Норберто Боббіо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Норберто Боббіо
італ. Norberto Bobbio
Народився 18 жовтня 1909(1909-10-18)[1][2][…]
Турин, Італія[1]
Помер 9 січня 2004(2004-01-09)[1][2][…] (94 роки)
Турин, Італія[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy.svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Діяльність філософ, юрист, історик, політик, журналіст, політолог, викладач університету, письменник
Заклад Падуанський університет
Посада довічний сенатор
Член Національна академія деї Лінчеї, Американська академія мистецтв і наук і Академія наук Турина[d]
Нагороди
Автограф FirmaNBobbio.png
Особ. сторінка web.archive.org/web/http://www.centenariobobbio.it/en.html

Норберто Боббіо у Вікісховищі?

Норберто Боббіо (італ. Norberto Bobbio, 18 жовтня 1909, Турин — 9 січня 2004, Турин) — італійський філософ, історик, політолог, один з найбільших італійських інтелектуалів ХХ ст. Представник течії ліберального соціалізму, який походить від Карло Росселли.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї лікаря. З дитинства захоплювався музикою і літературою. Навчався в класичному ліцеї, де подружився з Леоном Гінзбургом і Чезаре Павезе (згодом викладав в ньому, серед його учнів був Прімо Леві). У 1928 став членом фашистської партії. Закінчив юридичний факультет, продовжив навчання в Марбурзі, де познайомився з ідеями феноменології та екзистенціалізму. У 1933 захистив дисертацію з філософії Гуссерля. У 1934 опублікував свою першу книгу — монографію про феноменологічний підхід в філософії права і соціальної філософії. З 1935 викладав філософію права в університеті Камеріно, потім в університетах Сієни і Падуї. В середині 1930-х приєднався до антифашистського руху, увійшов до групи «Справедливість і свобода», був заарештований. Проте, в 1939 прийняв присягу вірності фашизму, щоб зайняти кафедру в Сієнскому університеті. У 1942 став членом антифашистської Партії дії, колишньої політичної наступниці «Справедливості і свободи» і дотримувалася концепції ліберального соціалізму, сформульованої Карло Россель. У грудні 1943 був заарештований в Падуї, три місяці провів у в'язниці. У 1948 році очолив кафедру філософії права в Туринському університеті. З початку 1960-х став займатися політологією, на початку 1970-х виступив одним із засновників в тому ж університеті факультету політичних наук. Був співвидавцем (разом з Никола Аббаньяно) журналу Філософське огляд. У 1996 увійшов до партії лівих демократів. Виступав з різкою критикою Сільвіо Берлусконі і встановленого їм політичного режиму. Згідно з його волею, був похований в містечку Рівальта Борміда (П'ємонт).

Філософські та політичні погляди[ред. | ред. код]

У філософії права і політичної філософії розвивав ідеї Ганса Кельзена, Бенедетто Кроче і Вільфредо Парето. Виступав прихильником діалогу з марксизмом італійськими комуністами.

Вибрані праці[ред. | ред. код]

  • L'indirizzo fenomenologico nella filosofia sociale e giuridica (1934)
  • La filosofia del decadentismo (1945)
  • Teoria della scienza giuridica (1950)
  • Studi sulla teoria generale del diritto (1955)
  • Politica e cultura (1955)
  • Teoria della norma giuridica (1958)
  • Teoria dell'ordinamento giuridico (1960)
  • Il positivismo giuridico (1961)
  • Locke e il diritto naturale (1963)
  • Italia civile (1964)
  • Da Hobbes a Marx (1965)
  • Saggi sulla scienza politica in Italia (1969)
  • Diritto e stato nel pensiero di Emanuele Kant (1969)
  • Studi per una teoria generale del diritto (1970)
  • Una filosofia militante (1971)
  • Giusnaturalismo e positivismo giuridico (1972)
  • Quale socialismo (1977)
  • Dalla struttura alla funzione: nuovi studi di teoria del diritto (1977)
  • I problemi della guerra e le vie della pace (1979)
  • Studi hegeliani (1981)
  • Il futuro della democrazia (1984)
  • Il terzo assente (1988)
  • L'età dei diritti (1989)
  • Saggi su Gramsci (1990)
  • Destra e sinistra (1994)
  • De senectute (1996)
  • Autobiografia (1999)
  • Teoria Generale della Politica (1999)
  • Dialogo intorno alla repubblica (2001)
  • Liberalismo e Democrazia (2006)
  • Contro i nuovi dispotismi. Scritti sul berlusconismo (2008)

Визнання[ред. | ред. код]

Почесний професор Туринського університету (1979), університетів Болоньї, Парижа, Мадрида, Буенос-Айреса, Шамбері. Довічний сенатор (1979). Член Академії деї Лінчеї, член-кореспондент Британської академії (1965). Премія Бальцана (1994), премія Аньєллі (1995). Книги Боббіо перекладені багатьма мовами світу.

Література[ред. | ред. код]

  • Lanfranchi E. Un filosofo militante. Politica e cultura nel pensiero di Norberto Bobbio. Torino: Bollati Boringhieri, 1989
  • Cotroneo G. Tra filosofia e politica. Un dialogo con Norberto Bobbio. Soveria Mannelli: Rubbettino, 1998
  • Greco T. Norberto Bobbio. Un itinerario intellettuale tra filosofia e politica. Roma: Donzelli, 2000
  • Preve C. Le contraddizioni di Norberto Bobbio. Per una critica del bobbianesimo cerimoniale. Pistoia: CRT, 2004
  • Zagrebelsky G., Salvadori M., Guastini R. Norberto Bobbio tra diritto e politica. Roma: Laterza, 2005
  • Roberto G. Tra liberaldemocrazia e socialismo. Saggi sul pensiero politico di Norberto Bobbio. Pisa: Plus, 2006
  • L'opera di Norbero Bobbio. Itinerari di lettura/ Valentina Pazé (a cura di). Milano: Franco Angeli, 2005
  • Omaggio a Norbero Bobbio (1909—2004). Metodo, linguaggio, Scienza del diritto/ Antonio Punzi (a cura di). Milano: Giuffrè, 2007
  • Champeil-Desplats V. Norberto Bobbio: pourquoi la démocratie? Paris: Houdiard, 2008
  • Bonanate L., Fernández Santillán J.F. El pensamiento internacionalista de Norberto Bobbio. México: Fontamara, 2009
  • Мурзина А. А.. Пам'яті Норберто Боббио, 1909—2004 //Держава і право, 2004, № 8, c. 125—127
  • Любін В. П. Норберто Боббіо як політичний філософ

Примітки[ред. | ред. код]