Носферату. Симфонія жаху

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Носферату. Симфонія жаху M:
Nosferatu, eine Symphonie des Grauens
Slovakia Oravsky Podzamok.jpg
Жанр жахи
Режисер Фрідріх Мурнау
Продюсер Енріко Дікманн
Альбін Грау
Сценарист Генрік Галі
книга Брема Стокера
На основі Дракула
У головних
ролях
Макс Шрек
Александр Ґранах
Густав фон Вангенгайм
Грета Шредер
Георг Шнель
Оператор Фріц Арно Вагнер
Гюнтер Крамф
Композитор Джеймс Бернард
Карлос Гарса
Ганс Ердманн
Кінокомпанія Prana Film
Тривалість 94 хв
Мова німецька мова, німий фільм[d] і англійська мова
Країна Німеччина
Рік 1922
IMDb ID 0013442
CMNS: Носферату. Симфонія жаху на Вікісховищі

«Носферату. Симфонія жаху» (нім. Nosferatu, eine Symphonie des Grauens) — німий фільм німецького кінорежисера Фрідріха Вільгельма Мурнау, знятий 1921 року та випущений на екрани 1922 року.

Мурнау планував екранізувати «Дракулу» Брема Стокера, проте кіностудія Prana Film не змогла придбати права на використання роману. Для того щоб продовжити роботу над фільмом, Мурнау змінив імена основних персонажів та дещо переінакшив сюжет.

Сюжет[ред.ред. код]

Томас Гаттер (Густав фон Вангенгайм), агент з нерухомості, дізнається від Кнока (Александр Ґранах), що граф Орлок (Макс Шрек) бажає придбати будинок у Вісборзі. Попрощавшись зі своєю дружиною Елен (Грета Шредер), Гаттер вирушає в далеку Трансільванію. В Румунії він стикається з дивними страхами місцевих жителів, проте ставиться до них як до порожніх забобонів.

Кучер відмовляється везти Гаттер до замку та висаджує його на перевалі, де «починається земля привидів». Тут його зустрічає присланий із замку екіпаж, який везе його далі з неймовірною швидкістю. У замку Гаттера зустрічає моторошний господар, який обличчям та звичками більше схожий на щура, ніж на людину. Вони підписують документи, і Орлок показує Гаттеру його спальню. Граф також звертає увагу на медальйон з портретом Елен — він явно вражений її красою. Вночі Орлок, наче в трансі, нападає на Гаттера та кусає його. Вдень Гаттер спускається в підвал та знаходить Орлока в труні. Тієї ж ночі він бачить з вікна, як Орлок, проявляючи неймовірну силу і вправність, поодинці вантажить на віз кілька трун та кудись їде. Гаттерові вдається втекти.

Елен, що залишилася у Вісборзі, відчуває, що коханий в біді, вона впадає в стан лунатизму і якимось чином стає мисленно пов'язаною з чоловіком, а через нього — з Орлоком. У цей час Кнок божеволіє і потрапляє в психіатричну лікарню, звідки невдовзі втікає, влаштовує в місті переполох та кричить про те, що наближається якийсь Хазяїн.

Орлок проникає на судно, що йде в Вісборг, заховавшись в один з ящиків. Ночами він встає з труни й нападає на моряків. До приходу судна в Вісборг живих членів команди на ньому вже не залишається. У Вісборзі вампір сходить з корабля та поселяється в придбаному ним будинку, що знаходиться навпроти будинку Томаса та Елен. Томас повертається до Елен, не тямлячи себе від щастя.

Незабаром на Вісборг навалюється ціла хвиля смертей. Вулицею несуть безліч трун. Елен дізнається про історію Томаса та читає привезену ним книгу про вампірів. Вона вирішує ризикнути власним життям: у книзі сказано, що жінка може напоіть вампіра кров'ю до такої міри, що він не помітить сходу сонця. Вона заманює до себе Орлока, який давно на неї задивляється, і дозволяє йому пити її кров. Вампір засинає і не встигає сховатися в своєму підвалі до світанку — він зникає під пекучими променями сонця, що сходить.

У ролях[ред.ред. код]

Зв'язок з романом Стокера[ред.ред. код]

Фільм «Носферату» має багато спільного з романом Брема Стокера «Дракула». Збереглися основні персонажі Джонатан, Міна Харкер, граф Дракула та деякі інші, але у фільмі вони перейменовані (зараз існують версії «Носферату», де імена персонажів такі ж, як в «Дракулі»). Дія роману відбувалося в Англії в 1890-ті роки, у фільмі події було перенесено в Німеччину 1838 року.

На відміну від Дракули Орлок не перетворює своїх жертв у вампірів, він їх убиває, примушуючи городян вважати, що на них напала чума. Крім того Орлок мусить спати вдень, інакше сонячне світло його вб'є. Кінець фільму істотно відрізняється від фіналу книги. Граф помирає від сонячного світла, а за книгою йому в серце встромляють мисливський ніж. Ще одна відмінність від оригінального Дракули в тому, що Носферату відображається в дзеркалі — це видно у фінальній сцені.

Назва міста Вісборг у фільмі є своєрідним поєднанням назв двох міст, Вісмара та Любека[1]. Частину фільму, що зображає Трансільванію, було знято в Словаччині.[2]

Створення фільму[ред.ред. код]

До початку зйомок[ред.ред. код]

1921 року німецький продюсер Альбін Грау просить вдову Брема Стокера дозволити екранізацію роману «Дракула» у Німеччині. Проте вдова відмовляється, а режисер Фрідріх Вільгельм Мурнау вже захопився ідеєю екранізації книги. Він змінює в сценарії імена основних персонажів та переносить дію з Лондона до Вісборга — і починає зйомки.

Зйомки[ред.ред. код]

Мурнау використовував для створення містичної атмосфери цікавий і новий у кіно прийом: у сцені, де пекельний екіпаж везе Хуттера в замок, в одному з кадрів нічний ліс видно в негативі (білі дерева), але екіпаж і коні як і раніше темні. Насправді вся сцена знята в негативі, але екіпаж і коні при цьому були задрапіровані білою тканиною. Багато нічних сцен знімалося вдень, і це було видно навіть на чорно-білій плівці. Пізніше недогляд виправили, наклавши на нічні кадри синій світлофільтр. Щоб підсилити «мертвість» свого персонажа, Макс Шрек жодного разу не кліпав в кадрі.

Роль графа Орлока зіграв Макс Шрек, створивши один з найвідоміших екранних образів вампірів, який і прославив актора. Інші головні ролі виконали Александр Ґранах, Грета Шредер та Густав фон Вангенгайм.

Місця зйомок[ред.ред. код]

Соляні склади в Любеку під час зйомок стали будинком Орлока у Візборзі
Оравський Град

Вихід фільму і його перевипуск[ред.ред. код]

Після того, як фільм вийшов на екрани, вдова Брема Стокера Флоренс Стокер через суд домоглася знищення всіх копій фільму. Компанія Prana Film, випустивши фільм, таким чином стала банкрутом, і «Носферату» залишився першим та останнім фільмом компанії. Але до судового рішення фільм вже розійшовся у всьому світі та залишилися поодинокі копії плівки. Зараз у багатьох країнах фільм вийшов на відеоносіях. Є версія фільму, в якій різні сцени розфарбовані в різні кольори для додання фільму виразнішої атмосфери. Вважається, що єдина повна, оригінальна копія фільму є у німецького колекціонера фільмів з Максом Шреком Ганса Геутенбруга.[3]

Американські прокатники при перевипуску фільму відновили в англомовних титрах (з мінімальними відхиленнями) імена основних персонажів роману Стокера. У французькій сінематеці знайдено кілька копій фільму з німецькими та французькими титрами, зокрема французька копія 1922 року з колірним тонуванням окремих епізодів. 1995 року Фонд Фрідріха Вільгельма Мурнау за результатами аналізу всіх збережених копій фільму відновив «Носферату» у варіанті, максимально близькому до авторського. Цей монтаж був виданий на DVD у листопаді 2007 року у супроводі музики, спеціально написаної для прем'єри фільму 1922 року Гансом Ердманом.

Вплив[ред.ред. код]

Кінематограф[ред.ред. код]

У «Носферату» був вперше використаний сюжетний мотив смерті вампіра від сонячного світла. Це був новий сюжетний поворот, вигаданий для фільму, адже в романі Брема Стокера є зокрема сцена, в якій Дракула з'являється вдень на вулиці Лондона (в зоопарку у клітки з вовками). Після виходу фільму на екрани ця ідея стала однією з усталених легенд, пов'язаних з вампірами, і багато разів використовувалася у фільмах та творах про вампірів.

1930 року фільм без відома режисера був випущений у спотвореному вигляді під назвою «Дванадцята година — ніч жаху». Його доповнили новими сценами та щасливим кінцем.[4]

1978 року режисер Вернер Герцоґ зняв ремейк «Носферату», новий фільм називався «Носферату — привид ночі». У цьому фільмі графа звуть вже не Орлок, а Дракула. 1988 року виходить продовження, що дістало назву «Носферату у Венеції». 2000 року вийшов фільм «Тінь вампіра», який розповідає про зйомки «Носферату» 1921 року. У фільмі йдеться про те, що Фрідріх В. Мурнау (Джон Малкович) запросив справжнього вампіра (Віллем Дефо) на зйомки свого фільму для досягнення небувалого реалізму й за зйомки пообіцяв йому актрису Грету Шредер, тобто, за фільмом, жодного Макса Шрека не існувало.

Література[ред.ред. код]

Фільм «Носферату» вплинув на російську поезію: відомий вірш Михайла Кузміна з циклу «Форель розбиває лід» («Коні б'ються, хропуть в переляку...») навіяно сценами фільму:[5]

Музика[ред.ред. код]

«Носферату» вплинув також на музикантів, наприклад, французька рок-група Art Zoyd 1989 року написала саундтрек до фільму. Під час своїх концертів група демонструвала кадри з фільму. Також кадри з фільму є в кліпі Under Pressure групи Queen. 1988 року у Великої Британії була заснована готична рок-група під назвою Nosferatu. Музичні альбоми під назвою Nosferatu є у таких виконавців, як Роберт Вільямс[6], Helstar[7], Popol Vuh[8].

Комп'ютерні та відеоігри[ред.ред. код]

Карикатура вампіра Носферату

У світі ігор Vampire: The Masquerade Носферату — клан потворних вампірів, що живуть у каналізації[9]. Сюжет комп'ютерної гри 2003 року Nosferatu: The Wrath of Malachi багато в чому має схожість з сюжетом фільму.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Всупереч поширеній думці, «Носферату» не означає «вампір», «безсмертний» чи щось подібне. Слово, походить від грец. νοσοφορος, і первинно означало «переносити хворобу».[10] Це могло вплинути на легенду про те, що вампіри є переносниками різних захворювань.
  • З 94 хвилин екранного часу власне Носферату приділено лише 9[9].
  • Мурнау вважав, що в реальному житті Макс Шрек настільки потворний, що загалом можна обійтися і без гримера: достатньо приробити ікла та гострі вуха. Однак ця легенда не відповідає дійсності — при простому порівнянні фотографії актора та кадру з фільму великим планом видно, що йому наліпили ніс з горбинкою, вставили "щурячі" зуби й підмалювали очі.
  • Фільм входить до списку 250 найкращих фільмів за версією сайту IMDB[11].
  • Фільм є третьою за рахунком екранізацією роману Брема Стокера, але першою, що зберігся.
  • Фільм зайняв двадцять перше місце в списку журналу Empire «100 найкращих фільмів світового кінематографа», складеному 2010 року.[12]

Прем'єри фільму[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ashbury, Roy (2001-11-05). Nosferatu, 1st, Pearson Education, стр. 41.
  2. а б Вотруба, Мартин. «Носферату (1922), місця зйомок в Словаччині.». Програма з словакістики. Університет Піттсбурга. Архів оригіналу за 2012-06-01. 
  3. Шрек + Дракула = Носферату (ru). ekranka.ru. Архів оригіналу за 2012-02-10. Процитовано 2009-01-23. 
  4. Госфильмофонд России Немое кино // 1000 фильмов за 100 лет. — М. : Русина, 1997. — С. 26.
  5. Н. А. Богомолов. Примечания // М. Кузмин. Стихотворения. СПб., Академический проект, 2000, с. 768 — 769
  6. Hugh Cornwell, Robert Williams — Nosferatu (en). amazon.com. Архів оригіналу за 2012-02-10. Процитовано 2009-01-23. 
  7. Helstar — Nosferatu CD (en). cduniverse.com. Архів оригіналу за 2012-02-10. Процитовано 2009-01-23. 
  8. Popol Vuh — Nosferatu (en). amazon.com. Архів оригіналу за 2012-06-01. Процитовано 2009-01-23. 
  9. а б Рецензии: Носферату: Симфония ужаса mirf.ru
  10. es.wikipedia
  11. 250 найкращих фільмів за версією сайту IMDB (en). imdb.com. Архів оригіналу за 2012-02-10. Процитовано 2009-01-23. 
  12. The 100 Best Films Of World Cinema

Посилання[ред.ред. код]