Нове Село (Вилоцька селищна громада)
| село Нове Село | |||
|---|---|---|---|
| |||
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Закарпатська область | ||
| Район | Берегівський район | ||
| Тер. громада | Вилоцька селищна громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA21020090060089528 
| ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1256 | ||
| Населення | 2200 | ||
| Площа | 4,093 км² | ||
| Густота населення | 537 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 90350 | ||
| Телефонний код | +380 03143 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 48°7′5″ пн. ш. 22°53′25″ сх. д. / 48.11806° пн. ш. 22.89028° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
121 м | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 90350, с.Нове Село, вул. Центральна, 155 | ||
| Карта | |||
  Нове Село | |||
 Нове Село | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Нове́ Село́ (угор. Tiszaújhely) — село у Вилоцькій селищній громаді Берегівського району Закарпатської області України.
На захід від Нового села виявлено кам'яну шліфовану сокиру.
Лазуровий щит перетятий. У першій частині на трьох зелених пагорбах, середній вище, обтяжених срібною хвилеподібною балкою, що супроводжується зверху срібною геральдичною трояндою з лазуровою облямівкою, дві золотих співобернених лисиці, що тримають у лапах срібну перекинуту стрілу, і супроводжуються в правому верхньому кутку золотим усміхненим сонцем, в лівому верхньому кутку - срібним півмісяцем із людським обличчям. У другій частині червоне увігнуте вістря, обтяжене рукою в срібних обладунках, що тримає срібну шаблю, і супроводжуване праворуч Дівою Марією, з золотим німбом і короною, в срібному одязі і червоному плащі, що тримає в правій руці немовля з золотим німбом і золотою державою, а в лівій руці золотий посох, супроводжуваною з обох боків двома золотими шестипроменевими зірками, а ліворуч - срібним рогом достатку із зеленим перцем, золотим колосом і червоним яблуком.[1]
Перші письмові згадки про Нове Село припадають на 1360 рік під назвою Huihel. Село було заселено родиною Гонт-Пазмань яке вони отримали від короля Андрія III. Від них походили колишні господарі села, члени родини Уйгей, які взяли своє ім'я звідси. До 1946 року — Уйгей, Тісоуйгей. Назва походить від прізвища землевласників — родини Уйгеї, яка бере свій початок від видатного вождя Гунт-Пазманя, що прийшов до Угорщини за часів святого Іштвана. Сучасна назва — невдалий за змістом переклад з угорської мови.
Відомий краєзнавець Елек Фийнєш повідомляв: « Землі села родючі, особливо підходять для чистої пшениці, луки можуть бути кошені двічі. Поселення має великий фільварковий ліс.»
Село відоме також і з судових спорів в 1500-х роках між Уйгеї Дьєрдєм і Бекені Мікловшом із Тисобикеня за землі, які прилягали до Тиси. Справа в тому, що річка міняла русло, порушуючи узаконені розміри їх володінь.
29 і 30 серпня 1717 року на Угочанський комітат здійснили набіг татаро-турецькі війська, вони увірвалися в Нове Село, з якого забрали 9 чоловік. Жителі села брали активну участь в революції 1848-1849-х років. У відповідь на заклик революційного уряду в червні 1848 року в склад 2-ї роти Національної гвардії, яка дислокувалася в Угочанському комітаті, село делегувало 64-х гвардійців, До речі, одним із перших організаторів цієї роти був Уйгеї Йожеф.
на сільських землях був млин Чергеш, хутори Герцега, Уйгеї, Фінта, Кадарча.
В центрі села знаходиться цікава архітектурна пам'ятка — садиба заможної та знатної родини Уйгей (орієнтовно — кінець 19 ст.). На даний час в будівля, яка використовувалась як школа та дитячий садок, пустує та стрімко занепадає.
Чонкаш
Чонкаш - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.
Об'єднане з селом Нове село рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967
Згадка у XIX столітті
В 1751 р. йдеться про дерев'яну церкву з вежею, забезпечену всіма гарними образами.
Дерев'яну церкву датували 1763 p., але це, очевидно, дата перебудови (або перевезення), бо дерев'яну церкву, що стояла тоді в селі і була перевезена в 1928 р. в сусіднє село — Руську Долину, датують XV ст. Мабуть, тоді розібрано гарну каркасну дзвіницю, що стояла біля церкви.
Докладніше: Церква Стрітення Господнього (Руська Долина)
Теперішня церква — типова мурована базиліка. У 1991 р. храм повернуто греко-католикам. Над дверима до нави напис угорською: «Збудували Біров і Ґейці 1924—1926».
Напис нижче, від 21 жовтня 1972 p., повідомляє що малювання в церкві виконали Василь Гудан, Степан Маді і Балінт Маді. Місцевий парох Дезидерій Гарайда був ув'язнений у радянських таборах з 1950 до 1955 р.
В користуванні реформатської громади пам'ятник архітектури. Про його вік різні джерела називають різні цифри. Так в «Історії міст і сіл України. Закарпатська область» на сторінці 219 сказано, що він побудований у ХУ столітті. Ботлік Йожеф і Дупко Дьєрдь в книзі «Magyarlakta telepulesek ezredeve karpatolyan» (сторінка 174) пишуть, що церкву побудували в 1236 році, у книжці «Karpatalyai reformatustemplomok» (ст. 90) — в 1220 році. Взагалі, встановити точну дату її будівництва ще не вдалося.
Згідно переказів, костел для католиків збудувала Уйгеї Юстинія. При набігах татар вежа церкви була пошкоджена і тільки в 1895 році відновлена. На прицерковному майданчику знайшли скелети дорослих і дітей. З цього можна зробити висновки, що біля церкви вбивали жителів села. Після перемоги реформації власники села разом із католиками перейшли в реформатську віру, так церква стала реформатською.
В 1913 році церкву перекрили, бо напередодні згоріла покрівля. Є два дзвони. На них надписи, що на пожертвування реформатської громади села під час служіння пастора Сийп Ференца і куратора Дєврі Іштвана в 1909 році вилиті в Шопроні Шелтенгофером Фрідєшом і його синами.
Зараз на вежі дзвони вилиті Егрі Ференцом в Малих Геївцях в 1926 році з написом: «Під час великої війни 1914—1919 передані на гарматне залізо дзвони замінені вилитими на пожертвування тісоуйгеївської реформатської громади при пасторі Сийп Ференцеві і кураторі Уйгеї Йожефові в 1926 році».
Велику роль в житті церкви відіграв пастор Сийп Ференц, який в 1895 році побудував вежу і парафію. Ремонт внутрішній і зовнішній зробили в 1985 році при душпастирі Горкої Борно. До речі, парафію від громади забрали в радянський період і довго не віддавали назад, а повернули тоді, коли це вже були руїни. Вірники вирішили, що побудувати нову парафію буде вигідніше, ніж реставрувати стару. Зараз ведеться її спорудження. Обслуговує громаду пастор Габор Гомокі.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1741 особа, з яких 837 чоловіків та 904 жінки.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1856 осіб.[3]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| угорська | 68,47 % |
| українська | 31,21 % |
| російська | 0,27 % |
| єврейська | 0,05 % |
- садиба заможної та знатної родини Уйгей (орієнтовно — кінець 19 ст.)
- храм Різдва пр. Богородиці. 1925
- ↑ Герб села
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (квітень 2014) |