Нердлінгер-Рис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Нордлінгер Ріс)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нердлінгер-Рис
нім. Nördlinger Ries
Карта висот
Карта висот
48°52′38″ пн. ш. 10°32′57″ сх. д. / 48.87722° пн. ш. 10.54917° сх. д. / 48.87722; 10.54917Координати: 48°52′38″ пн. ш. 10°32′57″ сх. д. / 48.87722° пн. ш. 10.54917° сх. д. / 48.87722; 10.54917
КраїнаНімеччина Німеччина
ЗемляБаварія
Типметеоритний
Діаметр24 км
Висота410—430[1] м
У базах даних
Нердлінгер-Рис (Німеччина)
Нердлінгер-Рис
Нердлінгер-Рис (Баварія)
Нердлінгер-Рис
Нердлінгер-Рис
Нердлінгер-Рис у Вікісховищі?
Схема будови Риса
Вид із південного заходу
Вал кратера (внутрішній бік) поблизу села Менксдеггінген
Конус руйнування в лампрофірі (магматичній породі) з кар'єру на внутрішньому кільці Риса. Ширина — 7 см[2][3].

Нердлінгер-Рис (нім. Nördlinger Ries) — 24-кілометровий метеоритний кратер у Німеччині. Утворився в міоцені, близько 15 млн років тому[4][5]. Більшою частиною лежить у Баварії (район Донау-Ріс), західним краєм — у Баден-Вюртемберзі (район Східний Альб). Всередині кратера, приблизно за 6 км на південний захід від центру, розташоване місто Нердлінген.

У Німеччині кратер називають просто Рис (Ries). Ймовірно, це слово походить від назви римської провінції Реція[6][7].

Рис — найкраще збережений складний кратер[en] Землі[4][8], одна з найкраще вивчених[9][10][11] та найбільш густонаселена астроблема[8]. Його дослідження суттєво допомогло вивченню метеоритних кратерів загалом[12]. У Нердлінгені є музей[en], присвячений Рису[13]. На території кратера та його околиць загальною площею 1800 км2 створено геопарк Рис[de][8][14].

Приблизно за 42 км на захід-південь-захід від центру Риса розташований 3,8-кілометровий Штайнгаймський кратер[ru]. Вважають, що вони виникли одночасно внаслідок падіння подвійного астероїда[прим. 1][15][16].

Рис є джерелом молдавітів — тектитів, виявлених у Чехії, Німеччині, Австрії та Польщі на відстанях до 500 км від нього[17].

Опис[ред. | ред. код]

Загальний опис[ред. | ред. код]

Рис лежить на масиві вапнякових плато, поділяючи його на Швабський та Франконський Альб[10][1]. Цей масив існував і на час удару[18]. Кратер перетинає річка Верніц[ru], що зливається там із річкою Егер[de].

Місце, куди влучило космічне тіло, було вкрите товстим шаром осадових порід. Угорі лежав шар піску з невеликою кількістю вапняку (олігоценові та міоценові річкові та озерні відклади) товщиною до 50 м[16]. Нижче був розташований 600-700-метровий шар вапняків, сланців та пісковиків (переважно юрського та тріасового віку). Його підстилали кристалічні (магматичні та метаморфічні) породи — граніти, під якими лежали гнейси та амфіболіти[19][20][18].

Діаметр Риса — близько 24 км[21] (за різними вимірюваннями, від 22—23[1] до 25—26[16] км). Вал височіє над внутрішньою частиною кратера на 100—150 м (на півдні — на 200 м), а над околицями — на кількадесят метрів[19]. Якби в кратері не було осадових порід, його глибина відносно рівня навколишньої поверхні сягала би приблизно 500 м, а якби ще й імпактних — близько 800 м[16]. Під згаданими нашаруваннями лежить дно кратера, яке складається з розтрісканих від удару кристалічних порід. Їх верхні шари багаті на конуси руйнування[22]. Розтріскування простежується до глибини 6 км і проявляється в сповільненні сейсмічних хвиль[1].

У центрі Риса його сховане під нашаруваннями дно утворює заглибину діаметром 11—12 км. Її оточує свій вал — внутрішнє кільце. Воно, як і дно кратера, складене переважно розтрісканими кристалічними породами. Як і у зовнішнього кільця, його внутрішній край крутіший і краще виражений, ніж зовнішній. Подекуди внутрішнє кільце виходить на поверхню у вигляді пагорбів висотою до 50 м[1][18][9][23]. Всередині центральної заглибини на дні кратера є ще одне кільцеподібне скупчення пагорбів, яке, однак, на поверхню не виходить. Його діаметр становить 4—5 км, а висота відносно дна — близько 300 м[1][24].

Дно центральної заглибини вкрите шаром імпактної брекчії (зювіту[en]) товщиною до 400 м[20][1]. На ньому лежить шар осадових порід товщиною до 350 м від озера, що існувало в кратері в міоцені[25]. Більш молодих відкладів у Рисі набагато менше[19].

Область між внутрішнім та зовнішнім кільцем містить численні уламки порід розміром у десятки — сотні метрів (до 2 км)[18] і відома як зона мегаблоків. Деякі з цих уламків утворилися при ударі, а інші — при осіданні стінок щойно утвореного кратера. Серед них є фрагменти як осадових, так і кристалічних порід. Їх загальний об'єм — близько 50 км3[18][26][20].

Зовнішнє кільце (край кратера) діаметром близько 24 км утворене скидами — розломами, вздовж яких породи з внутрішнього боку цього кільця зміщені вниз[1][18].

Кратер, особливо його центральна зона, створює від'ємні гравітаційну та магнітну аномалії. Величина гравітаційної аномалії з поправкою на тяжіння деталей рельєфу (аномалія Буге[ru]) становить −18 мГал. Негативні аномалії Буге звичні для метеоритних кратерів і спричинені низькою густиною розтрісканих порід дна, ударних брекчій та осадових порід[1][27]. Магнітне поле біля центра Риса послаблене на величину до 300 нТл[24]. Причиною цього є товстий шар зювіту, що містить магнетит, який при остиганні сприйняв тодішній протилежний сучасному напрямок магнітного поля Землі[16][28][20].

Викиди[ред. | ред. код]

Зювіт (сірий) та кольорова брекчія (коричнева) поблизу північно-східного краю Риса[29][8]

Викиди Риса збереглися винятково добре[1][12]. Це єдиний земний кратер середнього розміру, у якого можна дослідити всі типи викидів, характерні для різних відстаней від центра[16]. Вони розповсюждені і в самому кратері, і поза ним, переважно на півдні та сході (ймовірно, через сильнішу ерозію в інших місцях)[30][29].

Основна маса викидів складається з двох різко відмінних шарів поліміктової брекчії: кольорової брекчії (нижній) та зювіту[en] (верхній). Межа між ними скрізь дуже чітка, але дуже нерівна на масштабах одиниць — сотень метрів, що свідчить про горбистість нижнього шару на час відкладення верхнього[16][20][1][29].

Двошаровість викидів спостерігається у всіх складних кратерів[en] Землі, викиди яких збереглися донині (втім, таких кратерів небагато)[31]. Крім того, вона яскраво виражена у деяких кратерів Марса, що викликає у дослідників інтерес до їх порівняння з Рисом[30][32][31].

Кольорова брекчія[ред. | ред. код]

Кольорова брекчія (нім. Bunte Breccie) складається з різнокольорових уламків переважно осадових порід (частка кристалічних становить 3—10 %[16][30]), що мало змінені ударом. Не містить застиглих розплавів[24]. Поширена від внутрішнього кільця до відстані близько 45 км від центра кратера[30][18]. Найбільший за об'ємом та площею поширення тип викидів; її загальний об'єм оцінюють у 95 км3[18], а максимальна зареєстрована товщина становить 121 м[30].

У місцях, де кольорова брекчія лежить на вапняку, він відполірований та вкритий пошкрябинами, спрямованими від центра Риса (результат ковзання брекчії по вапняку, подібний до льодовикової шліфовки), а подекуди розбитий. Ця брекчія утворена уламками, що вилітали з кратера, ймовірно, за балістичними траєкторіями, та подрібненими ними місцевими породами[20][29][32], причому з віддаленням від центра Риса частка місцевих порід зростає і на відстані двох радіусів кратера сягає 90 % за об'ємом[30].

Зювіт[ред. | ред. код]

Зювіт. Чорні включення — скло. Ширина зразка — близько 8 см.

Зювіт[en] — скловмісна брекчія, утворена переважно з кристалічних порід (граніту та гнейсу), що зазнали сильнішого впливу удару, ніж складники кольорової брекчії, і були частково розплавлені[4][33]. Наявність зювіту — характерна ознака кратерів, що утворилися принаймні частково в кристалічних породах; Рис є його ти́повим місцезнаходженням[en][16][31].

Зювіт поширений від центра кратера на відстань близько 22 км[16][1]; його загальний об'єм оцінюють у 20—30 км3[16]. Майже весь зювіт, що зберігся донині, перебуває в центральному заглибленні кратера. Там він утворює суцільний шар товщиною до 400 м[20][1] (схований під озерними відкладами), а за межами цього заглиблення — лише окремі скупчення (що подекуди виходять на поверхню). Ці скупчення в зовнішній частині кратера сягають товщини принаймні 84 м, а за його межами — 25—30 м[29][1]. Низка міркувань вказує на те, що фрагментарність зювітового покриву поза центральним заглибленням — наслідок не лише ерозії, а й неоднорідного відкладення[16].

Скляна «бомба» з Риса. Довжина — близько 15 см.

У різних місцях зювіт дещо відрізняється. Так, зовні (але не всередині) центральної западини кратера він містить подібні до вулканічних скляні «бомби» розміром переважно 1—10 см (іноді до кількох дециметрів)[20][1]. Крім того, в «зовнішньому» зювіті 0,05—1,2 % (зрідка до 8 %) складають осадові породи — переважно верхньоюрський вапняк — тоді як у «внутрішньому» осадових порід набагато менше і вапняку серед них нема[1][34][29]. У «бомбах» та зювіті трапляються мікроскопічні зерна алмазу, лонсдейліту та карбіду кремнію, утворені при появі кратера. Розмір алмазів сягає 0,3 мм, а їх вміст варіює в межах 0,06—0,7 мільйонної частки[35][36]. Деякі з них утворилися шляхом параморфізму графіту в складі гнейсів, а деякі — шляхом хімічного осадження з розжареного газу[36][35][37]. Загальна маса алмазів у зювіті Риса вимірюється десятками тисяч тон[37].

Зювіт є продуктом осідання розжарених порід. Щодо деталей його утворення є різні версії[38][31][32]. Існують ознаки того, що він осідав із гарячих потоків — за однією з версій, подібних до пірокластичних[прим. 2][29][38]. Є гіпотеза, що зювіт утворився при вибуховій взаємодії ударного розплаву з водою[16][32], але походження потрібної для цього кількості води та деякі інші деталі пояснити важко[31]. Зювіт відкладався при температурі понад 580 °C і, ймовірно, навіть понад 900 °C[прим. 3][20][29]. При цьому кольорова брекчія була значно холоднішою, на що вказує незакристалізованість скла в нижньому шарі зювіту[прим. 4][16]. Після осідання з зювіту виділилося багато газів, які лишили в ньому численні вертикальні канали[39].

Інші викиди[ред. | ред. код]

У кольоровій брекчії широко розповсюджені «мегаблоки» викинутого з кратера вапняку розміром від 25[прим. 5] до приблизно 1000 м. Уламки вапняку, що залягав найвище (верхньоюрського), розліталися далі, ніж уламки більш глибокого (середньоюрського та старшого)[20]. Кольорову брекчію та алохтонні мегаблоки, які походять із перехідної порожнини, об'єднують під німецькою назвою Bunte Trümmermassen[de] («кольорові маси уламків»)[18].

Ростри белемнітів, поламані ударом

Юрський вапняк, що зазнав впливу удару, примітний рострами белемнітів, розтрісканими на скибки, що змістилися під дією напруження зсуву і згодом зцементувалися знову. Вони трапляються як у мегаблоках, так і в кольоровій брекчії[41][42].

У зовнішній частині кратера та за його межами зрідка трапляється своєрідна поліміктова брекчія, що складається виключно з кристалічних порід (менш перетворених ударом, ніж породи в складі зювіту) і не містить розплаву[24]. Вона утворює нагромадження розміром до десятків метрів, що залягають нижче зювіту і зазвичай вище кольорової брекчії[1][16][11][29]. Крім того, виокремлюють дайкову брекчію, що заповнює тріщини в мегаблоках і може складатися як з уламків цих мегаблоків, так і з інших порід[1].

На найбільші відстані розлетілися викиди, що з'явилися на самому початку формування кратера. Вони утворилися з порід, що лежали найвище — на глибині до 50 м[32][16][1]. Ці викиди вилітали зі швидкістю до 10 км/с і досягали висоти в десятки кілометрів, де завдяки малому опору повітря могли летіти дуже далеко[32][15]:

  • молдавіти — утворені при ударі тектити — виявлено на відстанях приблизно від 200 до 500 км від Риса[17]. Вони були викинуті в напрямку удару — на схід і північний схід — і трапляються переважно в Богемії і Моравії (Чехія), рідше в Саксонії (Німеччина), Нижній Сілезії (Польща) та Нижній Австрії[17][45]. Всі їх місцезнаходження лежать у межах клину шириною 57° із вершиною в Рисі. Таке розповсюдження тектитів свідчить про велике відхилення напрямку удару від вертикалі[16][46]. Судячи з елементного та ізотопного складу молдавітів, вони утворилися з кайнозойського піску, що містив домішки глини та вапняку прісноводного походження[15]. Деякі ознаки вказують на формування молдавітів не лише з розплаву, а і з йонізованої пари[45][20]. Їх з'явилося порядку мільйона тон, із яких порядку 10 000 тон збереглося донині[46]. Як і викиди вапняку, молдавіти (а також інші види імпактного скла) корисні для датування кратера[5].

Деякі дослідники припускали, що з викидів Риса утворився і один із прошарків бентоніту в осадових породах Передальпійського крайового прогину[en]. Ця гіпотеза базувалася насамперед на однаковості віку цього прошарку та молдавітів (у межах похибки, що вимірюється сотнями тисяч років). Однак мінералогічні дані вказують на вулканічне походження цього бентоніту[47][48][1][28].

Ударний розплав[ред. | ред. код]

Поблизу східного краю Риса виявлено кілька маленьких місцезнаходжень застиглого ударного розплаву. Він утворився з кристалічних порід[15][29] і виглядає як червонуватий камінь, що містить численні нерозплавлені їх уламки. Ударний розплав Риса примітний відсутністю алмазіваналогічних породах низки інших астроблем вони є)[35][36]. Він залягає вище кольорової брекчії або мегаблоків і утворює тіла розміром до десятків метрів[12][29][1][40]. Ймовірно, його східне розташування має ту ж причину, що у молдавітів[16][15].

Відсутність суцільного шару розплаву відрізняє Рис від багатьох інших кратерів. Це може пояснюватися великою кількістю осадових порід у місці удару: потоки летких речовин, що з них виділялися, могли викинути розплав із кратера[49][50]. З іншого боку, багато розплаву є у складі зювіту, і питання може полягати не в нестачі розплаву, а в його диспергованості[32].

Космічна речовина[ред. | ред. код]

Космічної речовини в Рисі майже або зовсім нема. Можливо, це результат похилості удару: комп'ютерне моделювання показує, що при ударі під кутом менше 30° до горизонту вся вона одразу викидається з кратера. Але при куті удару 45° у перехідній порожнині мало б лишитися приблизно 1/10 маси космічного тіла, що склало б у тамтешніх породах домішку близько 1 %[32][16].

Найкращим показником наявності космічної речовини є домішки сидерофільних елементів, а найбільший її вміст моделі передбачають в ударних розплавах та зювіті[51]. У Рисі в більшості зразків цих порід помітної збагаченості згаданими елементами нема, хоча скляні «бомби» вирізняються дещо підвищеним вмістом нікелю порівняно з кристалічними породами, з яких вони, ймовірно, утворилися[1][52][16]. Збільшений вміст нікелю, кобальту, іридію та хрому виявлено і в деяких зразках зювіту. Їх дослідження вказують на можливу наявність домішки астероїдної (хондритної) речовини в кількості 0,1—0,2 %[12].

Верхній шар кристалічних порід під центральною заглибиною кратера містить численні мікроскопічні прожилки з заліза, нікелю та хрому з домішками кобальту, іридію, осмію, кремнію, кальцію та інших елементів. Першовідкривачі цих прожилок інтерпретували їх як результат конденсації в мікротріщинах пари астероїдної речовини[прим. 6][22][53], але не виключена й можливість їх земного походження[12][51]. Подібні прожилки знайдені і в розтрісканих ударом рострах белемнітів на краю кратера[42][54].

Інтерпретацію даних щодо вмісту згаданих елементів ускладнює великий і варіабельний початковий вміст деяких із них у кристалічних породах поблизу місця удару, і це часом вводило дослідників в оману[16][51][12]. Згідно з деякими авторами, дані щодо нікелю, кобальту, хрому та золота взагалі непридатні для пошуку космічної речовини в Рисі[55].

За результатами моделювання, речовина космічного тіла при ударі мала частково розплавитися і частково випаруватися[прим. 7][32][56]. Краплі її розплаву мали вилетіти з кратера подібно до матеріалу тектитів — за схожими траєкторіями і з подібними швидкостями. Проте ці матеріали не змішувалися, і тому помітних позаземних домішок у тектитах нема. Область випадання космічної речовини, згідно з моделлю, подібна до області випадання тектитів, хоча й не збігається з нею. Маса цієї речовини на одиницю площі має сягати більших значень, ніж у тектитів, але вона випадала набагато дрібнішими частками, що швидко руйнуються. Проте можливо, що її вдасться виявити в ґрунтах області поширення тектитів за допомогою геохімічних досліджень[56].

Геологічна історія[ред. | ред. код]

За даними аргон-аргонового датування молдавітів 2018 року, зіткнення сталося 14,808 ± 0,038 млн років тому[4]. За даними опублікованого того ж року уран-свинцевого датування цирконів з прошарків вулканічного туфу, між якими лежить прошарок викидів Риса в осадових породах Передальпійського крайового прогину[en], вік кратера лежить між 14,93 і 15,00 млн років[5]. У 2011—2017 роках було отримано ще кілька оцінок, що лежать у межах 14,5—15,0 млн років[16][4]. Всі ці значення відповідають лангійському віку міоценової епохи неогенового періоду[57]. Всього за останні 50 років було виконано близько 70 досліджень з визначення віку Риса[5].

Незважаючи на виключно добру дослідженість кратера, про космічне тіло, що його утворило, відомо мало[42]. За висновками низки робіт із пошуку в породах Риса домішок космічної речовини, це був кам'яний астероїд[16][55]. Деякі дослідники схилялися до його хондритного складу[22][12], деякі — до ахондритного. Згідно з іншими авторами, інформації для висновків про склад цього тіла недостатньо і воно могло бути навіть залізним[52][54][58]. Його розмір (за умови кам'яного складу) оцінюють в 1,1—1,5 км, а розмір його супутника[прим. 8], що створив Штайнгаймський кратер[ru] — у 150—200 м[16]. Вони зіткнулися з Землею в напрямку схід-північ-схід під кутом 30—50° до поверхні[15]. За даними комп'ютерного моделювання, Рис могло би створити зіткнення зі швидкістю 15—18 км/с, при якому тиск сягав 300—500 ГПа, а температура — 20—35 тисяч градусів. Виділену енергію оцінюють у 1020—1021 Дж[16], що на 6—7 порядків більше, ніж у ядерного вибуху в Хіросімі.

Об'єм викинутих при зіткненні порід оцінюють у 120—220 км3, а об'єм розплавлених — у 5—16 км3 (із яких лише 0,25—0,5 км3 утворюють суцільні маси, тоді як решта перебуває в складі зювіту)[16].

Анімація утворення Риса

За даними комп'ютерного моделювання, через 10 с після удару (на стадії перехідної порожнини) кратер сягнув глибини близько 4 км[16][32] (згідно з іншими роботами, 2—2,5 км)[1][10]. При цьому його діаметр був дещо меншим, ніж у сучасної внутрішньої западини[16][1][8]. Її край — внутрішнє кільце — є залишком тодішнього краю кратера[20][18]. Підйом дна та осідання стінок негайно зменшили глибину порожнини і збільшили діаметр. Навколишні породи великими уламками змістилися до центру та вниз, створивши зовнішню частину Риса — «зону мегаблоків»[20]. Формування кратера, згідно з моделями, мало тривати приблизно хвилину[8][32]. Втім, ці моделі мають значні труднощі в поясненні особливостей Риса[прим. 9][32].

За деякими оцінками, удар знищив усе живе в радіусі понад 100 км[59]. Але дослідження[60], присвячені довгостроковому впливу зіткнення на живу природу, не виявили значних наслідків. За висновками їх авторів, фауна та флора півдня Німеччини після удару швидко відновилися. Коректність цих досліджень піддавали сумніву, але принаймні масових вимирань утворення Риса та Штайнгаймського кратера не спричинили[61].

Викиди від удару, перекривши сусідні річки, створили нові озера[18]. З'явилося озеро і в самому кратері. Воно існувало там у міоцені впродовж 0,3—2 млн років[58][16][25]. Деякий час на його дні відбувалися гідротермальні процеси, підживлювані теплом зювітового шару (і, можливо, глибинних порід, піднятих при появі кратера)[24][50]. Ці процеси могли тривати тисячі (існує оцінка в 250 000[50]) років і проявлялися у змінах мінерального складу зювіту та появі характерних карбонатних відкладів[50][62].

Спершу озеро було содовим[en] і евтрофним, потім стало солоним, а наприкінці свого існування, після появи стоку, — прісним оліготрофним[10][58]. У відкладах останньої стадії, на відміну від попередніх, багато решток хребетних — риб, земноводних, черепах, ящірок та різноманітних птахів і ссавців[10][59]. Деякий час рівень озера був вище сучасної поверхні дна кратера, тому нині тогочасні відклади на височинах виходять на поверхню[1]. Під кінець міоцену озерні відклади заповнили Рис цілком, але потім — переважно в плейстоцені — понад 100 м цих відкладів знищила ерозія. Тривале перебування кратера та його викидів під осадовим покривом забезпечило їхню добру збереженість[16][18]. Між пізнім міоценом та плейстоценом тектонічні рухи дещо нахилили поверхню регіону на північний схід[10][1].

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Зювітова дзвіниця церкви святого Георга[de] в Нердлінгені, відома як «Даніель» (XV ст.)[63][64]

Утворену при ударі брекчію, відому як зювіт[en], із римських часів використовували як будівельний камінь. Наприкінці XVIII століття зювіт привернув увагу військового інженера Карла фон Касперса, який виявив, що з нього можна робити ще й будівельний розчин. 1792 року фон Касперс висловив[65] першу гіпотезу щодо походження зювіту: він припустив, що це різновид вулканічного туфу[прим. 10]. Відсутність в околицях вулканів не завадила цій ідеї набути широкого визнання геологів, оскільки в ті часи в Європі часто виявляли невідомі раніше згаслі вулкани. Підтримав її і Бернгард фон Котта[ru] — автор першого ґрунтовного геологічного дослідження Риса (1834)[66][16][1]. Ця версія переважала серед геологів до 1960-х років[16].

У XIX та XX століттях чимало дослідників намагалися пояснити виникнення Риса вулканічними явищами. Через його явні відмінності від типових вулканічних кратерів при цьому доводилося залучати інші, зокрема льодовикові процеси. Свого часу більшість геологів поділяла гіпотезу Вальтера Кранца (1911) про вибух пари від нагрітих магмою підземних вод. Існували й більш екстравагантні ідеї: 1849 року Карл Еміль фон Шафгойтль[de] висунув припущення, що западина утворилася при обезводнюванні та стисканні підземних мас силікатного гелю[66].

Метеоритне походження Риса вперше припустив 1904 року німецький купець та геолог-любитель Ернст Вернер. Він — ймовірно, під впливом робіт Гроува Карла Гільберта[en] — порівняв його з кратерами Місяця (хоча більшість вчених і їх тоді вважала вулканічними). Вдруге цю ідею висловив 1933 року естонський вчитель Юліус Освальд Кальювее, а втретє — 1936 року німецький геолог Отто Штутцер[de], який задався питанням, якої сили має бути вибух пари для утворення кратера такого розміру, і відзначив подібність Риса до Аризонського кратера. Перші дві роботи лишилися непоміченими, а третя була рішуче відкинута всіма фахівцями[66][67].

Через два десятки років робота Штутцера привернула увагу американського геолога Юджина Шумейкера, який 1960 року разом із колегами довів метеоритне походження Аризонського кратера, після чого став шукати інші кратери, для яких припускалося те саме[66]. Відібравши зразок зювіту в кар'єрі в Оттінгу поблизу Риса, він відправив його своєму колезі Едварду Чао[en]. Останній виявив там зерна коеситу, який утворюється лише за величезного тиску і в породах, що не бували на великій глибині, міг з'явитися тільки від удару космічного тіла. Результати цього дослідження Шумейкер та Чао опублікували 1961 року[19][68].

Геологи Німеччини сприйняли ці результати по-різному. Розв'язання проблеми, над якою багато людей старанно працювали понад 100 років, заїжджим науковцем, який уперше побачив кратер і докази якого видно лише під мікроскопом, не всім видалося переконливим. У дискусіях проявилися і патріотичні міркування, і давнє протистояння між класичною геологією та мінералогією. Зате складні стосунки між геологами Баварії та Баден-Вюртемберга, які відстоювали різні варіанти вулканічної гіпотези, відійшли на другий план[69][70][71].

Робота Шумейкера та Чао поклала початок інтенсивним дослідженням. Того ж 1961 року американський геофізик Альвін Коен припустив, що Рис є джерелом молдавітів, що через два роки було підтверджено їх однаковим віком із зювітом[45]. 1962 року року в кратері виявили стишовіт, який потребує для утворення ще більшого тиску, ніж коесит. 1969 року буріння показало, що магнітна аномалія, яку пояснювали базальтовою інтрузією, насправді створена шаром зювіту[28]. Завдяки цим та іншим результатам метеоритне походження Риса набувало все більшого визнання і в 1970-х роках стало загальноприйнятим[72][16][1]. Численні дослідження кратера було підсумовано в двох спеціальних збірках Баварського геологічного управління (1969[73] та 1977[74]) та низці інших робіт[20][16].

Музей кратера Рис у Нердлінгені, розміщений у господарській будівлі 1503 року побудови[75]

Буріння в Рисі вперше здійснила нафтова компанія Deutsche Erdöl AG[en] ще 1953—1954 року. В центральній частині кратера було зроблено свердловину глибиною близько 350 м[прим. 11]. Значних наукових результатів з цього керну тоді не отримали, хоча згодом він приніс деяку користь[70][53]. Більш результативним виявилося буріння 1969 року в зовнішній частині кратера (на глибину 180 м[прим. 12]) і особливо 1973 року у внутрішній частині (на глибину 1206 м[прим. 13])[28][53][16]. Пізніше в Рисі та області його викидів було пробурено ще низку свердловин[16].

1970 року НАСА відправило в кратер майбутніх астронавтів «Аполлона-14», які під керівництвом німецьких геологів вчилися там геології загалом і розпізнаванню порід ударного походження зокрема[76].

1990 року в Нердлінгені відкрито музей кратера Рис[en], розташований на площі Юджина Шумейкера, 1[75][77]. 1998 року поруч відкрито Центр досліджень кратера Рис та зіткнень у Нердлінгені (нім. ZERIN) — підрозділ Музею природознавства в Берліні, що надає дослідникам доступ до кернів та інших матеріалів, які стосуються кратера[75][78]. 2006 року на території Риса та його околиць загальною площею 1800 км2 створено геопарк Рис[de], призначений для сприяння туризму та освіті. Він став першим геопарком Баварії[8][14].

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі
  1. На спільне утворення цих кратерів вказує їх однаковий вік та розташування приблизно вздовж осі симетрії області поширення викинутих при появі Риса тектитів[15].
  2. На осідання зювіту з потоків (на противагу випаданню з «хмари» подібно до снігу) вказує відсутність у більшій частині зювітових відкладів сортування часток за розміром, схильність зювіту до заповнення заглибин у поверхні кольорової брекчії (замість утворення шару постійної товщини) та кілька інших спостережень[31][29].
  3. Намагніченість магнетиту в складі зювіту земним магнітним полем означає, що зювіт відклався при температурі, більшій за температуру Кюрі магнетиту (580 °C). При цьому наявність у ньому розбитих скляних «бомб» означає, що під час відкладення вони були крихкими і, отже, не дуже гарячими (менше 600 °C, або, за іншими оцінками, — 750 °C)[20][29]. Втім, інші «бомби» падали в пластичному стані, а сліди термічного розкладу на включеннях вапняку в зювіті вказують на температуру понад 900 °C[29][31].
  4. У середньому шарі зювіту весь розплав закристалізувався, що свідчить про малу швидкість його охолодження. Кристалізації скла не спостерігається в нижньому шарі зювіту товщиною близько 1 м, а в не пошкоджених ерозією місцях — і в верхньому шарі товщиною до 10 м[16].
  5. Умовна межа, встановлена для картографічних цілей; менші уламки розглядають як частину кольорової брекчії[1][40].
  6. За висновками авторів цього дослідження, співвідношення концентрацій елементів у цих прожилках вказує на кам'яний (можливо, вуглецево-хондритний) склад астероїда[22].
  7. Параметри матеріалу космічного тіла в цій моделі взяті такими, як у граніту[56][32].
  8. Це не могли бути фрагменти єдиного тіла, що розділилися в атмосфері, бо тоді відстань між точками удару не перевищувала б сотень метрів[15].
  9. Моделі з наведених робіт не пояснюють, зокрема, двошаровість викидів та відсутність товстого суцільного шару ударного розплаву[16][32].
  10. За фон Касперсом — трас (наступні дослідники відносили зювіт і до інших різновидів туфу)[66].
  11. Свердловина біля Дайнінгена. Бур пройшов 330 м озерних відкладів і 20 м зювіту[28].
  12. Свердловина біля Верніцостгайма. Бур пройшов 25 м озерних відкладів, 75 м зювіту і 80 м брекчійованих порід фундаменту[28].
  13. Свердловина біля Нердлінгена. Бур пройшов 325 м озерних відкладів, 281 м зювіту і 600 м фрагментованих кристалічних порід із домішкою зювіту[53].
Джерела
  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад Pohl J., Stoeffler D., Gall H., Ernstson K. (1977). The Ries impact crater. Impact and explosion cratering: Planetary and terrestrial implications; Proceedings of the Symposium on Planetary Cratering Mechanics, Flagstaff, Ariz., September 13-17, 1976: 343–404. Bibcode:1977iecp.symp..343P. 
  2. Baier J., Sach V. J. (2018). Shatter-Cones aus den Impaktkratern Nördlinger Ries und Steinheimer Becken. Fossilien 35 (2): 228–232. 
  3. Ries crater impact outcrops. Ernstson Claudin impact structures – meteorite craters. Архів оригіналу за 2018-12-31. Процитовано 2018-12-31. 
  4. а б в г д Schmieder M., Kennedy T., Jourdan F., Buchner E., Reimold W. U. (2018). A high-precision 40Ar/39Ar age for the Nördlinger Ries impact crater, Germany, and implications for the accurate dating of terrestrial impact events. Geochimica et Cosmochimica Acta 220: 146–157. Bibcode:2018GeCoA.220..146S. doi:10.1016/j.gca.2017.09.036. 
  5. а б в г д е Rocholl A., Schaltegger U., Gilg H. A., Wijbrans J., Böhme M. (2018). The age of volcanic tuffs from the Upper Freshwater Molasse (North Alpine Foreland Basin) and their possible use for tephrostratigraphic correlations across Europe for the Middle Miocene. International Journal of Earth Sciences 107 (2): 387–407. Bibcode:2018IJEaS.107..387R. doi:10.1007/s00531-017-1499-0. 
  6. 37 Ries // Entwurf einer kulturlandschaftlichen Gliederung Bayerns als Beitrag zur Biodiversität. — Bayerisches Landesamt für Umwelt, 2011.
  7. Schmidt F. G. G.[de] (1896). The Dialect of the Ries. Modern Language Notes 11 (5): 142–144. doi:10.2307/2918785. 
  8. а б в г д е ж Stöffler D., Pösges G., Barfeld R. (2008). Development of Geotourism in the National Geopark Ries, Southern Germany. Large Meteorite Impacts and Planetary Evolution IV, held August 17-21, 2008 at Vredefort Dome, South Africa. LPI Contribution No. 1423, paper id. 3070. Bibcode:2008LPICo1423.3070S. 
  9. а б Wünnemann K., Morgan J. V., Jödicke H. Is Ries crater typical for its size? An analysis based upon old and new geophysical data and numerical modeling // Geological Society of America Special Paper 384: Large Meteorite Impacts III / T. Kenkmann, F. Hörz, A. Deutsch. — 2005. — P. 67–83. — ISBN 9780813723846. — DOI:10.1130/0-8137-2384-1.67. (Other link).
  10. а б в г д е Arp G. (2006). Field Trip F2: Sediments of the Ries Crater Lake (Miocene, Southern Germany). Schriftenreihe der deutschen Gesellschaft für Geowissenschaften 45: 213–236. 
  11. а б Pontefract A., Osinski G. R., Flemming R., Southam G. (2010). Characterization of Polymict Crystalline Breccias, Ries Crater, Germany. Nördlingen 2010: The Ries Crater, the Moon, and the Future of Human Space Exploration, held June 25-27, 2010 in Nördlingen, Germany. LPI Contribution No. 1559, p.30. Bibcode:2010LPICo1559...30P. 
  12. а б в г д е ж Reimold W. U., McDonald I., Schmitt R.-T., Hansen B., Jacob J., Koeberl C. (2013). Geochemical studies of the SUBO 18 (Enkingen) drill core and other impact breccias from the Ries crater, Germany. Meteoritics & Planetary Science 48 (9): 1531–1571. Bibcode:2013M&PS...48.1531R. doi:10.1111/maps.12175. 
  13. Nordlingen. Travel for Kids. Архів оригіналу за 2018-11-21. Процитовано 2018-12-31. 
  14. а б Geopark Ries. Архів оригіналу за 2018-12-13. Процитовано 2018-12-31. 
  15. а б в г д е ж и Stöffler D., Artemieva N. A., Pierazzo E. (2002). Modeling the Ries-Steinheim impact event and the formation of the moldavite strewn field. Meteoritics & Planetary Science 37 (12): 1893–1907. Bibcode:2002M&PS...37.1893S. doi:10.1111/j.1945-5100.2002.tb01171.x. 
  16. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас Stöffler D., Artemieva N. A., Wünnemann K. et al. (2013). Ries crater and suevite revisited—Observations and modeling Part I: Observations. Meteoritics & Planetary Science 48 (4): 515–589. Bibcode:2013M&PS...48..515S. doi:10.1111/maps.12086. 
  17. а б в Brachaniec T., Szopa K., Karwowski Ł. (2014). Discovery of the most distal Ries tektites found in Lower Silesia, southwestern Poland. Meteoritics & Planetary Science 49 (8): 1315–1322. Bibcode:2014M&PS...49.1315B. doi:10.1111/maps.12311. 
  18. а б в г д е ж и к л м н Sturm S., Kenkmann T., Willmes M., PöSges G., Hiesinger H. (2015). The distribution of megablocks in the Ries crater, Germany: Remote sensing, field investigation, and statistical analyses. Meteoritics & Planetary Science 50 (1): 141–171. Bibcode:2015M&PS...50..141S. doi:10.1111/maps.12408. 
  19. а б в г Shoemaker E. M., Chao E. C. T. (1961). New Evidence for the Impact Origin of the Ries Basin, Bavaria, Germany. Journal of Geophysical Research 66 (10): 3371–3378. Bibcode:1961JGR....66.3371S. doi:10.1029/JZ066i010p03371. 
  20. а б в г д е ж и к л м н п р с von Engelhardt W. (1990). Distribution, petrography and shock metamorphism of the ejecta of the Ries crater in Germany: a review. Tectonophysics 171 (1-4): 259–273. Bibcode:1990Tectp.171..259V. doi:10.1016/0040-1951(90)90104-G. 
  21. Ries. Earth Impact Database, Planetary and Space Science Centre University of New Brunswick.  (англ.)
  22. а б в г El Goresy A., Chao E. C. T. (1977). The 1973 Ries-Research Deep Drill Core: Metal Condensates from the Impacting Body Below the Crater Floor. Abstracts of the Lunar and Planetary Science Conference 8: 278–280. Bibcode:1977LPI.....8..278E. 
  23. Ries, Germany. Lunar and Planetary Institute. Архів оригіналу за 2017-09-08. 
  24. а б в г д Osinski G. R. (2005). Hydrothermal activity associated with the Ries impact event, Germany. Geofluids 5 (3): 202–220. doi:10.1111/j.1468-8123.2005.00119.x. 
  25. а б Arp G., Hansen B. T., Pack A., Reimer A., Schmidt B. C., Simon K., Jung D. (2017). The soda lake—mesosaline halite lake transition in the Ries impact crater basin (drilling Löpsingen 2012, Miocene, southern Germany). Facies 63 (1): 1–20. doi:10.1007/s10347-016-0483-7. 
  26. Sturm S., Willmes M., Hiesinger H., Kenkmann T., Pösges G. (2011). Megablocks in the Ries Impact Crater, Germany: New Discoveries and Statistical Analysis of Distribution and Lithologies. 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1705. Bibcode:2011LPI....42.1705S. 
  27. Gravity surveys. Ernstson Claudin impact structures – meteorite craters. Архів оригіналу за 2018-12-29. Процитовано 2018-12-31. 
  28. а б в г д е Kölbl-Ebert M. Drilling the Ries Crater // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 279–285. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  29. а б в г д е ж и к л м н п р Osinski G. R., Grieve R. A. F., Spray J. G. (2004). The nature of the groundmass of surficial suevite from the Ries impact structure, Germany, and constraints on its origin. Meteoritics & Planetary Science 39 (10): 1655–1683. Bibcode:2004M&PS...39.1655O. doi:10.1111/j.1945-5100.2004.tb00065.x. 
  30. а б в г д е Sturm S., Wulf G., Jung D., Kenkmann T. (2013). The Ries impact, a double-layer rampart crater on Earth. Geology 41 (5): 531–534. Bibcode:2013Geo....41..531S. doi:10.1130/G33934.1. 
  31. а б в г д е ж Osinski G. R., Grieve R. A. F., Chanou A., Sapers H. M. (2016). The "suevite" conundrum, Part 1: The Ries suevite and Sudbury Onaping Formation compared. Meteoritics & Planetary Science 51 (12): 2316–2333. Bibcode:2016M&PS...51.2316O. doi:10.1111/maps.12728. 
  32. а б в г д е ж и к л м н п р с Artemieva N. A., Wünnemann K., Krien F., Reimold W. U., Stöffler D. (2013). Ries crater and suevite revisited—Observations and modeling Part II: Modeling. Meteoritics & Planetary Science 48 (4): 590–627. Bibcode:2013M&PS...48..590A. doi:10.1111/maps.12085. 
  33. Geology: Rocks of the Ries Crater. Geopark Ries. Архів оригіналу за 2018-12-15. 
  34. Siebenschock M., Schmitt R. T., Stöffler D. (1998). Suevite from Hohenaltheim: A New Deposit from the Ries Crater, Germany. 29th Annual Lunar and Planetary Science Conference, March 16-20, 1998, Houston, TX, abstract no. 1020. Bibcode:1998LPI....29.1020S. 
  35. а б в Schmitt R. T., Siebenschock M., Stöffler D. (1999). Distribution of Impact Diamonds in the Ries Crater, Germany. Meteoritics & Planetary Science, vol. 34, Supplement, p.A102. Bibcode:1999M&PSA..34Q.102S. 
  36. а б в Vishnevsky S., Palchik N. (2010). The Ries Impact Diamonds: Distribution, Microscopy, X-Ray and Some Other Data. Nördlingen 2010: The Ries Crater, the Moon, and the Future of Human Space Exploration, held June 25-27, 2010 in Nördlingen, Germany. LPI Contribution No. 1559, p.40. Bibcode:2010LPICo1559...40V. 
  37. а б Hough R. M., Gilmour I., Pillinger C. T. et al. (1995). Diamond and silicon carbide in impact melt rock from the Ries impact crater. Nature 378 (6552): 41–44. Bibcode:1995Natur.378...41H. doi:10.1038/378041a0. 
  38. а б Siegert S., Branney M. J., Hecht L. (2017). Density current origin of a melt-bearing impact ejecta blanket (Ries suevite, Germany). Geology 45 (9): 855–858. Bibcode:2017Geo....45..855S. doi:10.1130/G39198.1. 
  39. Newsom H. E., Graup G., Sewards T., Keil K. (1986). Fluidization and Hydrothermal Alteration of the Suevite Deposit at the Ries Crater, West Germany, and Implications for Mars. Journal Of Geophysical Research 91 (B13): E239–E251. Bibcode:1986LPSC...17..239N. doi:10.1029/JB091iB13p0E239. 
  40. а б The Ries crater impactites. Ernstson Claudin impact structures – meteorite craters. Архів оригіналу за 2017-04-08. Процитовано 2018-12-31. 
  41. Ries crater: spallation and mesoscopic deformations. Ernstson Claudin impact structures – meteorite craters. Архів оригіналу за 2018-12-29. Процитовано 2018-12-31. 
  42. а б в Buchner E., Schmieder M. (2015). Meteoritic Matter on Fracture Surfaces of Shocked Fossils (Shattered Belemnites) from the Nördlinger Ries Impact Structure, Southern Germany. Bridging the Gap III: Impact Cratering In Nature, Experiments, and Modeling, held 21-26 September, 2015 at University of Freiburg, Germany. LPI Contribution No. 1861, p.1025. Bibcode:2015LPICo1861.1025B. 
  43. Lange J.-M., Suhr P. Palaeogeography and comparative stratigraphy of the Ries impact event // Crustal evolution and geodynamic processes in Central Europe. Proceedings of the Joint conference of the Czech and German geological societies held in Plzen (Pilsen) September 16-19, 2013 / J. Zak, G. Zulauf, H.-G. Röhling. — 2013. — P. 71. — 201 p. — ISBN 978-3-510-49231-2.
  44. Alwmark C., Holm S., Meier M. M. M., Hofmann B. A. (2012). A Study of Shocked Quartz in Distal Ries Ejecta from Eastern Switzerland. 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held March 19-23, 2012 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1659, id.1827. Bibcode:2012LPI....43.1827A. 
  45. а б в Žák K., Skála R., Řanda Z., Mizera J., Heissig K., Ackerman L., Ďurišová J., Jonášová Š., Kameník J., Magna T. (2016). Chemistry of Tertiary sediments in the surroundings of the Ries impact structure and moldavite formation revisited. Geochimica et Cosmochimica Acta 179: 287–311. Bibcode:2016GeCoA.179..287Z. doi:10.1016/j.gca.2016.01.025. 
  46. а б Trnka M., Houzar S. (2002). Moldavites: a review. Bulletin of the Czech Geological Survey 77 (4): 283–302. doi:10.3140/bull.geosci.2002.04.283. 
  47. Horn P., Mueller-Sohnius D., Koehler H., Graup G. (1985). Rb-Sr systematics of rocks related to the Ries Crater, Germany. Earth and Planetary Science Letters 75 (4): 384–392. Bibcode:1985E&PSL..75..384H. doi:10.1016/0012-821X(85)90181-5. 
  48. Viczián I. (1996). The possible role of clay mineralogy in the study of microspherules of cosmic origin. Acta Mineralogica-Petrographica 37: 35–40. 
  49. French B. M. Impact Melts // Traces of Catastrophe. — Lunar and Planetary Institute, 1998. — P. 79–96. — (LPI Contribution No. 954)
  50. а б в г Arp G., Kolepka C., Simon K., Karius V., Nolte N., Hansen B. T. (2013). New evidence for persistent impact-generated hydrothermal activity in the Miocene Ries impact structure, Germany. Meteoritics & Planetary Science 48 (12): 2491–2516. Bibcode:2013M&PS...48.2491A. doi:10.1111/maps.12235. 
  51. а б в Schmidt G., Pernicka E. (1994). The determination of platinum group elements (PGE) in target rocks and fall-back material of the Nördlinger Ries impact crater (Germany). Geochimica et Cosmochimica Acta 58 (22): 5083–5090. Bibcode:1994GeCoA..58.5083S. doi:10.1016/0016-7037(94)90233-X. 
  52. а б Buchner E., Schmieder M. (2016). Discovery of Possible Meteoritic Matter on Shatter Cones and Slickensides — 1. Ries Crater, Southern Germany. 79th Annual Meeting of the Meteoritical Society, held 7-12 August, 2016 in Berlin, Germany. LPI Contribution No. 1921, id.6027. Bibcode:2016LPICo1921.6027B. 
  53. а б в г Kölbl-Ebert M. Research Drilling at Nördlingen // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 285–290. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  54. а б Buchner E., Schmieder M. (2017). Possible traces of the impactor on fracture surfaces of shattered belemnites from the Nördlinger Ries crater (Southern Germany) and potential consequences for the classification of the Ries impactor. Zeitschrift der Deutschen Gesellschaft für Geowissenschaften 168 (2): 245–262. doi:10.1127/zdgg/2017/0090. 
  55. а б Schmidt G., El Goresy A., Pernicka E. (2017). Meteoritic matter from the Ries and Steinheim impactors?. Архів оригіналу за 2018-12-28. Процитовано 2018-12-31. 
  56. а б в Artemieva N. A. (2003). Distal Ejecta from the Ries Crater — Moldavites and Projectile. Third International Conference on Large Meteorite Impacts, to be held August 5-7, 2003, Nördlingen, Germany, abstract no.4050. Bibcode:2003lmim.conf.4050A. 
  57. International Chronostratigraphic Chart. International Commission on Stratigraphy. 2018-08. Архів оригіналу за 2018-09-07. 
  58. а б в Arp G., Blumenberg M., Hansen B. T., Jung D., Kolepka C., Lenz O., Nolte N., Poschlod K., Reimer A., Thiel V. (2013). Chemical and ecological evolution of the Miocene Ries impact crater lake, Germany: A reinterpretation based on the Enkingen (SUBO 18) drill core. Geological Society of America Bulletin 125 (7-8): 1125–1145. Bibcode:2013GSAB..125.1125A. doi:10.1130/B30731.1. 
  59. а б The Formation of the Ries Crater. Geopark Ries. Архів оригіналу за 2018-12-18. Процитовано 2018-12-31. 
  60. Böhme M., Gregor H.-J., Heissig K. The Ries and Steinheim Meteorite Impacts and their Effect on Environmental Conditions in Time and Space // Geological and Biological Effects of Impact Events / E. Buffetaut, C. Koeberl. — Springer, 2002. — P. 217–235. — ISBN 978-3-642-63960-9. — DOI:10.1007/978-3-642-59388-8_10.
  61. Kölbl-Ebert M. A New Routine // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 324–329. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  62. Sapers H. M., Osinski G. R., Buitenhuis E., Banerjee N. R., Flemming R. L., Hainge J., Blain S. (2015). Impact-Generated Hydrothermal Activity Beyond the Ries Crater Rim. 46th Lunar and Planetary Science Conference, held March 16-20, 2015 in The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1832, p.2917. Bibcode:2015LPI....46.2917S. 
  63. Der "Daniel" in Nördlingen. Bayerisches Landesamt für Umwelt. 2018. Архів оригіналу за 29.06.2018. Процитовано 2018-12-31. 
  64. Geology and Architecture. Geopark Ries. Архів оригіналу за 2018-12-29. 
  65. Von Caspers C. Entdeckung des Feuerduftsteins im Herzogthum Pfalz-Neuburg. — Ingolstadt, 1792. — 29 с.
  66. а б в г д von Engelhardt W. (1982). Hypotheses on the origin of the Ries Basin, Germany, from 1792 to 1960. Geologische Rundschau 71 (2): 475–485. Bibcode:1982GeoRu..71..475E. doi:10.1007/BF01822378. 
  67. Kölbl-Ebert M. Early impactists and their sources // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 27–51. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  68. Cokinos C. (2009). The Fallen Sky. Penguin. ISBN 9781101133224. 
  69. Kölbl-Ebert M. Artificial Boundaries and their Influence on Geological Research // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 62–75. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  70. а б Kölbl-Ebert M. Setting the Stage // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 171–189. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  71. Kölbl-Ebert M. Dismissing Impact II // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 205–245. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  72. Kölbl-Ebert M. From Local Patriotism to a Planetary Perspective // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 335–342. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  73. Geologica Bavarica Band 61: Das Ries. Geologie, Geophysik und Genese eines Kraters / Bayerisches Geologisches Landesamt. — München, 1969. — 478 с.
  74. Geologica Bavarica Band 75: Ergebnisse der Ries-Forschungsbohrung 1973: Struktur des Kraters und Entwicklung des Kratersees / Bayerisches Geologisches Landesamt. — München, 1977. — 470 с.
  75. а б в Pösges G. (2005). The Ries Crater Museum in Nördlingen, Bavaria, Germany. Meteoritics & Planetary Science 40 (9-10): 1555–1557. Bibcode:2005M&PS...40.1555P. doi:10.1111/j.1945-5100.2005.tb00417.x. 
  76. Kölbl-Ebert M. Astronauts at the Ries Crater // From Local Patriotism to a Planetary Perspective. — Ashgate Publishing Limited, 2015. — P. 310–319. — 402 p. — ISBN 9781317132097.
  77. Ries Krater Museum Nördlingen. Архів оригіналу за 2018-12-16. Процитовано 2018-12-31. 
  78. Science. Geopark Ries. Архів оригіналу за 2018-12-20. 

Посилання[ред. | ред. код]