Носков Станіслав Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Носков.
Ф
Станіслав Носков
Особисті дані
Повне ім'я Станіслав Юрійович Носков
Народження 27 січня 1962(1962-01-27) (62 роки)
  Красноярськ, РРФСР
Зріст 176 см
Вага 68 кг
Громадянство СРСР СРСР
Узбекистан Узбекистан
Позиція нападник, півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єру
Юнацькі клуби
1971—1975
1975—1977
1977 		СРСР «Світанок» (Кр)
СРСР «Автомобіліст» (Кр)
СРСР «Сокіл» (С)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1979 СРСР «Автомобіліст» (Кр) ? (4)
1983 СРСР «Андижанець» (Ан) ? (?)
1984—1985 СРСР «Наримановець» 27 (3)
1985 СРСР «Пахтакор» 0 (0)
1985 СРСР «Факел» (В) 2 (0)
1986 СРСР «Сохібкор» 6 (0)
1987 СРСР «Цілинник» (Т) 30 (3)
1987—1988 СРСР «Памір» (Д) ? (?)
1988 СРСР «Цілинник» (Т) 4 (0)
1988 СРСР «Металург» (Ал) 10 (2)
1989 СРСР «Нафтовик» (Ох) 4 (0)
1990 СРСР «Шахтар» (Ан) 15 (3)
1990 СРСР «Динамо» (Сух) 11 (1)
1991 СРСР «Навбахор» 0 (0)
1991 СРСР «Пардаугава» 5 (0)
1991 СРСР «Бінокор» (Б) 15 (1)
1992 Білорусь «Ведрич» 4 (0)
1992 Україна «Хімік» (Сев) 2 (0)
1993 Узбекистан «Бінокор» 5 (0)
1996—2001 Узбекистан МХСК 0 (0)
2002—2005 Узбекистан СКА-Сілбад ? (?)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Станіслав Юрійович Носков (нар. 27 січня 1962, Красноярськ, РРФСР) — радянський та узбецький футболіст, нападник та півзахисник.

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

Вихованець красноярських футбольних шкіл «Світанок» й «Автомобіліст», тренер — Юрій Альбертович Урінович. У 1977 році був включений в символічну збірну турніру «Кубок Юності», входив до юнацької збірної РРФСР. У 1977 році грав у юнацькій команді саратовського «Сокола», куди його запросив один з тренерів юнацької збірної Юрій Миколайович Стрільців. У 17-річному віці футболіст дебютував в команді майстрів — красноярському «Автомобілісті», в першому сезоні забив 4 голи. У 1980—1982 роках служив в армії.

З 1983 року виступав у клубі «Андижанець» (Андижан). У 1984 році перейшов до «Наримановця», звідки отримав запрошення від «Пахтакора». Там отримав травму й переніс операцію. Відновлювався в «Наримановці», після чого отримав запрошення від воронезького «Факела». У складі «Факела» в 1985 році зіграв два матчі у вищій лізі, дебютну гру провів 31 серпня 1985 року проти одеського «Чорноморця», вийшовши на заміну на 77-й хвилині замість Геннадія Сошенка[1]. У 1986 році виступав у «Сохібкорі», але й там не мав постійного місця в основі. В наступному 1987 році підсилив склад «Цілинник» (Турткул), а в серпні того ж року перейшов до «Паміру» (Душанбе), проте через конфлікт з головним тренером душанбинського клубу наступний сезон розпочав у складі «Цілинника». У 1989 році переніс ще одне хірургічне виручання, на сухожиллі. Реабілітацію проходив у рідному Красноярську. Потім був на перегляді в моковському «Локомотиві», але тренер москвичів Юрій Сьомін не ризикнув підписати гравця без належної фізичної форми й у серпні того ж року за рекомендацією Сьоміна Носков перейшов до «Даугави» (Рига). Однак через проблеми з візою не зміг стати гравцем латвійського клубу. Після цього грав в українському «Нафтовику» (Охтирка), узбецькому «Навбахорі», латвійській «Пардаугаві» та узбецкому «Бінокорі». У багатьох з них грав під керівництвом тренера Євгена Борисовича Валицького. Закріпитися в клубах Вищої ліги футболіст не зміг через складний характер і власну методику тренувань, яку він відстоював перед тренерами, також багато часу пропустив через травми. Носив прізвисько «Скіллачі» на честь відомого італійського футболіста.

Після розпаду СРСР виступав у вищій лізі Білорусі за «Ведрич» і в першій лізі України за сєверодонецький «Хімік». У червні 1992 року після народження сина повернувся в Узбекистан і грав у вищій лізі за «Бінокор» (Ташкент). Наприкінці сезону отримав запрошення від клубу з Малайзії, але через місцевий клімат в цій країні не затримався. У 1994 році отримав запрошенн від «Лади» (Тольятті), але під час тренування в Ташкенті розірвав зв'язки в суглобі коліна. У 1995 році тренувався з литовським ФК «Межейкяй» в рамках підготовки до Кубку УЄФА. одному з контрольних поєдинків відзначився двома голами у воротах «Атлантаса», але президент клубу виїхав до Америки, а команда припинила своє існування. У 1996—2001 роках був граючим тренером МХСК, а після його розформування з 2002 року виступав за «СКА-Сібал». У 2005 році завершив кар'єру футболіста[2].

Тренерська діяльність[ред. | ред. код]

По завершенні ігрової кар'єри розпочав тренерську діяльність. З середини 1990-х років працював граючим тренером в ташкентському МХСК (ЦСКА), але в матчах вищої ліги за цю команду на поле не виходив, а грав за «СКА-Сібал» у другій лізі. Серед його вихованців як тренера — нападник збірної Узбекистану Павло Соломін.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений, має сина Ярослава.

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Сохібкор»
МХСК
  • Узбекистан Вища ліга
    • Чемпіон (1): 1997
    • Бронзовий призер (1): 1996

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • Майстер спорту

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Матч Чорноморець О — Факел. footballfacts.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2018. Процитовано 28 січня 2018.
  2. ↑ Спогади / Історія / Футбол / Історія / Весь футбол Красноярська, ФК Єнісей, сайт про красноярської футбольній команді. Архів оригіналу за 23 грудня 2017. Процитовано 28 січня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Носков_Станіслав_Юрійович&oldid=39509719