Нововодолазький район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нововодолазький район
UKR Нововодола́зький райо́н COA.png Flag of Novovodolazkyj.svg
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Харківська область
Код КОАТУУ: 6324200000
Утворений: 1923
Населення: 34 014 (на 1.08.2013)
Площа: 1182.74 км²
Густота: 29.2 осіб/км²
Тел. код: +380-5740
Поштові індекси: 63200—63262
Населені пункти та ради
Районний центр: Нова Водолага
Селищні ради: 2
Сільські ради: 13
Смт: 2
Села: 53
Селища: 3
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 63200, Харківська обл., Нововодолазький р-н, смт. Нова Водолага, вул. Гагаріна, 7, 4-33-71
Веб-сторінка: Нововодолазька РДА
Голова РДА: Ротач Світлана Олександрівна[1]
Голова ради: Агапов Олег Олександрович

Нововодола́зький райо́н — район у південно-західній частині Харківської області. Центр району — селище міського типу Нова Водолага. Було утворено у 1923 році. Населення району становить 34 507 осіб (на 1 лютого 2012 року).

Географія[ред.ред. код]

Територія району становить 1182,74 км² (3,8% території Харківської області).

Район розміщений у південно-західній частині Харківської області та межує з Харківським, Зміївським, Первомайським, Кегичівським, Красноградським і Валківським районами. Відстань від районного центру до міста Харків — 52 км.

Територією району протікають 12 річок, найбільша з яких — Мжа.

Історія[ред.ред. код]

Слобода Нова Водолага була заснована близько 1675 року Харківським полковником Григорієм Донцем як фортеця. «Адалага» у перекладі з тюркської — господар чистої води. Нова Водолага розташована в долині річки Вільховатка (басейн Сіверського Дінця). З історико-філологічних джерел відомо, що іменник — назва Водолага зустрічається з кількома прикметниками, утворюючи словосполучення — назви поселень (Стара Водолага, Нова Водолага, Мала Водолага). Згадки про них можна було знайти вже в XVI — XVII ст.

Слобода Нова Водолага була одним із форпостів на південних кордонах Російської держави. Нова Водолага лежала на Муравському шляху і жителі слободи чимало терпіли від татарських нападів. В історичних документах є свідоцтва про те, що в 1689 році татари напали і зруйнували Нову Водолагу, погнали людей в неволю. У 1694 році Нуррадин-султан з 15-ти тисячною ордою татар та загоном яничар грабує й розоряє обидві Водолаги — Стару й Нову. В кінці 70-х років XVII століття були збудовані фортеці так званої Нової лінії (1679–1680 рр.)

У 1724 році у Новій Водолазі налічувалося 382 двори, а в 1730 році у слободі мешкало 4900 жителів. У 1732 році тут було дві церковно-парафіяльні школи і в 1749 році відкрили слов'яно-латинське училище.

В 1775 році Нова і Стара Водолаги, Караван були приєднані до Азовської губернії.

Жителі Нової Водолаги займалися вичинкою шкір, виготовленням лимарських виробів, пошивом взуття, одягу і головних уборів, винокурінням, садівництвом та гончарним промислом. Також активно розвивалося домашнє виробництво знарядь сільськогосподарської праці, столярних та бондарних виробів. За свідченнями істориків, у 1780 році в слободі було 18 кузень й 34 винокурні.

На базі родовища цінної глини розвивалось гончарне виробництво. Високоякісний з художнім оздобленням посуд нововодолазьких гончарів славився далеко за межами Харківської губернії.

З другої половини XVIII сторічча на Слобожанщині розвивалось шовківництво, центром якого стала Нова Водолага. Тут був збудований завод, який мав приміщення для розведення шовкопрядів і устаткування для мотання шовку.

В 1773 році за указом Катерини ІІ в Новій Водолазі було створене губернське управління з шовківництва, в 1800 році його ліквідували та створили інспекцію з шовківництва для Слобідсько-Української губернії. Під наглядом цієї інспекції знаходилось 23 плантації.

В 1835 році через сильні морози загинули тутові дерева, шовківництво прийшло в упадок, але слобода продовжувала розвиватися.

На початку XIX століття в кустарній промисловості Нової Водолаги значне місце займала переробка тваринних жирів.

Нова Водолага також славилась чумацьким промислом. Навіть у 80-х роках XIX століття, коли в зв'язку з появою залізної дороги чумацтво стало приходити в упадок, місцеві мешканці не припиняли зв'язків з Кримським півостровом.

В середині 20-х років XX століття 5,4% жителів Нової Водолаги займались кустарним промислом, а 91,4 % — сільським господарством.

Радянсько-німецька війна[ред.ред. код]

19 жовтня 1941 року до Нової Водолаги увійшли німці. А ще за місяць до цього на території району було сформовано радянський партизанський загін з 58 чоловік. Командиром загону став голова колгоспу ім. Фрунзе С. О. Либа, комісаром — секретар райкому партії Е. П. Іванов.

Весною 1942 року, коли Червона Армія готувалась до наступу, загін отримав завдання пройти в глибоке запілля німців і своїми діями сприяти успіху операцій регулярних частин. 20 травня партизани перейшли лінію фронту та 23 травня в Зміївських лісах з'єдналися з партизанським загоном, яким керував Герой Радянського Союзу І. І. Копьонкін. Через декілька днів об'єднаний загін з'явився у Нововодолазьких лісах, з яких і розгорнув бойові дії проти німців. 29 травня 1942 року серед білого дня партизани вступили в Нову Водолагу. Захватили коменданта з його охороною, яка складалась з німецьких солдат.

З жовтня 1941 року до 25 лютого 1943 року (день першого витіснення німецьких військ з Нової Водолаги) нововодолазькі партизани знищили 497 німецьких солдатів і офіцерів, 69 поліцейських і 5 інших осіб, визволили з німецького концтабору 200 в'язнів, пустили під укіс два ешелони, знищили 2 гармати, 10 автомашин, підірвали 10 мостів.

В боях проти німців відзначились партизани А. В. Коваленко, А. С. Онацький, Н. Ф. Хихля, Х. П. Гурин, А. С. Явдокименко, П. А. Сушко, В. Х. Брижань, Р. К. Славгородський, І. Є. Малущанко. Загинули смертю хоробрих командир партизанського загону С. О. Либа, комісар Е. П. Іванов, партизани Н. С. Мудрий, А. А. Пукач, С. К. Цяцька та інші.

У лютому 1943 року на підступах до Нової Водолаги тривали бої німців проти частин 6-го гвардійського кавалерійського корпусу. Проти 33-го гвардійського кавалерійського полку, який зайняв оборону біля хутора Булахи, виступили два полки німецької піхоти з 25 танками, але гвардійці стояли на смерть. Лише за два дні — 23 і 24 лютого — вони відбили 10 атак гітлерівців.

Радянські вояки, які загинули в цих боях, захоронені в братській могилі біля хутору Булахи.

6 березня 1943 року радянські війська відступили з Нової Водолаги. У підвалі зруйнованої лікарні залишилося понад 70 тяжкопоранених бійців, яких неможливо було транспортувати. З пораненими залишились медичні працівники, які доклали героїчних зусиль, щоб врятувати вояків. Медики заявили німцям, що вони лікують тифозних хворих.

В Новій Водолазі остаточно відновлено радянський режим 14 вересня 1943 року. Всього за роки окупації німцями було знищено 580 жителів району, вивезено до Німеччини — 5737 чоловік. Воювали на фронтах на боці СРСР близько 7 тисяч чоловік, з яких загинуло близько 3 тисяч.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

З 24 серпня 1991 року район є адміністративно-територіальною одиницею незалежної України.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Район адміністративно-територіально поділяється на 2 селищні ради 13 сільських рад, які об'єднують 60 населених пунктів та підпорядковані Ізюмській районній раді[2].

Населення[ред.ред. код]

Населення району становить 39,7 тисяч осіб, в тому числі: • міське населення — 14,0 тисяч осіб; • сільське населення — 25,7 тисяч осіб.

На території району мешкають громадяни 41 національності. Найчисельніші з них:

  • українці — 78,9 %;
  • росіяни — 19,5 %;
  • білоруси — 0,4 %;
  • вірмени — 0,2 %;
  • молдавани — 0,1 %;
  • грузини — 0,1 %.

В районі мешкає 13 тисяч пенсіонерів (або 33 % від загальної кількості населення).

Щільність населення — 33 чоловіка на 1 кв.км.

Рівень народжуваності- 7,9 на 1000 чоловік.

Рівень смертності- 19,6 на 1000 чоловік.

У Нововодолазькому районі налічується 2 селища міського типу і 56 сільських населених пунктів, які об'єднані в 2 селищні і 13 сільських рад.

Економіка району[ред.ред. код]

Площа сільськогосподарських угідь (за всіми товаровиробниками, включаючи підсобні господарства) 92597 га, в тому числі: • ріллі 75090 га — 81 %; • пасовища 12583 га — 14 %; • сінокоси 3596 га — 4 %.

Структура сільськогосподарського виробництва[ред.ред. код]

• рослинництво — 63 %, • тваринництво — 37 %.

Основні напрямки виробництва у рослинництві — вирощування зернових (50 %), технічні культури (16 %).

Основні напрямки виробництва у тваринництві — вирощування ВРХ м'ясо молочного напрямку, свинарство і птахівництво.

Промисловість[ред.ред. код]

• промисловість видобувна — 65 %; • будівельних матеріалів — 30 %; • харчова — 5 %.

Соціально-культурна сфера району[ред.ред. код]

Заклади освіти[ред.ред. код]

  • Липкуватівський аграрний коледж;
  • Рокитненський професійний аграрний ліцей;
  • Філіал ліцея Харківської академії міського господарства;
  • Філія Харківського коледжу кадрів управління;
  • Нововодолазький ліцей Нововодолазької районної ради;
  • Нововодолазька гімназія Нововодолазької районної ради;
  • Загальноосвітні навчально-виховні заклади (всього) — 30 одиниць;
  • Дошкільні — 13 одиниць.

Заклади медицини[ред.ред. код]

  • Центральна районна лікарня — 1;
  • Дільничні лікарні — 3;
  • Лікарські амбулаторії — 2;
  • Амбулаторії сімейного лікаря — 7;
  • Фельдшерсько-акушерські пункти — 22.

Заклади культури[ред.ред. код]

  • бібліотеки — 32 од.
  • Будинки культури, клуби — 23 од.
  • Пам'ятки історії та культури — 86 од.
  • Музеї — 3 од.

Заклади спорту[ред.ред. код]

  • ДЮСШ (відділу освіти) — 1;
  • МФОК «Колос» −1;
  • Стадіон — 1;
  • Спортивні майданчики — 64;
  • Футбольні поля — 22;
  • Стрілецькі тири — 10;
  • Спортивні зали — 18;
  • Пристосовані приміщення для фізично-оздоровчих занять — 14, в тому числі 5 тренажерних залів;
  • Гімнастичні містечка — 23.

ЗМІ[ред.ред. код]

До районних ЗМІ відносяться районна радіокомпанія, газета «Вісті Водолажчини» і газета Нововодолазької селищної ради «Водолазький кур'єр».

Релігія[ред.ред. код]

У Нововодолазькому районі зареєстровано 20 релігійних громад:

  • Свято-Преображенська УПЦ (с. Нова Водолага);
  • Архангела Михайла УПЦ (с. Рокитне);
  • Іоно-Богословська УПЦ (с. Старовірівка);
  • Свято-Троїцька УПЦ (с. Охоче);
  • Адвентистів сьомого дня (с. Нова Водолага);
  • Євангельських християн-баптистів (с. Княжне);
  • Євангельських християн-баптистів (с. Печіївка);
  • Свято-Миколаївська УПЦ (с. Мелихівка);
  • Петра і Павла УПЦ (с. Сосонівка);
  • Євангельських християн-баптистів (с. Нова Водолага);
  • Іоано-Предтечінська УПЦ (с. Просяне);
  • Хресто-Воздвиженська УПЦ Київського Патріархату (с. Новоселівка);
  • Ікони Знамення Божої Матері УПЦ (с. Знам'янка);
  • Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього УПЦ (с. Новоселівка);
  • Святого Іоанна Хрестителя УПЦ (с. Станичне);
  • Адвентистів сьомого дня (с. Знам'янка);
  • Свято-Миколаївська УПЦ (с. Липкуватівка);
  • Християн віри євангельської «Благовість» (с. Нова Водолага);
  • Християн віри євангельської — п'ятидесятників «Благовість» (с. Старовірівка);
  • Християн віри євангельської — п'ятидесятників «Благовість» (с. Станичне).

Особистості[ред.ред. код]

Героями Радянського Союзу стали 8 жителів району, а саме:

  • Нога М. Г. (с. Ключеводське);
  • Жаріков А. М. (с. Рокитне);
  • Краля Т. А.(с. Рокитне);
  • Щербак О. В. (с. Стара Водолага);
  • Ребрик К. Ф. (с. Стара Водолага);
  • Тостой С. К. (с. Старовірівка);
  • Карпов С. А. (с. Старовірівка);
  • Косов В. М. (с. Бахметівка).

Серед уродженців району, які залишили значний слід в історії країни, слід відзначити народного майстра-зодчого Акима Погрібняка, який збудував Троїцький собор в Новомосковську (один із видатних зразків української дерев'яної архітектури), народного артиста Білоруської РСР А. Д. Попсуйшапко (Арсенко), письменника-гумориста С. П. Чмєльова (1846–1941), а також художника А. В. Мізіна.

У 1920–1922 роках в Новій Водолазі жив видатний український радянський письменник Петро Панч.

До цікавих історико-культурних споруд, розміщених на території району, слід віднести: • архітектурний пам'ятник-палац в стилі російського класицизму (середина XVIII століття) і Архангело-Михайлівський храм, побудований у 1805 році на кошти поміщика Михайла Куліковського (село Рокитне); • Спасо-Преображенський храм (смт Нова Водолага); • будинок дитячої та юнацької творчості в смт Нова Водолага (збудований в 1914 році німецьким акціонерним товариством).

Пам'ятки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]