Новинська Віра Петрівна
| Новинська Віра Петрівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
19 липня (1 серпня) 1900 Київ |
| Померла |
15 січня 1982 (81 рік) Київ |
| Діяльність | актриса оперети, співачка (сопрано) |
| Відома завдяки | актриса Київського театру оперети |
| Батько | актор П. Чалий |
| У шлюбі з | Добржинський Всеволод Миколайович |
| Нагороди |
 Народна артистка УРСР (1954) |
Новинська Віра Петрівна (* 19 липня (1 серпня) 1900, Київ — † 15 січня 1982, Київ) — українська актриса музичної комедії (сопрано), відома за виступами в Харківському театрі музичної комедії та Київському театрі оперети. Народна артистка УРСР (1954).
Творчість[ред. | ред. код]
Виховувалась у сім'ї українських акторів. Є згадки про виступи її батька П. Чалого в статті про театр «Ілюзіон».[1]
На сцені — з 1908 (трупа Д. Гайдамаки).
В 1919—1921 працювала в Краснодарі.[2]
В 1921—1929 працювала в театрах Баку (1925, Великий театр Азербайджанської РСР)[1], Тбілісі, Ростова, Ленінграда, Харбіна та ін.[3]
Згодом працювала в Україні: у Харківському театрі музичної комедії (1929—1934) та у Київському театрі оперети (1935—1972).
У випуску тижневика «Культура і життя», присвяченому 80-річчю Київського театру оперети, зазначалось: «Ціла епоха в історії Київської оперети пов'язана з іменем В. Новинської, яка майже сорок сезонів пропрацювала в рідному театрі, залишаючись і на схилі віку справжньою зіркою оперети. Поруч із нею формувалося та зростало чимало артистичних поколінь: О. Юровська, А. Савченко, В. Васильєв, Г. Лойко, Н. Анникова, М. Блащук, Д. Шевцов, Л. Запорожцева».[4]
Особисте життя[ред. | ред. код]
Чоловік Віри Петрівни — безстрашний командир флотського напівекіпажу Дніпровського загону Пінської флотилії Всеволод Миколайович Добржинський (1900—1941), який поліг смертю хоробрих 18 вересня 1941, захищаючи Київ. До війни в різні роки він очолював київську міліцію і був директором заводу «Метиз».[5] Перепохований на Лук'янівському військовому кладовищі.[6]
Проживала в Києві в будинку на вулиці Шота Руставелi,55/6, який не зберігся, хоча являв собою архітектурну й історичну цінність.[7]
Ролі[ред. | ред. код]
- Сільва («Сільва» І. Кальмана)
- Маріца («Маріца» І. Кальмана)
- Перікола («Перікола» Ж. Оффенбаха)
- Еврідіка («Орфей у пеклі» Ж. Оффенбаха)
- Хівря («Сорочинський ярмарок» О. Рябова)
- Софія («Весілля в Малинівці» О. Рябова)
- Парася («Трембіта» Ю. Мілютіна)
- Матвіївна («Дівочий переполох» Ю. Мілютіна)
- Барбале («Кето і Коте»)
- Письменниця Віра («Дорога до щастя»)
- Фрося («Серце і долари»)
- Ганна («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького)
Визнання[ред. | ред. код]
- 1940 — Заслужена артистка УРСР[8]
- 1954 — Народна артистка УРСР
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Матеріали Новинської В. П. // Архівні зібрання України. Путівники. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. Випуск 3. Київ, 2014. — с. 58. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 26 квітня 2015.
- ↑ Новинська Віра // Енциклопедія українознавства. — т. 5. — 1993. — с. 1784
- ↑ Новинська Віра // Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні. — Одеса, 1999. — с. 266
- ↑ Культура і життя. 12-18 грудня 2014. № 50. — с. 5
- ↑ І стежка до криниці: розповіді про зустрічі / Юхим Маркович Мартич. — Київ: Радянський письменник, 1971. — с. 83
- ↑ Ты увидел бой, Днепр-отец река… Архівовано 2016-03-06 у Wayback Machine.(рос.)
- ↑ Василь Галайба. Фотоспомин. Київ, якого немає. Архів оригіналу за 23 листопад 2012. Процитовано 26 квітень 2015.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 9 січня 1940 // Вісті ВУЦВК. — 1940. — 10 січня (Архів Інституту історії НАН України, Владислав Гриневич)
Посилання[ред. | ред. код]
- Новинська Віра Петрівнаleksika.com.ua
- Новинська Віра Петрівна // Енциклопедія Волошина[недоступне посилання з липень 2019]
- Новинська Віра Петрівна // Мистецтво України: біографічний довідник / Кудрицький А. В. — К.: УЕ ім. М. П. Бажана, 1997. — с. 442
