Норатус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Норатус
вірм. Նորադուզի
Хачкари та каплиця
Хачкари та каплиця
40°22′26″ пн. ш. 45°10′52″ сх. д.H G O
Країна Вірменія Вірменія
Місто с. Норатус
Марз Гегаркунік
Дата заснування X століття

Норатус. Карта розташування: Вірменія
Норатус
Норатус
Норатус (Вірменія)
Норатус у Вікісховищі?

Норатус (вірм. Նորադուզի գերեզմանատուն) — це середньовічне кладовище з великою кількістю ранніх хачкарів, розташованих в селі Норатус марзу (області) Гегаркунік (Вірменія), неподалік від міста Гавар та озера Севан, за 90 км на схід від Єревана.[1] Кладовище має найбільшу кількість хачкарів на території Республіки Вірменія.[2] Також це найбільше кладовище з хачкарами, що збереглося у зв'язку зі зруйнуванням хачкарів на кладовищі Стара Джуга у Нахіджевані владою Азербайджану.[3][4][5][6]

Хачкари[ред. | ред. код]

Ряд хачкарів.

Найстаріші хачкари на кладовищі датуються X століттям.[1] У відродженні традицій хачкарів у XVI-XVII століттях багато хачкарів були побудовані під ярмом імперії Сефевидів під східними впливами, що проникали у вірменське мистецтво. Три майстри різьбярі з цього періоду створювали хачкари в Норатусі, найпомітнішим з яких був Кірам Казмох (1551—1610), його сучасниками були Аракел та Мелісет.[7] Кладовище поширюється на сім гектарів поля, що містить близько тисячі хачкарів, на кожному з яких зображений унікальний орнамент.[1] Більшість хачкарів покриті мохом і лишайником. Кілька надгробків на кладовищі зображують сцени весіль та сільського життя. Поруч зі старим кладовищем було побудовано нове сучасне кладовище, розділене довгим парканом. Поруч з кладовищем в селі є церква Святої Богородиці, збудована IX столітті. Один з хачкарів кладовища був пожертвуваний до Британського музею в 1978 році Католікосом Вазгеном I.[8]

Фольклор[ред. | ред. код]

Хачкар з зображенням весілля.

Популярна казка пов'язана з кладовищем стосується вторгнення армії Тамерлана. За словами одного з історії селяни одягнули каски поверх хачкарів і нахилили мечі проти них. Здалеку на хачкари дивилися як на озброєних солдатів у оборонній позиції, в результаті чого армія Тамерлана відступила.

Відповідно до іншої популярної історії, XIX століття ченцем Тер Карапет Ованесі-Овакімяном, з монастиря біля села, проведені на похоронні послуги Норатус. щоб уникнути двогодинної поїздки з кладовища в монастир він побудував собі невеликий осередок в Норатусі. Коли йому було 90 років, він запитав його ченців брата поховати його живим. Його останні слова були: "Я не боюся смерті. Я б хотів, щоб ви не боялися також. Не бійтеся нічого, окрім Бога. Хай в кого є страх приходять до мене. Налийте воду на поховальний камінь, пийте воду, вимийте своє обличчя, груди, руки і ноги. Потім розірвіть судину, що містить воду. Побоюються тоді покине вас. До цього дня люди приходять до могили монаха, щоб зробити цей ритуал, залишивши уламки скла розкиданими навколо.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Hakobyan, Julia (2003-09-12). Life in the Monuments of Death: A visit to the cemetery village, Noraduz. ArmeniaNow.com. Процитовано 2007-10-10. 
  2. Kouymjian, Dr. Dickran. Arts of Armenia. Sculpture. Armenian Studies Program, CSU, Fresno. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2007-10-10. 
  3. World Watches In Silence As Azerbaijan Wipes Out Armenian Culture. The Art Newspaper. 2006-05-25. Процитовано 2007-10-10. 
  4. Tragedy on the Araxes. Archaeology. 2006-06-30. Процитовано 2006-06-30. 
  5. Azerbaijan: Famous Medieval Cemetery Vanishes. Institute for War and Peace Reporting. 2006-04-19. Процитовано 2007-10-10. 
  6. European Parliament On Destruction of Cultural Heritage
  7. Ney, Richard L. (2005). Who Made Khachkars?. The Gift of Stone. TourArmenia. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2007-10-11. 
  8. Parry, 397
  9. Armenia. Stone crosses. Vokrug Sveta. 2003-12-28. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2007-10-10. 

Див. також[ред. | ред. код]