Нова Ушиця

Селище Нова Ушиця
Герб Нової Ушиці	Прапор Нової Ушиці
	Костел Преображення Господнього
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Кам'янець-Подільський район
Громада	Новоушицька селищна громада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка	смт. Нова Ушиця
Основні дані
Засновано	1439
Перша згадка	1439 (585 років)
Магдебурзьке право	1702—1703
Статус	із 2024 року
Площа	4,56 км²
Населення	▼ 4001 (01.01.2020)
Густота	938,82 осіб/км²;
Поштовий індекс	32600
Телефонний код	+380 3847
Географічні координати	48°50′06″ пн. ш. 27°16′17″ сх. д. / 48.83500° пн. ш. 27.27139° сх. д.Координати: 48°50′06″ пн. ш. 27°16′17″ сх. д. / 48.83500° пн. ш. 27.27139° сх. д.
Висота над рівнем моря	273 м
Водойма	річка Калюс ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Дунаївці
До станції:	48 км
	До обл. центру:
- автошляхами:	102 км
Селищна влада
Адреса	смт Нова Ушиця, вул. Подільська, 12
Вебсторінка	http://novagromada.gov.ua/
Карта
	Нова Ушиця
	Нова Ушиця

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Нова Ушиця (значення).

Нова́ У́шиця (до 1829 року — Літнівці) — селище в Україні, центр Новоушицької селищної територіальної громади.

Назва[ред. | ред. код]

За народними переказами, назва «Літнівці» походить від того, що в них знаходилась літня резиденція польських панів. В 1829 році місто було перейменоване на Нову Ушицю. Це було пов'язане з назвою повіту, центром якого була стародавня столиця Пониззя — місто Ушиця, але через розміщення повітового міста Ушиці на краю повіту, було визнане незручним та згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці, через присвоєння йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Стара Ушиця^[4].

Географічне положення[ред. | ред. код]

Розташоване в східній частині району на схилах гірського підвищення, що омивається річкою Калюс, за 102 км на південь від обласного центру — міста Хмельницький та за 48 км на схід від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці — Ларга. Межує з Отроківською, Івашковецькою, Кучанською, Струзькою, Браїлівською і Заміхівською громадами. Через селище проходить давній і важливий шлях на Поділлі — з Кам'янця-Подільського на Могилів-Подільський.

Клімат[ред. | ред. код]

Нова Ушиця знаходиться в межах вологого континентального клімату із теплим літом.

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Нової Ушиці

Вперше назва селища згадується в середині XV століття. В 1439 році польський шляхтич Сенько одержав королівську грамоту на володіння Літнівцями й сусіднім селом Вербовець. За переказами, назва Літнівці походить від того, що там була літня резиденція польських панів.

У 1702–1703 роках Літнівці отримали привілей на Магдебурзьке право.

Після другого поділу Польщі і приєднання Поділля до Росії в 1793 році царським указом від 16 липня 1795 року було утворено низку повітів, у тому числі Ушицький повіт, до якого ввійшло й Літнівецьке староство.

В 1829 році місто перейменували на Нову Ушицю. Це було пов'язане з назвою повіту, центром якого було місто Ушиця на Дністрі (нині селище Стара Ушиця).

Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році.

За переписом 1899 року населення Нової Ушиці складало 6 541 чоловік, з них міщан — 6 248, селян — 129, купців — 34; будинків — 739, у тому числі кам'яних — 50, крамниць — 44.

Восени 1919 року начальником залоги Нової Ушиці був полковник Армії УНР Шулай Михайло Мусійович. Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, селище надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, жителі Нової Ушиці зазнали репресій.^[5]

У 1924 році Нова Ушиця отримала статус селища міського типу.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932-1933 років померло щонайменше 183 жителі селища^[6].

З 14 липня 1941 року по 27 березня 1944 року Нова Ушиця перебувала під німецькою окупацією. По закінченню Другої світової війни у 1946-1947 роках мешканці селища знову пережили голод.

З 1991 року — в складі незалежної України.

В 1992 році відкрито історико-краєзнавчий музей.

В 1996 році розпочато газифікацію селища природним газом.

В 2014 році відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку. А 21 лютого 2014 року скинуто пам'ятник Леніну.

20 серпня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад, селище стало адміністративним центром — Новоушицької селищної громади^[7].

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Новоушицького району, селище увійшло до складу Кам'янець-Подільського району.^[8]

Населення[ред. | ред. код]

У 2011 році населення складало 4 404 мешканці.^[9]

Мова[ред. | ред. код]

У селищі поширені західноподільська та південноподільська говірки, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	97,87 %
російська	1,95 %
білоруська	0,04 %
єврейська	0,04 %
молдовська	0,02 %

Економіка[ред. | ред. код]

На території селища працюють плодоконсервний (посезонно), цегельний (періодично) та масло-заводи (постійно), а також сучасний хлібокомбінат (постійно). Поширеним є вирощування та збирання лікарських трав, за рахунок відсутності важкої промисловості та екологічності місцевості.

Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]

Будинок дитячої творчості
Ліцей №1
Новоушицький коледж Подільського державного аграрно-технічного університету
Новоушицький центр первинної медико-санітарної допомоги
Відділ "Центр надання адміністративних послуг" (ЦНАП) Новоушицької селищної ради

Релігія[ред. | ред. код]

Церква Святих Бориса і Гліба (2009, УГКЦ)
Костел Преображення Господнього (РКЦ)
Церква Свято-Покровська (ПЦУ)

Природоохоронні об'єкти[ред. | ред. код]

Калюський ландшафтний заказник (на північ і південь від Нової Ушиці)
Сосна чорна (вул. Л. Українки)
Дуб звичайний (парк культури та відпочинку)
Берека звичайна (парк культури та відпочинку)
Сосна чорна (парк культури та відпочинку)
Берека лікарська (Новоушицький декоративний розсадник)

Пам'ятки історії та архітектури[ред. | ред. код]

Будинок земської лікарні
Ринкова площа з єврейськими будинками
Плебанія
Народний будинок
Садиба Рингач
завод «Монополь»

Персоналії[ред. | ред. код]

Горобців Микола — поручник Армії УНР.
Дзюбелюк Олександр Миколайович (1990—2014) — старший лейтенант прикордонної служби України, загинув у бою на українсько-російському кордоні.
Кукуруза Павло (1896, Нова Ушиця — 1978, Міннеаполіс) — український видавець, редактор, педагог.
Колубаїв Сергій Петрович (22 липня 1896, Нова Ушиця — ?) — вояк Армії УНР, козак 3-ї Залізної стрілецької дивізії; член Чеської академії наук.
Шевчук Борис Іванович — вояк батальйону «Айдар», загинув у боях за Луганськ.
Мовчан Олександр Андрійович (1932—2006) — радянський, український актор театру і кіно.
Філатов Юрій Миколайович (30 липня 1948 р.) — український веслувальник на байдарці, дворазовий олімпійський чемпіон 1972 та 1976 рр.
Давидюк Дмитро Петрович (21 листопада 1991—2022) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.^[10]