Нова Гвінея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нова Гвінея
Мапа острова Нова Гвінея
Мапа острова Нова Гвінея
Карта
Розташування Нової Гвінеї
Розташування Нової Гвінеї
Місце знаходження Західна частина Тихого океану
Координати 5°19′33″ пд. ш. 141°36′26″ сх. д. / 5.32583° пд. ш. 141.60722° сх. д. / -5.32583; 141.60722Координати: 5°19′33″ пд. ш. 141°36′26″ сх. д. / 5.32583° пд. ш. 141.60722° сх. д. / -5.32583; 141.60722
Площа 786 000 км²
Найвища точка Пунчак-Джая — 4884 м
Країна Індонезія Індонезія
Папуа — Нова Гвінея Папуа — Нова Гвінея
Населення (2010) 9 760 420 осіб [1][2]
12,42 осіб/км²
Політичний розподіл острова:
Бежевий колір — належить Папуа-Нової Гвінеї
Зелені — провінції Індонезії
Мешканці Папуа-Нової Гвінеї

Нова Гвінея — другий за величиною острів Землі (після Гренландії) площею 768 тис. км². Довжина острова становить 2 398 км, ширина — 400 км.

Географія[ред.ред. код]

Розташований в західній частині Тихого океану острів Нова Гвінея знаходиться на північ від Австралії (відокремлений від неї протокою Торреса) і є її сполучною ланкою з Азією. Захід острова належить Індонезії, тоді як східна частина острова відноситься до Океанії і на ній з 1975 розташовується незалежна держава Папуа-Нова Гвінея.

У західній частині підноситься гірський масив Маоке, найвищий пік якого Пунчак-Джая досягає 4884 м над рівнем моря. На сході знаходяться гори Бісмарка, чия найвища точка — гора Вільгельм — має висоту 4509 м. Найбільшими і найдовшими ріками острова є річка Сепік (1126 км) і річка Флай (1120 км). Нова Гвінея це острів материкового походження.

Рослинний і тваринний світ[ред.ред. код]

Нова Гвінея — тропічний острів, і тому має вельми велику різноманітність видів. На ній мешкають 11 тисяч видів рослин, 600 унікальних видів птахів, понад 400 видів земноводних, 455 видів метеликів і близько ста відомих видів ссавців.

Едемський сад[ред.ред. код]

У 2005 році група американських дослідників виявила в тропічних лісах гірського району Нової Гвінеї місце, назване нею потім Едемським садом. Цей район площею близько 300 тисяч гектарів розташований на схилах гір Фоджа в західній частині Нової Гвінеї та ізольований від дії навколишнього світу. Учені виявили в Едемському саду більше 20 невідомих раніше видів жаб, чотири нових види метеликів, п'ять невідомих науці видів пальм і безліч дивовижних рослин. Виявлено декілька видів рідкісних сумчастих — деревних кенгуру, а також «райський птах» Берлепша, що раніше вважався вимерлим видом.

Всі тварини — мешканці нагір'я — не бояться людини, зокрема, рідкісна довгодзьоба проєхидна.

Історія[ред.ред. код]

Рання історія[ред.ред. код]

В давнину Нова Гвінея була сполучена з Австралією. Розділення відбулося в результаті підвищення всесвітнього рівня океану відносно недавно. Цим пояснюється наявність на Новій Гвінеї численних видів сумчастих, що живуть в Австралії. Заселення людиною відбулося 40 тисяч років тому з Азії. Надалі від переселенців утворилося більше тисячі папуасько-меланезійських племен. Відсутність великих, придатних до одомашнення, тварин на острові заважала розвитку рільництва і робила неможливим скотарство. Це сприяло збереженню первісно-общинного ладу на великих територіях Нової Гвінеї аж до сьогодення. Різноманітність мов і безліч племен була зумовлена ізольованістю людей одне від одного через почленований рельєф і брак технічних засобів, що сприяли б спілкуванню і культурному обміну.

Відкриття європейцями[ред.ред. код]

Першими відкривачами Нової Гвінеї були іспанські і португальські мореплавці на початку XVI століття. У 1526 зійшов на сушу на північно-західному березі острова дон Жоржі де Менезеш. Згідно з легендою, він дав острову назву Папу́а (papuwah), що в індонезійській мові означає «кучерявий». Це ім'я описувало кучеряве волосся меланезійських аборигенів. У 1545 біля острова пропливав іспанець Іньїго Ортіс де Ретес і назвав його Нова Гвінея, оскільки узбережжя нагадувало йому береги Африканської Гвінеї, які він бачив раніше. Пізніше іспанські купці почали вивозити золото, срібло, кокоси, каучук і дорогоцінні породи дерев.

Епоха колоніалізму[ред.ред. код]

У 1828, перша європейська держава Нідерланди зайняли західний півострів Вогелькоп. У 1884 решту острова розділили на частини між собою Нідерланди, Великобританія і Німеччина. Нідерландам відійшла західна половина Нової Гвінеї, британці отримали південний схід, німці — північний схід, який вони назвали Землею кайзера Вільгельма. Британська частина була віддана Австралії у 1906, а німецька після Першої світової війни стала австралійським мандатом Ліги Націй.

Друга Світова війна[ред.ред. код]

Під час Другої світової війни острів був окупований Японією. Потерпаючи від жахливого ставлення японської армії, папуаси допомагали силам союзників як могли, транспортуючи спорядження і поранених через острів. Після війни за незалежність у 1949 Індонезія заявила претензії на західну частину Нової Гвінеї, яка проте залишилася під адміністрацією Нідерландів.

Незалежність[ред.ред. код]

Людина племені Дану

З 1957 Нідерланди і Австралія почали будувати плани незалежності об'єднаної Нової Гвінеї в 1970-х. У 1961 в західній частині були проведені вибори і створений парламент. Не бажаючи такого політичного розвитку, Індонезія у відповідь на це ввела свої війська і оголосила про приєднання західної половини острова до Індонезії. Після цього почалися масові депортації папуаського населення, на місце якого прийшли поселенці з острова Яви. Вважається, що в результаті «етнічного чищення» західної Нової Гвінеї до сьогоднішнього дня загинуло близько 300 тисяч папуасів. У 1975 східній частині Нової Гвінеї Австралія дала незалежність, так утворилася держава Папуа-Нова Гвінея.

Зв'язки з Україною[ред.ред. код]

Український письменник в Австралії Дмитро Нитченко (нар. у м. Зіньків) написав книжку «Слідами Миклухи-Маклая». Це науково-художня розвідка про видатного українського мандрівника. Письменник сам проходить маршрутом Миклухи-Маклая, розкриваючи перед україномовним читачем нову, модерну культуру національностей Нової Гвінеї. (Журнал «Український засів», м. Харків, № 7, 1997, С. 91).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]