Перейти до вмісту

Норвезька лісова кішка

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Норвезька лісова right-center
Доросла особа
Походження Норвегія
Індексація породи NFO
Довжина 100-140 см
Висота до холки 40-45 см
Вага самців 5-9,5 кг
Вага самок 3,5-7 кг
Стандарти породи
FIFe стандарт
CFA стандарт
TICA стандарт
AACE стандарт
ACFA/CAA стандарт
ACF стандарт
CCA стандарт
Кіт свійський (Felis catus)
В зимових шубах
В зимових шубах

Норвезька лісова (англ. Norwegian forest cat, NFO)  — порода кішок, що пропорціями свого тіла нагадує європейську короткошерсту. Однак має одну особливість — довге водовідштовхувальне хутро, яке дуже швидко висихає після дощу.

Історія

[ред. | ред. код]

Точне походження норвезьких лісових кішок залишається предметом дискусій. Прихильники автохтонного походження вважають, що порода є аборигенною, яка вийшла з скандинавських лісів та була одомашненою 4000 років тому[1]. Також походження норвезької лісової кішки пов'язують з сибірськими лісовими кішками та карельськими бобтейлами, які потрапили до Скандинавії внаслідок природньої міграції[2].

Одна з теорій походження сягає 1500-річної давнини. Вважається, що вікінги брали на борти своїх кораблів котів, щоб ті контролювали популяції гризунів та захищали запаси їжі під час морських експедицій. Існують твердження, що саме наявність на бортах кораблів котів-мишоловів дозволила Лейфу Еріксону досягти берегів континентальної Америки наприкінці 900-х років[3]. До числа обранців потрапили зокрема чорно-білі короткошерстні кішки з Британського ахіпелагу, на який вікінги періодично робили свої набіги[4].

Вікінги також підтримували торговельні зв'язки з Візантійським Сходом, зокрема через торговий шлях із варягів у греки, звідки до Скандинавії потрапила інша кошача порода — довгошерсті турецькі ангорські коти. У цієї породи поширені кольори шерсті, які рідко можна побачити в інших частинах Європи, у той час як вони притаманні саме норвезьким лісовим кішкам. Після повернення з походів вікінги вирощували кішок заради їхнього теплого хутра для одягу та відпускали котів на волю для охорони їх збіжжя від гризунів. Існує версія, що довгошерстні кішки ангорської, ванської та перської порід потрапили до Скандинавії після близькосхідних походів хрестоносців[5]. У будь-якому випадку, в поєднанні кількох порід, які схрещувались між собою, у суворих зимових умовах Скандинавії виживали найпристосованіші. Розвиваючи густий, вовняний підшерсток, міцні, атлетичні тіла, потужні лапи та надзвичайно міцні кігті, норвезькі лісові кішки століттями еволюціонізували у відносній ізоляції, адаптуючись до довкілля шляхом природного відбору. Їхня здатність виживати в суворих ландшафтах Норвегії відіграла вирішальну роль у збереженні їхніх унікальних генетичних рис. Ці кішки розвинули сильні мисливські інстинкти, спритність та інтелект, що зробило їх висококваліфікованими хижаками[6].

Походження норвезької лісової кішки можна простежити до давньоскандинавської (давньонімецької) міфології, (зокрема до Старшої та Молодшої Едди), де колісницю скандинавської богині кохання, краси та родючості Фрейї тягнули два коти, такі великі, що навіть боги не могли їх підняти. Одна з легенд зображує Тора, найсильнішого з усіх богів, який програв у демонстрації сили морському змієві Йормунганду, який набрав подобу кота з Новегіанського лісу[7],[8],[9]. Норвезькі народні казки описують великих казкових котів «Скоґкаттів» (норв. Skogkatt — лісові коти), які були здатні лазити по стрімких скелях, які інші коти не можуть подолати, любили воду (як і сучасні норвезькі лісові кішки) і були чудовими мисливцями, здатними ловити рибу та іншу здобич[10]. У норвезьких казках кошеня лісової кішки приносило дітям солодощі та подарунки, які були прикріпленими до його хвоста. В інших історіях норвезьку лісову кішку описують як фею-хрещену, пов'язуючи її з божественністю та грацією. Вважалось, що дівчата, яким дарують лісових кішок, мають більше шансів на щасливий та успішний шлюб.

На початку 20-го століття, коли віддалені райони Норвегії стали більш густонаселеними, зросло застосування хутра лісових кішок як одягу, а гібридизація з домашніми видами котів набула інтенсивних темпів, порода потрапила на поріг зникнення. Тому норвезькі фелінологи почали рятувати її від вимирання — у 1938 році на міжнародній виставці кішок в Німеччині норвезькі лісові кішки були представлені широкому загалу, в Осло створено Норвезький клуб їх любителів. Друга світова війна ще більш знизила популяцію породи. Після війни полювання на лісових кішок та їх експорт були заборонені норвезьким урядом. Король Норвегії Олаф V присвоїв лісовій кішці офіційний статус кішки країни. У вересні 1972 року лісова кішка була офіційно визнана Норвезькою асоціацією кішок окремою породою. У 1975 році була створена Норвезька асоціація лісових кішок, яка розробила планову програму розведення породи. Був проведений національний перепис норвезьких лісових кішок, здійснена селекційна робота з очищення породи. У квітні 1977 року було близько 150 норвезьких лісових кішок, на початок 1980-х — вже 480. Зусилля з її відновлення зрештою увінчалися успіхом.

У 1977 році порода була визнана Міжнародною федерацією європейських любителів кішок (FIFE). Також був дозволений експорт тварини — у 1978 році норвезька лісова кішка визнана офіційною породою у Швеції. Перша племінна партія кішок прибула до Сполучених Штатів у листопаді 1979 року, де у 1987 році отримала офіційне визнання Асоціацією любителів кішок та чемпіонський статус у 1993 році. До Великої Британії норвезька лісова кішка уперше була експортована у 1987 році і у 1989 році офіційно визнана породою Керуючою Радою Любителів Котів. Перші кішки були представлені на Виставці «Supreme Cat Show» у травні 1990 року, а порода отримала статус чемпіона у 1997 році[11]. Перед своєю смертю в 1991 році король Норвегії Олав V присвоїв лісовій кішці офіційний статус кішки країни[6]. Станом на вересень 2024 року, порода виграла понад 10 Гранд-Чемпіонів та Гранд-Прем'єрів[12].

Нині порода вже не перебуває під загрозою зникнення і набула широкої популярності, здебільшого в країнах Західної Європи, Сполучених Штатах Америки та в Австралії.

Розмір та вага

[ред. | ред. код]

Норвезькі лісові кішки мають середній або великий розмір (довжина 30-46 см, висота 23-30 см)[13]. Окремі екземпляри можуть сягати довжини 91,5 см[14]. Дорослі самки важать від 3,6 до 5,4 кг, а дорослі самці — від 5,4 до 7,5 кг[3]. В окремих випадках вага самок може сягати до 7,3 кг, а самців до 9,1 кг[15].

Характер

[ред. | ред. код]

Норвезька лісова кішка — сильна, міцна тварина. Охоче ловить мишей, активна, рухлива. Може жити в приміщенні, але любить проводити час на вулиці. Тварина вільнолюбна, із крутою твердою вдачею, але здобути її прихильність легко. Вона любить товариство людей.

Особливості розмноження

[ред. | ред. код]

Кошенята народжуються міцними, здоровими. Дорослий шерстний покрив уперше з'являється у віці від 3 до 5 місяців. Норвезька лісова — це порода, що повільно розвивається, досягає повного розвитку приблизно у віці 5 років.

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]

Норвезька лісова справляє враження добре складеної, міцної тварини, з добре розвиненою мускулатурою. Тіло досить довге, пропорційне, сильне, масивне. Кістяк міцний з добре розвиненою грудною кліткою. Корпус має глибоку лінію пахвини. Груди й плечі добре розвинені. Кіт набагато більший за кішку. Кінцівки сильні, високі, задні ноги вищі, ніж передні, що робить таз вищим за плечі. Стегна мускулясті, передні ноги сильні. Якщо подивитися ззаду, кінцівки здаватимуться прямими. На передніх ногах пальці лап розгорнуті назовні. Лапи великі, округлі, важкі на вигляд, з пасмами хутра між пальцями. Хвіст довгий, широкий в основі, пухнастий, вкритий довгим волоссям, що прикриває задні кінцівки (бажаним є довге покривне волосся — «павиний хвіст»). Може досягати плечей, але бажано, щоб його довжина дорівнювала довжині тіла від основи хвоста до шиї.

Голова являє собою рівнобічний трикутник, всі сторони якого дорівнюють відстані між зовнішньою точкою основи вуха й підборіддям. Чоло майже пласке, лише трохи округлене. Ніс прямий, широкий, довгий, без сіделки. Вилиці добре розвинені. Вуса стирчать у боки. Підборіддя сильне, важке, знаходиться на одній лінії з мочкою носа. Воно м'яко вписується в профіль. Щоки повні. Вуха від середніх до великих розмірів, широкі в основі, стоячі, загострені на кінцях. Розташовані високо на верхівці, широко розставлені. Вушна раковина трохи розгорнута назовні. Зовнішній край вуха утворює пряму лінію з краєм щоки. Зовнішня лінія вуха продовжує лінію голови від підборіддя. На кінчиках вух бажані китиці й довгі пасма волосся, що росте з вух. Очі великі, овальні, виразні, косо поставлені. Зовнішній кут ока розташований вище, ніж внутрішній. Допускається будь-який колір, що відповідає забарвленню хутра. Шия коротка, мускуляста.

Хутро довге, гладке, прилягає до тіла. За структурою — подвійна, складається з густого підшерстя, вкритого лискучим, гладким водовідштовхувальним остьовим волоссям, що звисає униз, вкриває спину й боки. Повністю «одягнений» кіт має гриву на шиї, бакенбарди й довгий нагрудник. Комір складається з трьох окремих частин: коротка грива на шиї, бакенбарди (хутро на щоках), передній довгий нагрудник. Добре розвинені «штани» на задніх ногах. На тильному боці «штанів» немає остьового хутра, тому що вони закриті довгим хутра хвоста. Хутро узимку звичайно густіше, ніж улітку, тому що взимку краще розвинене підшерстя. Улітку комір випадає й відростає восени. У затінених, однотонних і біколорів допускається м'якше хутро, ніж у таббі Якість хутра залежить від умов життя: у кішок, що проводять більшу частину часу в приміщенні, хутро коротше й ніжніше. При оцінці шерстного покриву тип і якість є первинними ознаками, а колір і малюнок — вторинними.

Забарвлення

[ред. | ред. код]

Допускаються всі забарвлення, включаючи всі кольори з білим, за винятком гімалайських, шоколадних, лілових або їхніх поєднань із білим. Припустима будь-яка кількість білого кольору в забарвленні (біле полум'я, білий медальйон, білі груди, білий живіт, білі лапки тощо). Малюнок таббі повинен бути чітким і виразним, характерний класичний (мармуровий), макрель, плямистий або з тикінгом. Відповідно до стандарту FIFE, за забарвленням розрізняють 4 групи тварин: з агуті-фактором, без агуті-фактора, з агуті-фактором з білим, без агуті-фактора з білим. Колір очей повинен відповідати забарвленню хутра. Мочка носа й подушечки лап мають колір, що підходить до забарвлення хутра. У кішок з агуті-фактором мочка носа з облямівкою.

Світлини

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Norwegian Forest Cat // CFA - The Cat Fanciers' Association (англ.)
  2. Kathryn Williams. Siberian vs Norwegian: Which forest cat is right for you? // PetsRadar — July 25, 2025 (англ.)
  3. а б Norwegian Forest Cat Breed Profile // Your Cat (англ.)
  4. Norwegian Forest Cats: The Pets of the Vikings // Nature Knows (англ.)
  5. Razell Orquejo. All you need to know about the majestic Norwegian Forest cat // Norway Today — Nov. 23, 2020 (англ.)
  6. а б Norwegian Forest Cats. A Legend Born // Cat Breeds Junction (англ.)
  7. The Cats that Pull Freyja's Chariot: Bygul and Trjegul // NORSECRAFT — Apr 25, 2024 (англ.)
  8. Andriy Nurzhynskyy. Freya and Her Feline Companions: The Cats of Norse Mythology // Viking Style (англ.)
  9. Kirstin Fawcett. 10 Facts About Norwegian Forest Cats // Mental Floss — July 7, 2022 (англ.)
  10. SI*Star of Norway. Norwegian Forest Cat // Norwegian Forest Cat (англ.)
  11. Norwegian Forest Cat // The Governing Council of the Cat Fancy (англ.)
  12. Michael Bryan. Norwegian Forest Cat Facts // Facts.net — Sep. 23, 2024 (англ.)
  13. Norwegian Forest cat // Animalia.Pets (англ.)
  14. Norwegian Forest Cat Breed Info // Furs’n’Paws (англ.)
  15. Norwegian Forest Cat // SnuggleSouls (англ.)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Заведия Т. Л. Сучасна енциклопедія любителя кішок: 1500 корисних порад фахівців. — Донецьк: БАО, 2004. — 528 с. — ISBN 966-548-910-0

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]