Нова Водолага

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Нова Водолага
Coat of arms of Nova vodolaga.png Flag of Nova Vodolaga.png
Герб Нової Водолаги Прапор Нової Водолаги
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Нововодолазький
Рада Нововодолазька селищна рада
Код КОАТУУ: 6324255100
Основні дані
Засноване 1675
Статус з 1938 року
Площа 10,68 км²
Населення 11 203 (01.01.2017)[1]
Густота 1267,6 осіб/км²
Поштовий індекс 63200—208
Телефонний код +380 5740
Географічні координати 49°43′09″ пн. ш. 35°52′34″ сх. д. / 49.71917° пн. ш. 35.87611° сх. д. / 49.71917; 35.87611Координати: 49°43′09″ пн. ш. 35°52′34″ сх. д. / 49.71917° пн. ш. 35.87611° сх. д. / 49.71917; 35.87611
Висота над рівнем моря 115 м[1]
Водойма р. Вільхуватка
Відстань
Найближча залізнична станція: Водолага
До обл. центру:
 - залізницею: 45 км
 - автошляхами: 53 км
Селищна влада
Адреса 63200, смт Нова Водолага, вул. Григорія Донця, 14; тел. 4-30-18
Голова селищної ради Єсін Олександр Сергійович
Карта
Нова Водолага. Карта розташування: Україна
Нова Водолага
Нова Водолага
Нова Водолага. Карта розташування: Харківська область
Нова Водолага
Нова Водолага

Нова́ Водола́га — селище міського типу в Україні, центр Нововодолазького району Харківської області.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Селище міського типу Нова Водолага знаходиться на березі річки Вільхуватка, вище за течією примикає село Новоселівка, нижче за течією на відстані 2 км розташовані села Вільхуватка та Щебетуни.

До селища примикає село Просяне. Поруч проходить автомобільна дорога М18 (E108). Через селище проходять автомобільна дорога Т 1901 і залізниця (станція Водолага). До селища примикає кілька лісових масивів (дуб).

Історія[ред. | ред. код]

Роком заснування слободи Нова Водолага («адалага» у перекладі з тюркської — «господар чистих вод») офіційно вважається 1675. Засновником вважається харківський полковник Григорій Донець.

Нова Водолага розташована в долині річки Вільхуватка (басейн Сіверського Дінця). З історико-філологічних джерел відомо, що іменник — назва Водолага зустрічається з кількома прикметниками, утворюючи словосполучення — назви поселень (Стара Водолага, Нова Водолага, Мала Водолага). Згадки про них можна знайти вже в XVIXVII столітті.

Козацькі родини, переселенці з Наддніпрянщини та Правобережної України, які рятувалися від Речі Посполитої, колонізували Дике Поле, давши потужний розвиток Новій Водолазі, яка вигідно лежала на Муравському шляху. І навіть тут жителі слободи чимало терпіли від татарських нападів. В історичних документах є свідоцтва про те, що в 1689 році татари напали і зруйнували Нову Водолагу, погнали людей в неволю. У 1694 році Нуррадин-султан з 15-ти тисячною ордою татар та загоном яничарів грабує й розоряє обидві Водолаги — Стару й Нову. В кінці 70-х років XVII століття були збудовані фортеці так званої Нової лінії (1679—1680 рр.)

1724 року у Новій Водолазі налічувалося 382 двори, а 1730 року у слободі мешкало 4900 жителів. 1732 року тут було дві церковно-парафіяльні школи, а 1749 року відкрили слов'яно-латинське училище. В містечку діяла ратуша, що користувалася власною печаткою з гербом. В адміністративному відношенні Нова Водолага належала до Харківського козацького слобідського полку.

1775 року Нова і Стара Водолаги, Караван були приєднані до Азовської губернії.

Жителі Нової Водолаги займалися вичинкою шкір, виготовленням лимарських виробів, пошивом взуття, одягу і головних уборів, винокурінням, садівництвом та гончарним промислом. Також активно розвивалося домашнє виробництво знарядь сільськогосподарської праці, столярних та бондарних виробів. За свідченнями істориків, у 1780 році в слободі було 18 кузень й 34 винокурні.

На базі родовища цінної глини розвивалось гончарне виробництво. Високоякісний з художнім оздобленням посуд нововодолазьких гончарів славився далеко за межами Харківської губернії.

З другої половини XVIII сторіччя на Слобожанщині розвивалось шовківництво, центром якого стала Нова Водолага. Тут був збудований завод, який мав приміщення для розведення шовкопрядів і устаткування для мотання шовку.

1773 року за наказом Катерини ІІ у Новій Водолазі було створене губернське управління по шовківництву, 1800 року його ліквідували та створили інспекцію по шовківництву для Слобідсько-Української губернії. Під наглядом цієї інспекції знаходилось 23 плантації.

1835 року внаслідок сильних морозів загинули тутові дерева, шовківництво занепало, але слобода продовжувала розвиватися.

За даними на 1864 рік у казенній слободі, центрі Нововодолазької волості Валківського повіту, мешкало 6736 осіб (3256 чоловічої статі та 3480 — жіночої), налічувалось 898 дворових господарств, існували 2 православні церкви, богодільня, поштова станція, училище, відбувалось 4 ярмарки на рік та базари[2].

Станом на 1885 рік у колишній державній слободі мешкало 6767 осіб, налічувалось 1159 дворових господарств, існували 3 православні церкви, школа, богодільня, поштова станція, 3 постоялих двори, 4 лавки, відбувались базари по неділях, 4 ярмарки на рік[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 8360 осіб (4163 чоловічої статі та 4197 — жіночої), з яких всі — православної віри[4].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 8408 осіб[5].

На початку XIX століття в кустарній промисловості Нової Водолаги значне місце займала переробка тваринних жирів.

Нова Водолага також славилась чумацьким промислом. Навіть у 80-х роках XIX століття, коли в зв'язку з появою залізниці чумацтво почало занепадати, місцеві мешканці не припиняли зв'язків з Кримським півостровом.

Українська революція[ред. | ред. код]

В 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Радянська влада[ред. | ред. код]

В середині 20-х років ХХ століття 5,4 % жителів Нової Водолаги займались кустарним промислом, а 91,4 % — сільським господарством.

Німецька окупація[ред. | ред. код]

19 жовтня 1941 року в Нову Водолагу увійшли німецькі війська. А ще за місяць до цього на території району більшовиками було сформовано партизанський загін із 58 чоловік.

Навесні 1942 року, коли Червона Армія готувалась до наступу, загін отримав завдання пройти в глибокий тил ворога і своїми діями сприяти успіху операцій регулярних частин. 20 травня радянські партизани перейшли лінію фронту та 23 травня в Зміївських лісах з'єдналися з партизанським загоном, яким керував Герой Радянського Союзу І. І. Копьонкін. Через декілька днів об'єднаний загін з'явився у Нововодолазьких лісах, з яких і розгорнув бойові дії.

З жовтня 1941 року по 25 лютого 1943 року нововодолазькі партизани знищили 497 німецьких солдат і офіцерів, 69 поліцейських і 5 інших осіб, звільнили з німецького концтабору 200 в'язнів, пустили під укіс два ешелони, знищили 2 гармати, 10 автомашин, підірвали 10 мостів.

У лютому 1943 року на підступах до Нової Водолаги тривали бої вояків Вермахту із частиною 6-го гвардійського кавалерійського корпусу Червоної Армії. Проти 33-го гвардійського кавалерійського полку, який зайняв оборону біля хутора Булахи, виступили два полки німецької піхоти з 25 танками. Радянські вояки, які загинули в цих боях, поховані в братській могилі біля хутора Булахи.

6 березня 1943 року радянським військам довелося відступити з Нової Водолаги. У підвалі зруйнованої лікарні залишилося більше 70 тяжкопоранених бійців. Радянські війська визволили Нову Водолагу 14 вересня 1943 року.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

З 24 серпня 1991 року Нова Водолага належить до незалежної України.

Економіка[ред. | ред. код]

  • Молочно-товарна ферма.
  • Нововодолазький молокозавод.
  • Завод ПП «Данко Декор», ТОВ
  • Нововодолазький масло-жировий комбінат, ТОВ.
  • Нововодолазька райспоживспілка.
  • «Буддеталь», Нововодолазький комбінат, КП.
  • Нововодолазька державна насіннєва інспекція.
  • Нововодолазький хлібокомбінат.
  • Нововодолазький рибгосп.
  • Нововодолазька районна друкарня, КП
  • Новоселівський ГЗК, ЗАТ, видобуток кварцового піску.
  • Нововодолазьке лісництво.
  • «АГРОСЕРВІС», ВАТ.
  • Нововодолазький плодоовочевий комбінат.
  • «Водолазьке», ТОВ.

Транспорт[ред. | ред. код]

Відстань до міста Харків — 45 км, до Старої Водолаги — 8 км. До Харкова щогодини, а в пікові години і частіше курсують приміські електропоїзди.

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

  • Нововодолазький дитячий садок № 1.
  • Нововодолазька загальноосвітня школа I—III ступенів № 2.
  • Нововодолазька загальноосвітня школа I—III ступенів для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування.
  • Нововодолазька загальноосвітня школа-інтернат I—III ступенів для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування.
  • Нововодолазький ліцей.
  • Нововодолазька гімназія.
  • Нововодолазький будинок юнацької творчості.
  • Нововодолазька дитяча школа мистецтв.
  • Нововодолазький спортивно-технічний клуб Харківської області.
  • Нововодолазька навчально-курсова філія.
  • Нововодолазький краєзнавчий музей.
  • Нововодолазький будинок культури.
  • Нововодолазька станція швидкої допомоги.
  • Нововодолазька районна лікарня.
  • Бібліотека.
  • Дитячий садок.
  • Школа.
  • Клуб.
  • Фельдшерсько-акушерський пункт.
  • Спортивний майданчик.
  • Стадіон.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Преображенський храм.
  • В кварцовому кар'єрі є чудові місця для відпочинку


Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-248)
  5. рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
  6. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 347 с. ISBN 966-8201-26-4

Джерела та література[ред. | ред. код]