Норман Лок'єр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джозеф Норман Лок’єр
Sir Joseph Norman Lockyer
Lockyer-Norman.jpg
Народився 17 травня 1836(1836-05-17)
Рагбі
Помер 16 серпня 1920(1920-08-16) (84 роки)
Salcombe Regis[d], Девон, Англія[1]
Місце проживання Лондон
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Діяльність науковець, астроном, викладач університету
Галузь астрономія, фізкиа
Заклад Королівський коледж
Вчене звання професор
Член Лондонське королівське товариство, Геттінгенська академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Російська академія наук
Відомий завдяки: відкриття гелію
Нагороди

CMNS: Норман Лок'єр на Вікісховищі

Сер Джо́зеф Но́рман Ло́к'єр (англ. Sir Joseph Norman Lockyer; 17 травня 1836 — 16 серпня 1920) — англійський астроном, член Лондонського королівського товариства (1869).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Рагбі. Освіту здобув у приватних навчальних закладах. З 1857 року служив клерком у військовому відомстві, з 1870 року — секретар урядової комісії з науки, потім працював у відділі науки і мистецтва в Південному Кенсінгтоні. З 1881 — професор астрофізики в Королівському коледжі, в 1885—1913 — директор Обсерваторії сонячної фізики цього коледжу в Південному Кенсінгтоні. З 1913 року працював у приватній обсерваторії в Сідмуті, яка після його смерті стала називатися Обсерваторією імені Н. Лок'єра.

Піонер спектроскопічного вивчення Сонця і зірок. Надавав особливого значення паралельним астрономічними спостереженнями і лабораторним експериментам. У 1866 почав спектральні спостереження сонячної поверхні й відзначив зміни в спектрі при переході від диска до плям, подібні змінам при переході від іскрового спектру до дугового в лабораторії. Інтерпретував ці зміни на основі своєї гіпотези дисоціації атомів при підвищенні температури. У розвитку цієї гіпотези близько підійшов до ідеї йонізації атомів. У 1866 році розробив ідею методу спостереження протуберанців поза затемненням і в 1868 році вперше застосував цей метод на практиці (одночасно з П'єром Жансеном, який незалежно відкрив той же метод). У 1871 році прийшов до висновку, що яскрава жовта лінія, яка спостерігалася в спектрі протуберанців і не збігається з жодною виміряної в лабораторії лінією, належить до нового елементу, і назвав цей елемент гелієм. Розробив схему зоряної еволюції, яка, хоч і була заснована на помилковій метеорній гіпотезі походження та розвитку зірок і на гіпотезі дисоціації атомів, дозволила йому створити першу спектральну класифікацію, що підкреслювала значення температури атмосфери зірки для характеру її спектру. Виконав ряд досліджень з вивчення зв'язку між погодою на Землі і сонячною активністю. Першим серйозно підійшов до питання про астрономічне призначення мегалітичних пам'яток (Стоунхендж і інші) на території Великої Британії. У 1870—1905 роках очолював вісім експедицій для спостереження повних сонячних затемнень.

У 1869 році заснував широко відомий загальнонауковий щотижневий журнал Nature і був його редактором до кінця життя. Автор багатьох книг з фізики Сонця і зірок.

Член Паризької академії наук (1873), член Геттінгенської академії наук, іноземний член-кореспондент Петербурзької академії наук (1904).

Лауреат медалі Румфорда (1874) Лондонського королівського товариства.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]