Новинська Віра Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Новинська Віра Петрівна
Новинська Віра Петрівна.jpg
Народилася 19 липня (1 серпня) 1900(1900-08-01)
Київ
Померла 15 січня 1982(1982-01-15) (81 рік)
Київ
Діяльність актриса оперети, співачка (сопрано)
Відома завдяки актриса Київського театру оперети
Батько актор П. Чалий
У шлюбі з Добржинський Всеволод Миколайович
Нагороди Народний артист України Народна артистка УРСР (1954)

Новинська Віра Петрівна (* 19 липня (1 серпня) 1900(19000801), Київ — † 15 січня 1982, Київ) — українська актриса музичної комедії (сопрано), відома за виступами в Харківському театрі музичної комедії та Київському театрі оперети. Народна артистка УРСР (1954).

Творчість[ред. | ред. код]

Виховувалась у сім'ї українських акторів. Є згадки про виступи її батька П. Чалого в статті про театр «Ілюзіон».[1]

На сцені — з 1908 (трупа Д. Гайдамаки).

В 1919—1921 працювала в Краснодарі.[2]

В 1921—1929 працювала в театрах Баку (1925, Великий театр Азербайджанської РСР)[1], Тбілісі, Ростова, Ленінграда, Харбіна та ін.[3]

Згодом працювала в Україні: у Харківському театрі музичної комедії (1929—1934) та у Київському театрі оперети (1935—1972).

У випуску тижневика «Культура і життя», присвяченому 80-річчю Київського театру оперети, зазначалось: «Ціла епоха в історії Київської оперети пов'язана з іменем В.  Новинської, яка майже сорок сезонів пропрацювала в рідному театрі, залишаючись і на схилі віку справжньою зіркою оперети. Поруч із нею формувалося та зростало чимало артистичних поколінь: О. Юровська, А. Савченко, В. Васильєв, Г. Лойко, Н. Анникова, М. Блащук, Д. Шевцов, Л. Запорожцева».[4]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Чоловік Віри Петрівни — безстрашний командир флотського напівекіпажу Дніпровського загону Пінської флотилії Всеволод Миколайович Добржинський (1900—1941), який поліг смертю хоробрих 18 вересня 1941, захищаючи Київ. До війни в різні роки він очолював київську міліцію і був директором заводу «Метиз».[5] Перепохований на Лук'янівському військовому кладовищі.[6]

Проживала в Києві в будинку на вулиці Шота Руставелi,55/6, який не зберігся, хоча являв собою архітектурну й історичну цінність.[7]

Ролі[ред. | ред. код]

  • Сільва («Сільва» І. Кальмана)
  • Маріца («Маріца» І. Кальмана)
  • Перікола («Перікола» Ж. Оффенбаха)
  • Еврідіка («Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха)
  • Хівря («Сорочинський ярмарок» О. Рябова)
  • Софія («Весілля в Малинівці» О. Рябова)
  • Парася («Трембіта» Ю. Мілютіна)
  • Матвіївна («Дівочий переполох» Ю. Мілютіна)
  • Барбале («Кето і Коте»)
  • Письменниця Віра («Дорога до щастя»)
  • Фрося («Серце і долари»)
  • Ганна («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького)

Визнання[ред. | ред. код]

  • 1940 — Заслужена артистка УРСР[8]
  • 1954 — Народна артистка УРСР

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Матеріали Новинської В. П.  // Архівні зібрання України. Путівники. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Випуск 3. Київ, 2014. — с. 58. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 квітня 2015. 
  2. Новинська Віра // Енциклопедія українознавства. — т. 5. — 1993. — с. 1784
  3. Новинська Віра // Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні. — Одеса, 1999. — с. 266
  4. Культура і життя. 12-18 грудня 2014. № 50. — с. 5
  5. І стежка до криниці: розповіді про зустрічі / Юхим Маркович Мартич. — Київ: Радянський письменник, 1971. — с. 83
  6. Ты увидел бой, Днепр-отец река… Архівовано 2016-03-06 у Wayback Machine.(рос.)
  7. Василь Галайба. Фотоспомин. Київ, якого немає. Архів оригіналу за 23 листопад 2012. Процитовано 26 квітень 2015. 
  8. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 9 січня 1940 // Вісті ВУЦВК. — 1940. — 10 січня (Архів Інституту історії НАН України, Владислав Гриневич)

Посилання[ред. | ред. код]