Новотроїцьке (Волноваський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Новотроїцьке
Новотроїцьке
Розташування міста Новотроїцьке
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Волноваський район
Рада Новотроїцька селищна рада
Код КОАТУУ: 1421556800
Основні дані
Засноване 1773
Статус з 1938 року
Площа 8,491 км²
Населення 6897 (01.01.2017)[1]
Густота 812,3 осіб/км²
Поштовий індекс 85732—85733
Телефонний код +380 6244
Географічні координати 47°43′02″ пн. ш. 37°34′34″ сх. д. / 47.71722° пн. ш. 37.57611° сх. д. / 47.71722; 37.57611Координати: 47°43′02″ пн. ш. 37°34′34″ сх. д. / 47.71722° пн. ш. 37.57611° сх. д. / 47.71722; 37.57611
Висота над рівнем моря 186 м
Водойма р. Суха Волноваха
Відстань
Найближча залізнична станція: Велико-Анадоль
До станції: 8,4 км
До райцентру:
 - фізична: 16 км
 - залізницею: 11 км
 - автошляхами: 19,3 км
До обл. центру:
 - фізична: 34,4 км
 - залізницею: 47 км
 - автошляхами: 43 км
Селищна влада
Адреса 85732, смт Новотроїцьке, пров. Комсомольський, 6
Голова селищної ради Ворожбит Олександр Григорович
Веб-сторінка Новотроїцька селищна рада
Карта
Новотроїцьке is located in Україна
Новотроїцьке
Новотроїцьке
Новотроїцьке is located in Донецька область
Новотроїцьке
Новотроїцьке

Новотро́їцьке — селище міського типу Волноваського району Донецької області України. Новотроїцьке підпорядковане Новотроїцькій селищній раді.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Відстань до райцентру становить близько 21 км і проходить автошляхом Н20.

На початок червня 2016 р. перебуває під контролем України. У районі селища регулярно точаться військові провокації з боку проросійських бойовиків із напрямку Докучаєвська та Оленівки (північ та схід). У Новотроїцькому на трасі Н20 розташований контрольно-пропускний пункт, який здійснює контроль на в'їзд—виїзд транспорту на непідконтрольну Україні територію. Станом на початок літа 2016 р. цей контрольно-пропускний пункт — один із найбільш стабільних у плані ситуації довкола пропуску транспорту.

Селище розташоване за 8 км від залізничної станції Велико-Анадоль. Через Новотроїцьке проходить траса державного значення Н20 (Маріуполь — Донецьк — Слов'янськ).

Землі селища межують із територією міста обласного значення Докучаєвськ та селом Березове Мар'їнського району Донецької області.

Новотроїцьке — центр селищної ради, розташоване на річці Сухій Волновасі. Населення — 7093 особи. На околицях селища залягають корисні копалини — доломіт, вапняк, глина, будівельний пісок і камінь-порфірит. Їхню розробку провадять Новотроїцьке рудоуправління тресту «Вогнетривнеруд», де працюють 1850 робітників. Сировину відправляють будівельним організаціям та на металургійні заводи півдня України. Тут видобувається 36 млн тонн продукції на рік. 250 робітників рудоуправління нагороджено орденами і медалями.

У Новотроїцькому розташована центральна садиба колгоспу «Родина», який має 4992 га орної землі. Основний виробничий напрям у господарстві — м'ясо-молочне тваринництво і вирощування зернових (переважно озимої пшениці). За одержання високих урожаїв зернових артіль 4 рази була учасницею ВДНГ СРСР, нагороджена чотирма бронзовими медалями.

На території Новотроїцького — 3 середні та початкова школи, школа-інтернат і школа робітничої молоді. Є 2 клуби, 2 бібліотеки. Функціонують лікарня і 6 медичних пунктів. Працюють 21 магазин, побутовий комбінат, 2 поштових відділення.

Історія[ред.ред. код]

Засноване Новотроїцьке наприкінці XVIII ст. вихідцями з Дону та Полтавщини. У 1918 році у селі діяв партизанський загін на чолі з М. Т. Давидовим. 1920 року в селі організовується КНС (голова — Л. І. Семененко).

29 липня 1921 загін Марусі-анархістки зайняв село Новотроїцьке в якому повстанці спалили виконком, і зарубали 6 сов-працівників.

12 жовтня 1921 року організовано партосередок з 7 чоловік. У роки німецької окупації діяла підпільна організація, якою керував колишній голова селищної Ради І. К. Поляцков (розстріляний нацистами у 1942 році).

На території селища знайдено скіфську скульптуру.

Російсько-українська війна 2014—2017 років[ред.ред. код]

У ніч з 22 на 23 травня сепаратисти здійснюють напад на блокпост поблизу Новотроїцького, для цього використали інкасаторську машину та автомобіль швидкої медичної допомоги. Терористи під'їхали до військових впритул та відкрили вогонь на ураження, друга група бойовиків почала штурм з іншого напрямку. Бій тривав 5 годин, ворога відкинуто. Солдат Юрій Білик знищив дві снайперські точки бандитів, однак зазнав осколкового поранення ноги, проте до останнього відмовлявся покидати блокпост, зробив це на наполегливі прохання бойових товаришів.

1 вересня 2014 року з'явилася інформація, що бойовики фінансованої Російською федерацією «ДНР» зайняли Новотроїцьке[2]. 6 жовтня загинув, прикриваючи бойових побратимів на блокпосту біля Новотроїцького під час збройного наступу з боку противника, вояк 72-ї бригади Ігор Василенко. 10 жовтня поблизу Новотроїцького під час руху колони Держприкордонслужби терористи здійснюють її обстріл зі стрілецької зброї, смертельно поранений солдат Роберт Кіс[3], загинув майор Віктор Шепентал, поранено 5 прикордонників.

3 січня 2016 року українські військовики 72-ї бригади зайняли стратегічну висоту біля Новотроїцького, терористи втратили можливості здійснювати теракти і почали вкопуватися[4]. 23 березня біля Новотроїцького військовики 72-ї бригади відбили атаку терористів — під'їхали на КамАЗі до позицій 72-ї бригади — близько 30 чоловік піхоти, пішли штурмом на опорний пункт, підбитий КамАЗ, у терористів є поранені[5].

24 березня 2016 року у боях за Новотроїцьке зазнав поранення один вояк ЗСУ[6]. 24 травня терористи штурмували українські позиції за підтримки бойових машин піхоти, снайперів, вогню з гранатометів, після відкриття вогню у відповідь українські вояки знищили ворожу БМП[7].

25 травня 2016-го терористи вчергове намагалися завдати удар по українських підрозділах, вогнем у відповідь було знищено ворожий протитанковий ракетний комплекс[8]. 20 березня 2017-го від кулі снайпера загинув прапорщик Руслан Бондар[9]

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 року населення селища становило 7712 осіб, із них 68,24 % зазначили рідною мову українську, 30,84 % — російську, 0,25 % — вірменську, 0,17 % — білоруську, 0,06 % — грецьку, 0,05 % — циганську, 0,05 % — молдовську, а також 0,01 % — болгарську мову[10].

Особистості[ред.ред. код]

  • Діхтяр Степан Іванович — (*10.10.1919, с. Новотроїцьке Волноваського району Донецької області — 18.05.1985, м. Чернівці) — український літературознавець і педагог. Кандидат філологічних наук (1956), доцент (1961).

У роки німецько-радянської війни був учасником партизанського руху в Україні. Закінчив у 1944 р. філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Впродовж 1944—1985 рр. — викладач, згодом — доцент Чернівецького держуніверситету. Автор багатьох студій з історії української літератури: «Життя і творчість С. Ковалева» (1955), «І. Франко про завдання і значення літературної критики» (1956), «Зародження критичної думки в давній українській літературі» (1958), «Деякі питання світогляду І. Вишенського» (1960), « Шевченкове образне слово у творчості О. Кобилянської», «Літературно-критичні погляди Ю. Федьковича» (1959) та інші. Науковець — співавтор колективних досліджень «Цвіт культури розвивається» (1961), «Літературна Буковина» (1966), вузівського підручника «Історія української літератури першої половини XIX ст.» (Київ, 1980).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • ДІХТЯР Степан Іванович // Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник / М. А. Богайчук.- Чернівці: Букрек, 2005. — С.85.
  • Івасюк М. На ниві добра і краси / М. Івасюк // Радянська Буковина.- 1989. — 11 жовтня.