Новоселицька Ніна Миронівна
| Ніна Новоселицька | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 15 листопада 1926 Київ, УРСР |
| Померла | 1 серпня 2014 (87 років) Київ, Україна |
| Діяльність | театрознавиця  |
| Alma mater | Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1948) |
| Галузь | театрознавство, радіожурналістика |
| Заклад | «Радянське мистецтво» «Радянська Україна» (1951—1962) Держтелерадіо УРСР (1962—2002) Київський державний університет імені Тараса Шевченка (1970—1980) Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (1989—1993) |
| Посада | журналістка, завідувачка редакції, викладачка |
| Відомі учні | Борис Куріцин |
| Членство | членкиня Національної спілки журналістів України (з 1959), Національної спілки театральних діячів України (з 1981) |
| Відома завдяки: | створенню авторських театральних радіопрограм, записам понад 100 вистав і радіовистав |
| Нагороди |  |
Ніна Миронівна Новоселицька (15 листопада 1926, Київ — 1 серпня 2014, Київ) — українська театрознавиця, радіожурналістка. Заслужена діячка мистецтв України (1996), лауреатка премії «Київська пектораль» «За вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва» (2003). Розробниця концепції та режисерка авторських театральних радіопрограм, зокрема «Театр біля мікрофона», записів понад 100 вистав і радіовистав.
Протягом 40 років — завідувачка редакції театру та радіопостановок Держтелерадіо УРСР (1962—2002). Авторка монографії про акторку Ольгу Кусенко, понад 300 театральних рецензій, впорядниця військових щоденників актора Юрія Лаврова.
Народилась 15 листопада 1926 року в Києві.
У 1948 році з відзнакою закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (КДУ). Темою дипломної роботи обрала п'єсу Антона Чехова «Дядя Ваня» та її сценічну історію[1].
Після закінчення університету працювала у тижневику «Радянське мистецтво». З 1951 року — журналістка часопису «Радянська Україна». З 1958 року жила в будинку №18 по вулиці Червоноармійській[2], пізніше — на вулиці Димитрова[3].
З 1962 року — завідувачка редакції театру та радіопостановок Держтелерадіо УРСР. Паралельно, з 1970 року — викладачка КДУ імені Тараса Шевченка, у 1989—1993 роках — кафедри театрознавства Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого, де викладала, зокрема, радіорежисуру[4].
У 2002 році була, за висловом режисера Сергія Проскурні, «брутально звільнена» з посади завідувачки редакції театру та радіопостановок[3]. Продовжувала публікуватись з театрознавчими роботами. Померла на 88-му році життя 1 серпня 2014 року. Була кремована. На смерть Ніни Новоселицької акторка Ада Роговцева відгукнулась так[5]:
 |
Ніна Миронівна увійшла в моє життя, тільки-но я починала свою професійну діяльність. Якось одразу вона помітила мене і запросила до співпраці. У театрі я не зіграла і десятої частини того, над чим ми з Ніною Миронівною працювали на радіо. ... Я завжди пам'ятала її і завжди пам'ятатиму. |  |
Розробниця концепції та режисерка авторських театральних радіопрограм «Театр біля мікрофона», «Театральні горизонти», «Про тих, кого пам'ятаю і люблю». Редакторка та режисерка записів понад 100 вистав і радіовистав[4]. Серед учнів Ніни Новоселицької, зокрема, театрознавець Борис Куріцин.
Авторка театрознавчих друкованих робіт, зокрема для збірника наукових праць «Мистецькі обрії: актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки», понад 300 театральних рецензій. Авторка монографії про акторку Ольгу Кусенко (1983), есе про режисера Михайла Резніковича «Поворот ключа. Конкретно про неконкретне, або Штрихи до портрета Михайла Резніковича» (2005)[6].
Впорядниця військових щоденників актора Юрія Лаврова, перекладачка українською мовою з російської книги про оперну співачку Олену Муравйову (1984). Займалась створенням фонотеки з тем, які досліджує Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса[7]. Входила до складу Національної спілки журналістів України (з 1959), Національної спілки театральних діячів України (з 1981).
Авторка низки статей для Енциклопедії сучасної України[8]. Спогади Ніни Новоселицької про Віктора Некрасова увійшли до книги «Ізгой. Віктор Некрасов у спогадах сучасників», опублікованої перед смертю театрознавиці («Дух і літера», 2014)[1].
- 1996 — заслужена діячка мистецтв України — «за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, високий професіоналізм»[9]
- 2003 — премія «Київська пектораль» — «за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва»
- 1 2 Воспоминания о Викторе Платоновиче Некрасове. Нина Новоселицкая
- ↑ Новоселицкая Нина Мироновна (театровед). Письмо Поюровскому Б. М.
- 1 2 Не стало Ніни Миронівни Новоселицької
- 1 2 Новоселицька Ніна Миронівна — ЕСУ
- ↑ «Український театр» № 4 2014. Архів оригіналу за 18 березня 2025. Процитовано 18 березня 2025.
{{cite web}}: символ нерозривного пробілу в|title=на позиції 22 (довідка) - ↑ Шляхи до вершини
- ↑ Персоналії — Ніна Новоселицька
- ↑ Новоселицька Ніна Миронівна — профіль автора
- ↑ Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва
- Жінки-науковці
- Народились 15 листопада
- Народились 1926
- Померли 1 серпня
- Померли 2014
- Заслужені діячі мистецтв України
- Лауреати премії «Київська пектораль»
- Уродженці Києва
- Померли в Києві
- Радянські театрознавці
- Українські театрознавиці
- Театральні критики СРСР
- Українські театральні критики
- Українські жінки-критики
- Українські радіожурналісти
- Випускники філологічного факультету Київського університету
- Викладачі Київського університету
- Викладачі Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
- Автори Енциклопедії сучасної України
- Члени НСЖУ
- Члени НСТДУ