Нобілітація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нобілітація (пол. Nobilitacja від лат. nobilis — «шляхетний») — юридичне надання монархами прав монархічної гідності або титулу, введення у стан шляхетства (Річ Посполита та Велике князівство Литовське) або дворянства (Російська імперія)[1][2].

У Польщі нобілітація відома з XIII ст. як надання шляхетства до 1578 р. (до правління Стефана Баторія) проводилося польським королем, одночасно колишнім і великим князем Великого князівства Литовського, і на підтвердження чого видавалися за його підписом привілеї (або грамоти) із зображенням герба. Після 1578 р. дарування шляхетства по цивільній лінії надано було тільки загальному сейму. Що здійснювалося оприлюдненням прізвища та внесенням його на підставі постанови сейму в акти, що входили до зібрання законів «Volumina Legum».

Дарування шляхетства за військові заслуги було надано гетьманам, після чого затверджував його рішення «загальний» сейм. Причому так само видавалися привілеї. З 1775 р. нобілітована особа також повинна була володіти земельною власністю (нерухомістю). У 1789 р. була введена підвищена оплата за диплом про «повне шляхетство» — 18 000 злотих.

Конституція від 3 травня 1791 р. допустила можливість нобілітації для міщан. В цілому, за всю історію Речі Посполитої було нобілітовано близько 1600 осіб. Найбільша нобілітація (близько 800) сталась за правління короля Станіслава Августа, який крім цього, проводив в обхід рішень сейму так звані «секретні нобілітації». Нобілітіаціі також здійснювали єпископи краківські претендуючи на це право як князі Сіверські, проте в Польщі вони не визнавалися аж до приєднання Сіверського князівства.

Термін «нобілі» (від лат. nobilis — «шляхетний»)[3] також використовується щодо

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яременко Василь, Сліпушко Оксана // «Новий тлумачний словник української мови», вид. «Аконіт», м. Київ, 2000 р., стор. 885, том 2 (Ж-О) — ISBN 966-7173-02-X (укр.)
  2. «нобілітація» на сайті «Академик»
  3. Мельничук Олександр Савич // «Словник іншомовних слів», вид. 2-е «УРЕ», м. Київ, 1985 р. — С. 585 (укр.)

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]