Сечокам'яна хвороба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Нирковокам'яна хвороба)
Перейти до: навігація, пошук
Сечокам'яна хвороба
Рентгенограма, на якій видно камінь (конкремент) у лівому сечоводі
Рентгенограма, на якій видно камінь (конкремент) у лівому сечоводі
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 N20.0-N22.0
DiseasesDB 11346
eMedicine ped/2371
MeSH D052878
CMNS: Сечокам'яна хвороба на Вікісховищі

Сечокам'яна хвороба (уролітіаз) — захворювання, яке виникає внаслідок утворення каменів у органах сечовидільної системи. Найчастішою формою сечокам'яної хвороби є нирковокам'яна хвороба (нефролітіаз), що проявляється відкладанням конкрементів у нирках. Звідти вони можуть потрапляти до сечоводів і залишатися там або проходити надалі до сечового міхура і по уретрі назовні. У деяких випадках утворення конкрементів може первинно відбуватися у сечовому міхурі, що призводить до його запалення (цистит).

Сечові камені[ред.ред. код]

Камінь з нирки (8 мм).

Сечові камені — це зростки з різних солей (сечокислих, щавелекислих тощо), які утворюються у сечовій системі.

Розмір ниркових каменів різний, починаючи від «піску» і до великих розмірів. Захворювання виявляють у дитинстві і в зрілішому віці, у чоловіків частіше, ніж у жінок.

Механізми утворення:

  • розлад обміну речовин, що веде до випадання солей з сечі (первинні ниркові камені);
  • відкладення солей навколо шматочків слизу, гною, згустків крові, що з'являються внаслідок якого-небудь іншого захворювання (вторинні камені).

Ниркові камені можуть бути множинні і в обох нирках. Дрібні камені можуть спускатися по сечоводу в сечовий міхур і виходити назовні.

Етіологія[ред.ред. код]

Етіологія вивчена недостатньо. До факторів, що сприяють виникненню, відносять вроджені та набуті зміни сечових шляхів, їхню інфекцію та дискінезії. Особливу роль грають порушення обміну речовин (так звані сечові діатези — сечокислий, уратний, пуриновий, щавелекислий, фосфорно-кальцієвий). Утворення каміння у сечовій системі можуть зумовлювати гіперпаратиреоз, інші ендокринопатії, пошкодження кісток, гіпервітаміноз Д, гіповітаміноз А, тривалий прийом лугів і солей кальцію. Сприяють виникненню нефролітіазу хвороби ШКТ та печінки, споживання забагато мінералізованої води і т. д. В основі утворення каміння лежать зміни колоїдної рівноваги у тканинах організму, а також ниркової паренхіми. До сечокам'яної хвороби можуть призвести й інфекція сечових шляхів, зловживання солоними стравами, постійне порушення обміну речовин в організмі, застій сечі.

Клінічні ознаки[ред.ред. код]

Основними клінічними ознаками нефролітіазу є ниркова колька, гематурія, піурія, довільне відходження каміння із сечею. Камені не тільки ускладнюють відтік сечі, але й, просуваючись по сечовивідних шляхах, травмують їх, спричиняючи сильний біль. Ниркова колька часто супроводжується гарячкою і лейкоцитозом, які не завжди зумовлені гнійною інфекцією. Однак тривалий біль, що не купірується у попереку і супроводжується гарячкою з лейкоцитозом, може свідчити про розвиток апостематозного нефриту і є показанням до госпіталізації хворого.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування передбачає зменшення проявів діатез у залежності від його виду (уратурія, оксалатурія, фосфатурія), активацію уродинаміки і ліквідацію спастичного скорочення сечових шляхів для самостійного відходження невеликого каміння, купірування ниркової кольки, боротьбу з інфекцією сечових шляхів, розчинення каміння та попередження рецидиву утворення каміння.

Консервативне лікування та профілактика залежать від виду сечокислого діатезу. Призначають дієту, мінеральні лікувальні води, але це не призводить до розчинення каменів.

Новітній метод лікування цієї хвороби — ударно-хвильова терапія. На сьогодні широко використовують спеціальну процедуру — Літотрипсія для неінвазивного руйнування каменів з допомогою концентрованого ультразвуку. Вона впливає на організм за допомогою акустичних хвиль низької частоти (не доступної для людського вуха) і високої інтенсивності. При цьому опір м'яких тканин цим хвилям невеликий, на відміну від кісток і хрящів. Тобто, хвилі УХТ не травмують м'які тканини, проходять як би «крізь них», а доходячи до кісткової і хрящової тканин починають «діяти», розбиваючи патологічні утворення (нарости, шипи (наприклад, як при п'ятковій шпорі), камені (у тому числі при сечокам'яній хворобі) та інше). Якщо камені неправильної форми, то часто для їхнього видалення необхідна операція.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]