Нові християни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нові християни
Torquemada.jpg
LuisVives.jpg
PedrariasDavila.jpg
Attributed to el Greco - Portrait of Juan de Ávila - Google Art Project.jpg
François Gérard - St Theresa (detail).jpg
JohnCross.jpg
Близькі до: марани, мориски
Мова іспанська, португальська
Релігія католицизм; таємно: юдаїзм, іслам

Нові́ христия́ни (ісп. Cristianos nuevos; порт. Cristão-novos), або конверти́ти (ісп. conversos) — охрещені іноврці (юдеї, мусульмани тощо) та їхні нащадки у Іспанії та Португалії ХІV—XIX століть. Первісно термін мав нейтральне значення[1]. З часом став зневажливим внаслідок поширення ідеї «чистоти крові» (ісп. limpieza de sangre) та сумнівів у нещирості навернених (таємного сповідування юдаїзму та ісламу). Використовувався як антонім «старих християн», нарівні із лайливими прізвиськами: марани («свині»), торнадіди («перевертні»), мориски («мавринята»), аль-борайки («лицеміри») тощо[1].

Історія[ред. | ред. код]

Іспанія[ред. | ред. код]

У ХІІІ столітті арагонські королі взяли курс на навернення своїх підданих євреїв у християнство. Згідно з королівським указом від 1263 року вони повинні були відвідувати проповіді домініканців й брати участь у диспутах з ними. Курс особливого успіху не мав: формально навернені у християнство євреї таємно поверталися до юдаїзму[1].

4 квітня 1391 року в Севільї відбувся великий єврейський погром, наслідком якого стало насильницьке навернення уцілілих євреїв до християнства. Влітку заворушення перекинулися на інші міста Андалусії – Хаен, Кармону і Кордову, а звідти – до інших міст Кастильської Корони: Толедо, Мадриду, Бургоса, Сеговії, Сарагоси, Барселони, Валенсії, Пальми. Рятуючи свої життя, багато євреїв приймали християнську віру та іспанські імена. Так постала перша велика група нових християн. Деякі з них продовжували таємно сповідувати юдаїзм, але чимало осіб стали ревними нової віри. Зокрема, серед них бургоський єпископ Пабло де Санто-Марія (1350–1435; Шломо ха Леві), канцлер Кастилії, опікун майбутнього короля Хуана ІІ, патріарх роду де Картахена; Херонімо де Санта-Фе (? – 1419; Ієхошуа Лоркі), ініціатор Тортоського диспуту (1414) та інші[1].

У 1410 – 1415 роках число нових християн в Іспанії зросло завдяки проповідницькій діяльності місіонера-домініканця Вісенте Феррера. 1411 року він перетворив Толедську синангогу на церкву, охрестивши 4 тисячі юдеїв. 1412 року місіонер переконав кастильську регентшу Каталіну видати едикт, що накладав обмеження на соціально-економічні права нехристиян, змушуючи євреїв приймати хрещення. Маючи підтримку арагонського короля Фернандо, домініканець навернув багато євреїв з Сарагоси, Дароки, Калатаюда та інших міст. Серед навренених були майбутній арагонський канцлер Луїс де Сантанхель (? – 1498) і Габрієль-Санчес де Калатаюд (?–?; Іцхак Халуф), патріарх арагонського роду Санчесів[1].

Важливим поштовхом до християнізації євреїв був Тортоський диспут 1414 року, на якому християнські місіонери перемогли юдейських вчених, а також страта голів Сеговійської єврейської громади в 1415 році. На кінець 1410-х років в Іспанії нараховувалося близько 70 тисяч нових християн[1].

Іспанське міщанство було невдоволене зростанням впливу євреїв-конвертитів у суспільстві. 1449 року в Толедо, роздратованому податковою політикою, спалахнув бунт під проводом Педро Сармієнто проти чиновників з числа нових християн (кастильського скарбника Дієго Гонсалеса, відкупника Алонсо Кота та інших). Бунтарі під тортурами змусили останніх зізнатися у вірності юдаїзму і стратили їх на вогнищі. Посилаючись на постанови 4-го Толедського собору (633) та вигадані привілеї, даровані королем Альфонсо VII, толедці видали прокламацію, якою забороняли особам з числа нових християн займати урядові посади в місті. Подібні події відбулися в усіх містах Кастилії. Так, в Сьюдад-Реалі стався погром і бої, внаслідок чого хрещені євреї були змушені тікати з міста[1].

Акт міщан Толедо, який закликав до дискримінації нових християн, спричинив широку полеміку. Проти дискримінації виступили нащадки самих конвертитів: кардинал Хуан де Торквемада (син нової християнки і дядько Томаса де Торквемади), бургоський єпископ Алонсо де Картахена (син Пабло де Санта-Марії) та інші[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Новые христиане // Электронная еврейская энциклопедия(рос.), Т. 5, Кол.: 746–755.
  • Las tres culturas. Gonzalo Anes (dir.) Real Academia de la Historia, 2004, ISBN 8495983990.
  • Baroja, Julio Caro. Los judíos en la España moderna y contemporánea. Akal, 2000, ISBN 8470900900.
  • Baroja, Julio Caro. Los moriscos del Reino de Granada: Ensayo de historia social. Alianza, 2003 (ed. original, Itsmo, 1976), ISBN 8420678600.
  • Castro, Américo. España en su historia: cristianos, moros y judíos. Barcelona: Crítica, 2001 ISBN 8484321533
  • Kaplan, Yosef. Jews and conversos // Proceedings of the 8th World Congress of Jewish Studies (1981), World Union of Jewish Studies, 1985, ISBN 9652236071.
  • Kaplan, Yosef. An Alternative Path to Modernity: The Sephardi Diaspora in Western Europe, Brill, 2000, ISBN 9004117423.
  • Netanyahu, Benzion. The Marranos of Spain: From the Late 14th to the Early 16th Century, According to Contemporary Hebrew Sources, Cornell University Press, 1999, ISBN 0801485681
  • Ortiz, Antonio Domínguez. Historia de los moriscos: Vida y tragedia de una minoría. Madrid: Revista de Occidente, 1978, ISBN 8420624152.
  • Ortiz, Antonio Domínguez. Los judeoconversos en España y América. Istmo 2008.
  • Ortiz, Antonio Domínguez. Los judeoconversos en la España moderna. Mapfre, 1992, ISBN 8471003538.
  • Ruano, Eloy Benito. Los orígenes del problema converso. Real Academia de la Historia, 2001.
  • Sanches, António Ribeiro. Cristãos Novos e Cristãos Velhos em Portugal. Covilhã: Universidade da Beira Interior, 2003.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Нові християни