Перейти до вмісту

Никифор II Фока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Никифор II Фока
Народився912[2][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Каппадокія, Східна Римська імперія[3][4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помергрудень 969[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Константинополь, Східна Римська імперія[6][7] Редагувати інформацію у Вікіданих
·обезголовлення Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЦерква Дванадцяти апостолів Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаСхідна Римська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьвійськовослужбовець, солдат Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовдавньогрецька[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникByzantine reconquest of Creted і Siege of Aleppod Редагувати інформацію у Вікіданих
ПосадаВізантійський імператор Редагувати інформацію у Вікіданих
РідPhokasd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоБард Фока Старший[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
РодичіВасилій II Болгаробійця і Theodore Parsakoutenosd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриЛев Фока Молодший Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зФеофана Редагувати інформацію у Вікіданих

Никифор II Фока (грец. Νικηφόρος Β΄ Φωκάς) (близько 912 — 11 грудня 969)  — візантійський імператор (963969).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив зі знатного роду Фок. Висунувся як полководець у війнах з арабами, з 954 року — головнокомандувач.

У 961 році відвоював у арабів острів Крит, після чого кіпріоти повернулися на свою батьківщину. Вступив на престол внаслідок повстання малоазійської військової знаті та за підтримки імператриці Феофано — за деякими версіями на той час вже була його коханкою (можливо навіть з часів, коли був живий її попередній чоловік, Роман II).

Одним із перших своїх розпоряджень він наказав Феофано переселитися до віддаленого від центру столиці Влахернського палацу, проте вже невдовзі не лише повернув вдовицю до свого обійстя, а й одружився з нею. Це в свою чергу призвело до конфлікту з патріархом, який був категорично проти шлюбу, адже Никифор був хресним батьком дітей Феофано[10].

Внутрішню політику проводив в інтересах світських феодалів. Своєю новелою (законом), виданою у 964 році, заборонив заснування нових монастирів і обмежив зростання церковного землеволодіння. У 967 році скасував право селян-общинників і стратіотів (служилі люди) на першочергову купівлю землі у великих землевласників (дінатів). Вів успішні війни з арабами, відвоював у них Кілікію і Кіпр (965) та Пн. Сирію з Антіохією (969).

У 966 році вирішив перестати платити данину болгарам за угодою 927 року, і став вимагати, щоб болгари не пропускали мадярів через Дунай грабувати візантійські провінції. Болгарський цар Петро на це заявив, що з мадярами у нього мир, який він не може порушувати. Це призвело до війни проти Болгарії. Намагаючись використати в своїх завойовницьких походах проти болгар збройні сили Київської держави, закликав на допомогу князя Святослава Ігоровича. Фока відправив Калокіра у Київ і дав йому з собою 15 кентинаріїв золота, щоб умовити Русь зробити набіг на Болгарію і примусити її погодитись на візантійські вимоги. У Києві на цю пропозицію погодились відразу, бо Святослав тільки повернувся з походу на в'ятичів.

Однак Святослав, зайнявши в 968 році частину Болгарії, виступив проти Візантії. Як тільки Фока дізнався про це, відразу ж наказав встановити на фортечних стінах столиці метальні машини, перегородити вхід у гавань ланцюгом. У війську Святослава були угорці та правобережні печеніги, тому імператор підбурив лівобережних печенігів напасти на Київ і цим примусив Святослава та його київську дружину повернутись у Придніпров'я. Одночасно візантійці запропонували болгарським царівнам шлюб з синами покійного імператора Романа і пообіцяли болгарським вельможам допомогу у вигнанні Святослава.

Тим часом погіршилися стосунки Фоки з імператрицею, в якої з'явився коханець — небіж Фоки Іоанн Цимісхій. В 969 році против володаря була організована змова — при цьому вбивць напередодні запланованого замаху в своїх покоях сховала Феофано. Коли змовники увірвалися до приміщення, імператорське ліжко виявилося порожнім. Проте слуга підказав їм, що Никифор просто влігся на підлозі. Знайденого володаря почали бити і знущатися над ним, поки Іоанн не вбив дядька ударом меча[11].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Ahrweiler H. Encyclopædia Britannica
  2. SNAC — 2010.
  3. C. W. C. Oman - Byzantine Empire
  4. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/413989/Nicephorus-II-Phocas
  5. http://homepages.rootsweb.ancestry.com/~cousin/html/p325.htm
  6. http://asiaminor.ehw.gr/forms/fLemmaBodyExtended.aspx?lemmaID=8634
  7. http://www.forumancientcoins.com/gallery/thumbnails.php?album=3894
  8. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  9. Lundy D. R. The Peerage
  10. Олексій Мустафін. Отрута, хіть та влада. Femme fatale імперії ромеїв. Історична правда. 2025-12-11.
  11. Олексій Мустафін. Отрута, хіть та влада. Femme fatale імперії ромеїв. Історична правда. 2025-12-11.

Канонізація

[ред. | ред. код]

Святий у Православ'ї. День Пам'яті — 11 грудня.

Родина

[ред. | ред. код]

1. Дружина — невідома (з Куркуасів або Склірів)

діти:

  • Барда (пом. до 963)

2. Дружина — Феофана

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]