося до 1917.

У період феодальної роздробленості Нижній Новгород був поперемінно у складі Суздальського і Володимирського князівств. У 1350 році місто стало столицею створеного у 1341 у самостійного Нижньогородсько-Суздальського великого князівства[5], яке займало велику територію і змагалося з Москвою. У цей період нижньогородські землі стали активно заселятися.

Повітове місто Російського царства[ред.ред. код]

В 1392 (але остаточно лише в 1425 році, при Василі II), в ході росту земель Московського князівства, Нижньогородсько-Суздальське велике князівство було приєднано до володінь Москви, а Нижній Новгород став центром повіту[6].

При Івані III та Василі III місто грав роль сторожового поста, мав постійне військо і був місцем збору ратників, під час походів на Казанське ханство. В 1500 - 1511 рр. натомість існував дерев'яного, побудований кам'яний кремль[7]. Після походу Василя III на Казань, в 1523 році, на річці Сурі було засновано місто Василь (нині Васільсурск), до якого перейшли прикордонні обов'язки, а з підкоренням Казані і Астрахані Іваном IV кордону на Волзі зникли зовсім.

В Смутний час Нижній Новгород, поряд з Троїце-Сергієвої лаврою, продовжував надавати підтримку Москві. Вирішальну роль у звільненні від польсько-литовських окупантів зіграло Нижньогородське ополчення 1612 року, під проводом нижньогородського земського старости Кузьми Мініна і князя Дмитра Пожарського.

В XVII столітті церковний розкол, що стався в православній церкві при патріархові Никоні (який був родом з нижньогородського села) привів до того, що в околицях Нижнього Новгорода, а особливо на річці Керженце, утворилися численні поселення старообрядців. Для викорінення розколу в Нижньому, в 1672 році, була заснована Нижньогородська і Алатирський єпархія на чолі якої, до 1719 року, знаходився митрополит[8].

Olearius Friedrich.jpeg
Appeal of Minin.jpg
Nisen-Navgorod. 1727.jpg
Нижній Новгород в першій половині XVII століття
(з книги А. Олеаріуса «Опис подорожі до Московії», 1656 рік
Заклик Мініна Нижній Новгород на гравюрі Пітера ван дер Аа 1727.

Губернське місто Російської імперії[ред.ред. код]

Нижній Новгород (правий берег Оки) і селище Канавіно (лівий берег) в кінці XIX століття

В результаті адміністративно-територіальних реформ Петра I Нижній Новгород з 1714 року став губернським містом. У 1720-і роки в місті відкриваються букварний, Слов'яно-Російська і Елліно-Грецька школи, а в 1737 році починає працювати Нижньогородська семінарія[9].

Після відвідин Нижнього, Катериною II в 1767 році розробляється перший план забудови міста і з'являються різні установи соціально-культурного профілю: перша градская лікарня і перша аптека (1780 рік), перша в Поволжі губернська друкарня (1791 рік), перший загальнодоступний Миколаївський міський театр з трупою кріпаків акторів (1798 рік)[10].

В 1817 році з міста Макарьева на лівий берег Оки був перенесений найбільший в Росії ярмарок, завдяки якому почався швидкий економічний розвиток міста й прилеглих до нього поселень. Облаштування ярмаркового містечка на низькому піщаному березі Оки стало видатним містобудівним проектом, створеним під керівництвом О. Бетанкура: був виритий штучний канал, створена каналізаційна система. Комплекс Нижньогородського ярмарку включав в себе Головний ярмарковий будинок, православні Староярмарочний (арх. О. Монферран) і Новоярмарочний собори, сунітську мечеть, вірменську церкву, Великий Ярмарковий театр, цирк. Завдяки ярмарку Нижній Новгород отримав прізвисько «Карман Росії».

У 1834-1841 рр. в Нижньому були проведені містобудівні перетворення, досі визначають вигляд та інфраструктуру історичного центру: було прокладено кілька з'їздів, що з'єднують Нижній і Верхній посади (з них один - Зеленський, виритий в схилі Кремлівської гори). Влаштовані нижня Сафроновська і верхня Георгіївська набережні. Із землі, зібраної при спорудженні Зеленського з'їзду, насипана Ликова дамба на місці старовинного дерев'яного моста через Почайну. З Кремля була остаточно винесена приватна житлова забудова. На кремлівської території стали розміщуватися різні органи місцевої та губернської влади[11].

У середині XIX століття з'явилися великі промислові підприємства в довколишніх селах: Нижньогородський механічний завод у Сормові і металевий завод у Канавіні. В 1861 році сюди була проведена одна з перших в країні Московсько-Нижньогородська залізниця. В 1880 році була заснована Нижньогородська товарна біржа.

В 1896 році у в Канавіні пройшла найбільша, в дореволюційній Росії, Всеросійська художньо-промислова виставка, з нагоди якої в місті були проведені масштабні роботи з благоустрою: організовано рух електричного трамвая (першого в Росії в сучасних межах)[12], побудовані фунікулери з Нижнього на Верхній посад (по-нижньогородськи звані елеваторами), нова будівля міського Миколаївського театру.

Барикади у Сормові під час Революції 1905 року

У грудні 1905 року у Сормові та Канавіні відбулося повстання робітників Сормовського заводу[13].

Під час Першої світової війни Нижній Новгород наповнився біженцями із заходу імперії. Завдяки губернатору А. Ф. Гирсу в 1915 році під Нижнім Новгородом будується телефонний завод «Сіменс і Гальске», в 1916 році у тут відкривається Нижньогородський народний університет і евакуюється Варшавський політехнічний інститут (що став базою майбутнього Горьківського політехнічного інституту). У місто евакуюють підприємства, установи та оборонні заводи (у тому числі ризькі заводи «Фельзер» і «Етна»). Війна перешкодила здійсненню багатьох інфраструктурних та містобудівних проектів в Нижньому: не був побудований планувався розвідний міст через Оку, католицький собор у неоготичному стилі, комплекс будівель Політехнічного інституту.

На початку квітня 1917 був створений Нижньогородський губернський виконавчий комітет Тимчасового уряду. Також в середині березня був сформований губернська рада селянських депутатів, настав період двовладдя.

Romodanovsky railway station square.jpg
Dmitrievskaya tower 1913.jpg
Mansion of Rukavishnikov on Verkhnevolzhskaya embankment.jpg
Bolshaya Pokrovskaya St 1913.jpg
Ромодановський вокзал Дмитрівська вежа Нижньогородського Кремля в 1913 році Особняк Рукавишникова на Георгіївської набережної Вулиця Велика Покровська
Панорама Нагорної частини міста з видом на Кремль і Оку. М. П. Дмитрієв
Панорама Нагорної частини міста з видом на Кремль і Оку. М. П. Дмитрієв

Радянський період[ред.ред. код]

Восени 1917 році місто було захоплено і окуповане радянськими військами. Ними була встановлена нова ​​радянська влада. Тоді місто потрясала смута, громадянська і Перша світова війни. З 1921 по 1922 роки в місті пройшов страшний голодомор, викликаний вилученням хліба та інших продуктів для Москви, а також рясним неврожаєм. В 1929 у в місті був утворений Нижегородський крайовий комітет ВКП (б). У період НЕП а ненадовго відродився Нижньогородський ярмарок. Однак, з початком індустріалізації в 1930 році, ярмарок було закрито, як «соціально-вороже явище».

В 1929 році поселення Сормово і Канавіно були скасовані, їх територія разом з іншими поселеннями (селами Гордіївка, Карпівка, Високово, селами Високово, Копосова, лагодження, Бурнаковкой, Княжіхой, Ратманіхой, Костаріхой, молитвочка, Борзовка, Монастирку та ін.) була включена до складу великого Нижнього Новгорода, який з тих пір став ділитися на райони. У тому ж році Нижньогородська губернія був знову закритий і Нижній Новгород став центром краю. 7 жовтня 1932 року місто було перейменовано в Горький[14].

Тридцяті роки XX століття — час бурхливого зростання промисловості в Горькому. В 1932 році почало працювати найбільше промислове підприємство міста — Горьківський автомобільний завод, побудований за участі Ford Motor Co. У 1930-1940-і роки місто навіть згадувався як «Російський Детройт». Автозавод був важливим об'єктом оборонної промисловості в роки Другої Світової війни, поряд із заводом «Червоне Сормово», авіаційним заводом № 21, Горьківским жиркомбінат і евакуйованим сюди з Москви авіазаводом «Гідромаш». За радянських часів промисловість активно розвивається, а межі міста розширюються уздовж річок.

Друга світова війна[ред.ред. код]

У Другу світову війну звання гвардійської отримує 137-а дивізія Горьківського формування, а промислові підприємства стають важливими постачальниками для фронту: тільки на Горьківському машинобудівному заводі випущено стільки ж артилерійських знарядь, скільки на всіх підприємствах Німеччини.

Горький піддавався масованим бомбардуванням[ru] з боку німецької авіації. За час війни ворожі бомбардувальники зробили 43 нальоту на Горький, з них 26 нальотів вночі. Їх метою було повне знищення оборонної промисловості міста та повного переходу його під контроль Німеччини. Сам місто ставало центром Генерального округу Нижній Новгород і вже був нанесений на німецьку карту в складі Райхскомісаріату Московія.

Горький бомбили протягом трьох років з 1941 по 1943 роки, в різні пори року. Кілька разів німцям вдалося майже повністю знищити Горьковський автомобільний завод та інші підприємства міста. Місто сильно постраждав від масування авіаударів і довгий час відновлювався[15].

Після війни[ред.ред. код]

У радянський час транспортна мережа та інфраструктура будувалася без урахування можливості грамотного управління містом, що послужило основою сучасних транспортних та інфраструктурних проблем. Спальні квартали будувалися в Зарічної (нижньої) частини міста, поблизу заводів, на яких в основному працювали їхні мешканці. Тоді не передбачалося щоденне переміщення працюючого населення в інші райони або на інший берег Оки. Горький 1930-1950 рр. представляв собою безпосередньо місто і кілька заводів з робочими селищами і селами навколо них, розділених між собою пустирями, які, до кінця XX століття, були вже забудовані багатоповерховими житловими кварталами. На рубежі XX-XXI століть проявилися недоліки такої схеми: значна кількість населення житлових мікрорайонів Зарічної частини стало працювати і вчитися в Нагорної (верхньої) частини і навпаки. В результаті чого чотири мости через Оку, три з яких побудовані в радянський період, досі залишаються вузькими місцями транспортної системи міста.

В силу перебування в Горькому оборонних заводів, з 4 серпня 1959 року згідно з постановою Уряду Міністрів СРСР він став закритим містом для іноземців. Це згодом зумовило низький приплив у місто туристів і слабкий розвиток Горьковського аеропорту. Круїзні теплоходи по Волзі з іноземними туристами на борту проходили Горький вночі, без висадки на берег. У 1970 році Указом Президії Верховної Ради СРСР місто Горький був нагороджений орденом Леніна[16]

20 листопада 1985 року в місті запустили першу чергу метрополітену від станції Московська до станції Пролетарська.

Gorky City. Nizhny Novgorod Kremlin.jpg
Gorky City. Sormovsky Cinema.jpg
Gorky City. Detsky Mir in Main Fair building.jpg
Gorky City. LiAZ-677 bus on Embankment.jpg
Меморіал «Горьковчане - фронту» в Кремлі Центр Сормова. 1982 год Магазин «Дитячий світ». 1982 Нижневолжська набережна

Сучасний етап[ред.ред. код]

22 жовтня 1990 року місту було повернуто найменування Нижній Новгород[14]. А 6 вересня 1991 року він був знову відкритий для відвідування іноземними громадянами[17][18].

З 1990-х років місто стало місцем проведення міжнародних спеціалізованих форумів та виставок на відродженому Нижньогородському ярмарку.

В 2000 році, з утворенням Приволзького федерального округу місто стало його столицею.

Діловий центр міста складається в його історичній частині, незважаючи на те що вузькі вулиці стають перешкодою для цього. На початку 2000-х історичний центр починає активно забудовуватися багатоповерховими житловими та офісними будівлями, при цьому часто здійснюється точкова забудова, що постійно привертає увагу громадськості. Підпали старовинної дерев'яної забудови також є проблемою центру міста. Деякі будівельні проекти, що почалися до кризи 2008-2009 років, в даний час залишаються замороженими, в результаті чого в центрі зустрічається чимало недобудованих торгово-офісних будівель.

В 2010 році міським урядом за участю громадськості був схвалений новий генеральний план розвитку[19]. Проект планування центру Нижнього Новгорода був розроблений НДВП Генплану Москви. Нова концепція забудови увазі перенесення ділової активності з переобтяженого історичного центру в зарічну частина міста (таке перенесення передбачався ще радянськими генеральними планами 1980-х років), розвиток метрополітену, швидкісного трамваю та розширення міської території.

В даний час він є найбільшим центром річкового круїзного туризму в Росії[20][21].

Площадь Минина и Пожарского.jpg
Царская часовня Нижний.jpg
Кремль Нижний 2.jpg
Дом торговой фирмы Фроловых Нижний 2.jpg
Площа Мініна і Пожарського Площа Народної єдності Нижневолжська набережна і Чкаловська сходи Вулиця Велика Покровська

Демографія[ред.ред. код]

У 1989 році в місті проживало 1435 тис. чоловік, по чисельності населення місто займало 4 місце в Росії. Тоді ж наступив переломний момент, і приріст населення змінився на негативний. З 1990 років спостерігається зниження населення. У 2007 році чисельність населення склала 1278,3 тис. чоловік (5 місце). Велика Нижньогородська агломерація нараховує 2020 тис.чол. (5 місце в Росії).

ЗМІ[ред.ред. код]

Перша нижньогородська друкарня була заснована 19 грудня 1613 друкарем Аникітою Фофановим. Перша міська газета — «Нижньогородські губернські відомості» почала виходити 5 січня 1838 року за ініціативою нижньогородського військового губернатора Бутурліна для інформування присутствених місць і приватних осіб про урядові розпорядження.

Перша радіостанція почала мовлення в Нижньому Новгороді в серпні 1918 року, а перша голосова передача була випущена в ефір Нижньогородської радіолабораторії під керівництвом Бонч-Бруєвича 27 лютого 1919 року. Від 1920 року радіомовлення стало регулярним. 11 травня 1953 року вийшла перша телепередача, регулярне телемовлення Горьковського Телебачення почалося 29 вересня 1957 року, а від березня 1961 року почались ретрансляція в нижньогородський ефір передач Центрального телебачення СРСР.

Першим інтернет-виданням міста стало Нижньогородське телеграфне агентство, що почало роботу 18 серпня 1999 року.

Нині (2000-ні) у вільному доступі в Нижньому Новгороді перебуває 19 телеканалів, 21 FM-радіостанцій. На 1 вересня 2008 року в місті зареєстровано 765 друкованих ЗМІ, зокрема 488 газет і 248 часописів.

Культура[ред.ред. код]

Нижній Новгород — великий російський культурний осередок. Загалом у місті працюють близько 200 закладів культури обласного та муніципального значення — 8 театрів, 5 концертних залів, 97 бібліотек, 17 кінотеатрів, 25 закладів позашкільної дитячої освіти, 8 музеїв, виставки, перший в Росії цифровий планетарій, 8 комунальних парків, що обслуговуються спеціально створеними підприємствами, понад 50 ресторанів.

Нижньогородські театри:

На території міста розташований музей Максима Горького, в який входять Літературний музей, і місце дії автобіографічної повісті «Дитинство» Будиночок Каширіна, музей-квартира, в якій велася робота над кількома творами письменника. У місті також розташовані єдиний у Росії музей М. О. Добролюбова в колишньому прибутковому будинку сім'ї Добролюбових, а також будинок-музей у флігелі садиби Добролюбових, де проминули дитячі та юнацькі роки критика; музей О. С. Пушкіна, музей-квартира А. Д. Сахарова, Російський музей фотографії.

У Нижньому Новгороді відкриті 3 обласні і 92 загальнодоступні муніципальні бібліотеки, також працюють бібліотеки при організаціях, навчальних закладах та підприємствах міста. Однією з найбільших є Нижньогородська державна обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. І. Леніна, відкрита в 1861 році, на її базі створено центр правової інформації.

У теперішній час у місті відкрито понад 15 парків, для 8 з яких створені підприємства з обслуговування: 6 — для парків культури і відпочинку, по одному для ландшафтного і дитячого. Найбільш відомі парки: Сормовський, Автозаводський, «Швейцарія», Кулібіна, 1 Травня, «Дубки» і лісопарк Щелоковський хутір.

Спорт[ред.ред. код]

У місті базується жіноча хокейна команда «СКІФ».

Відомі люди[ред.ред. код]

Меморіальна дошка на честь Тараса Шевченка.

Перебування Тараса Шевченка у Нижньому Новгороді[ред.ред. код]

Тарас Шевченко мешкав на Верхньоволзькій набережній наприкінці 1857 — початку 1858 років, повертаючись із заслання.

У Нижньому Новгороді Шевченко познайомився із Миколою Аленниковим, Миколою Болтіним та Віктором Варенцовим, відвідував Олексія Бобржецького.

Уродженці Нижнього Новгорода[ред.ред. код]

  • Преподобний Макарій Жовтоводський і Унженський, Чудотворець (1349–1444)
  • Військовий діяч, організатор Народного ополчення 1612 року Кузьма Мінін (кінець XVI століття—1616)
  • патріарх Московський і всея Русі Никон (1605–1681) (сіло Вєльдєманово, Пєрєвозький район)
  • винахідник Іван Петрович Кулібін (1735–1818)
  • математик Миколай Іванович Лобачевський (1792–1856)
  • письменник-мандрівник Василь Якович Баранщиков (XVIII століття)
  • педагог Іван Іванович Кужелєв (XVIII–XIX століття)
  • літературний критик, революційний демократ Микола Олександрович Добролюбов (1836–1861)
  • письменник, етнограф Мєльніков-Печерський (1818–1883)
  • композитор, глава «Могутньої купки» Мілій Олексійович Балакірєв (1837–1910)
  • революціонер, перший перекладач «Капіталу» Карла Маркса в Росії Герман Олександрович Лопатін (1845–1918)
  • двічі міський голова Сіроткін, Дмитро Васильович (1865–1946)
  • письменник Максим Горький (Олексій Максимович Пєшков, 1868–1936)
  • філолог, пушкініст Мстислав Олександрович Цявловський (1883–1947)
  • французький генерал і дипломат Зіновій Олексійович Пєшков (1884–1966)
  • радянський і партійний діяч, голова ВЦВК Яків Михайлович Свердлов (1885–1919)
  • військовий льотчик Петро Миколайович Нестеров (1887–1914)
  • композитор, педагог, народний артист СРСР Олександр Олександрович Касьянов (1891–1982)
  • піаніст, диригент, композитор Ісай Олександрович Добровейн (1891–1953)
  • радянський політичний і військовий діяч Микола Олександрович Булганін (1895–1975)
  • поет, драматург, письменник, мемуарист Анатолій Борисович Мариєнгоф (1897–1962)
  • мікробіолог Ірина Миколаївна Блохіна (1921–1999)
  • народний артист СРСР Євгеній Олександрович Євстигнєєв (1926–1992)
  • акторка, дресирувальниця Маргарита Петрівна Назарова (1926–2005)
  • диригент, піаніст Володимир Давидович Ашкєназі (1937)
  • хірург Володимир Сергійович Земсков (1939–2002)
  • супермодель Наталя Водянова (1982)
  • Крейн Олександр Абрамович — композитор.
  • український кінооператор Шуркін Георгій Олександрович
  • Работнов Юрій Миколайович (1914) — учений у галузі механіки, академік АН СРСР (1958).
  • Єрофєєв Олександр Гаврилович — головний диригент низки оперних театрів України і Росії. Фундатор Полтавського оперного театру. Заслужений артист УРСР.

У Нижньому Новгороді жила і працювала відома українська оперна співачка (сопрано) Старостинецька Василина Трифонівна.

Міста-побратими[ред.ред. код]

  1. Австрія Австрія — Лінц;
  2. Куба Куба — Матансас;
  3. Сербія Сербія — Нові Сад;
  4. Південна Корея Південна Корея — Сувон;
  5. Фінляндія Фінляндія — Тампере1995 року);
  6. Flag of the United States.svg США — Філадельфія;
  7. Україна Україна — Харків;
  8. Flag of the People's Republic of China.svg КНР — Цзінань;
  9. Німеччина Німеччина — Ессен.

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (рос.) Федеральная служба государственной статистики (Росстат), Оценки численности постоянного населения (укр. Оцінки чисельності постійного населення) (Перевірено 21 серпня 2011)
  2. Группа ГАЗ (30.11.2014). «Группа ГАЗ» – крупнейший производитель коммерческого транспорта в России (ru). www.gaz.ru. Процитовано 2016-03-28. 
  3. Открытый текст (30.11.2014). ГОРЬКОВСКАЯ ОБЛАСТЬ В ГОДЫ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ 1941-1945 ГГ. (ru). www.opentextnn.ru. Процитовано 2016-03-28. 
  4. А. П. Мельников. Історичний нарис Нижнього Новгорода // Нижній Новгород і Нижньогородська губернія. — Нижній Новгород : Нижньогородське губернське правління, 1986. — С. 1.
  5. Город Нижний Новгород. Справка (ru). РИА Новости. Процитовано 2016-03-28. 
  6. Каргалов, В. Конец ордынского ига (ru). М. Наука. Процитовано 2016-03-28. 
  7. История памятника (ru). Нижегородский государственный историко-архитектурный музей-заповедник. Процитовано 2015-08-20. 
  8. Исторические сведения о Нижегородской епархии. Нижегородская митрополия. Процитовано 2016-03-28. 
  9. архимандрит Тихон (Затёкин), протоиерей Александр Мякинин. Нижегородская Духовная семинария. Вехи истории.. — Нижній Новгород : Издательский отдел Нижегородской епархии, 2010. — С. 14. — ISBN 978-5903657-11-7.
  10. До чистых улиц Аршеневский не дожил. (ru). Администрация г.Нижнего Новгорода. Официальный городской портал. по материалам ЗАО «Телерадиостудия» «Нижегородский меридиан». Процитовано 2016-03-28. 
  11. Шумилкин А. С. (№ 19, 2010). Взаимосвязь планировочной и архитектурно-пространственной структуры Нижнего Новгорода в период классицизма (ru). журнал «Нижегородский музей». Процитовано 2016-03-28. 
  12. Наука и техника: Общественный транспорт (ru). «ДИВО» русская книга рекордов и достижений. Процитовано 2015-08-17. 
  13. Нижний Новгород, 16 декабря. Открытое восстание сормовских рабочих подавлено. // Русское слово. — 1905.
  14. а б Городу Горькому возвращено его историческое название — Нижний Новгород (ru). Процитовано 2016-03-28. 
  15. колектив авторів, редактор - А. Ф. Журавлёв Історія міста Горького: короткий нарис. — Горький : Волго-Вятское книжкове видавництво, 1971. — С. 443.
  16. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О награждении города Горького орденом Ленина». Администрация Нижнего Новгорода. Процитовано 2016-03-28. 
  17. «Из истории нижегородских спецслужб»: Почему Горький стал «закрытым» городом (ru). НИА Нижний Новгород. Процитовано 2016-03-28. 
  18. 22 года назад Нижний Новгород стал открыт для посещения иностранцами (ru). НН.Ру. Процитовано 2016-03-28. 
  19. Генеральный план города Нижнего Новгорода (ru). Администрация Нижнего Новгорода. Процитовано 2016-03-28. 
  20. Круизный туризм (ru). tourismnn.ru. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2016-03-28. 
  21. Реестр хозяйствующих субъектов, имеющих долю на рынке определённого товара в размере более чем 35 процентов или занимающих доминирующее положение на рынке определённого товара, если в отношении такого рынка другими федеральными законами в целях их применения установлены случаи признания доминирующим положения хозяйствующих субъектов (по состоянию на 16.07.2010 г.) (ru). Федеральная антимонопольная служба. Процитовано 2016-03-28. 

Джерела[ред.ред. код]