Носівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Носівка
Nosivka new gerb.gif
Герб Носівки
Троїцька церква
Троїцька церква
Носівка на мапі Чернігівської обл.
Носівка на мапі Чернігівської обл.
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Чернігівська область
Район Носівський район
Рада Носівська міськрада
Код КОАТУУ 7423810100
Перша згадка 1147
Статус міста з 1960 року
Населення 13895 (01.01.2015)[1]
Площа 26,85 км²
Поштові індекси 17100
Телефонний код +380-4642
Координати 50°55′48″ пн. ш. 31°34′50″ сх. д. / 50.93000° пн. ш. 31.58056° сх. д. / 50.93000; 31.58056Координати: 50°55′48″ пн. ш. 31°34′50″ сх. д. / 50.93000° пн. ш. 31.58056° сх. д. / 50.93000; 31.58056
Водойма р. Носівочка
Відстань
Найближча залізнична станція Носівка
Міська влада
Адреса 17100, Чернігівська обл., Носівський р-н, м. Носівка, вул.Центральна, 20
Міський голова Пугач Іван Іванович

Commons-logo.svg Носівка у Вікісховищі

Но́сівка — місто в Україні, центр Носівського району Чернігівської області. Розташоване на річці Носівочці. Залізнична станція. Населення — 13,9 тис. осіб (2015). Колишня назва одного з районів — Вербів.

Історія[ред.ред. код]

Міст через річку Носівочка
Вигляд з будівлі міської ради (р. Носівочка)
Споруда залізничної станції

Давньоруське поселення Носів на Руді згадується в «Іпатіївському літописі» у 1147 році. Тоді Носів був у складі Чернігово-Сіверської землі Держави Рюриковичів, а після її розпаду — у складі Чернігівського князівства, яке від 1240-х було залежне від держави Джучидів.

У середині 14 століття, захоплена литовськими феодалами, ввійшла до Київського князівства, з 1471 року — до Київського воєводства як один з форпостів Великого князівства Литовського. У 15 столітті відоме під назвою Носове. Після Люблінської унії 1569 року в складі Речі Посполитої.

До 1619 року належала до Остерського староства Київського воєводства. З 1630-х років належала безпосередньо магнату Адаму Киселю (київському воєводі часу Хмельниччини), який неодноразово там бував. Польський король подарував А. Киселеві новоутворене Носівське староство за хоробрість у війні проти Московії (Смоленська війна)[2][3]. Мешканці Носівки брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Павла Бута — Павлюка (1637), Якова Остряниці (1638), але також широко залучалися до військових дій проти московитів.

З 1649 року Носівка — центр сотні Ніжинського полку (1649 року разом з Кобижчею, 1654–1663 — окремо), з 1667 — Київського полку. З 1782 року — у складі Ніжинського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 — губернії.

В 1652 році Носівка дуже потерпіла від епідемії чуми, яка скосила майже все населення міста.

У 1662 і 1679 Носівка була спалена військами Кримського ханства.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Носовка. У книзі поіменно вказано 256 чоловіків та вдів. Згадано 4 мельників, що мали млини на Острі, 5 ковалів та 7 швеців. У господарствах загалом було 114 коней та 421 віл.[4]

У 1719-ому у селі відбувся виступ Носівських козаків проти утисків проросійськи налаштованої старшини. Козаки виступили проти призначення без їхньої згоди на посаду сотника — ставленика старшини багатого козака Билини. Повсталі козаки знищили Універсал гетьмана, зламали сотникову хоругву. Виступ був жорстоко придушений — 30 козаків у кандалах заслано до Сибіру.[5]

У 18 столітті частиною земель Носівки володіли князі Кушелеви-Безбородьки. З 1735 року Носівка — містечко.

З 1751 — власницею частини земель Носівки стала Розумовська Наталія Дем'янівна.[6].

У 17 — 18 століттях в Носівці діяло 5 козацьких шкіл, богодільні. Але вже 1859 року, внаслідок «воз'єднання» України з Росією, освітня справа занепала — залишилася тільки одна парафіяльна школа.

У 1861 через Носівку проходив останній шлях Тараса Шевченка з Петербурга до Канева. На пам'ять про це перед спорудою залізничної станції встановлене погруддя поета.

У 1866 році у Носівці 1991 двір, 11 123 жителів, волосне і сільське правління, поштова станція, винокурний, цукровий, цегельні (2) заводи, училище, відбувалося три ярмарки на рік. Найбільший землевласник — граф Мусін-Пушкін.

У 1897 — 3155 дворів, 16 947 жителів. Муровані — Троїцька церква (1765), Миколаївська (1834), Воскресенська (1891), дерев'яні — Успенська (1796, на початок 20 століття збудовано нову) та Преображенська (1877) церкви. Діяли три земські школи, бібліотека, медпункт, лікарня на цукровому заводі.

З 1917 — у складі Української Народної Республіки. Два носівчани, Шавулко та Назаренко, були членами Центральної Ради[7].

Радянської влада встановлена у січні 1918 під час приходу в місто більшовицьких військ, що переважно були сформовані в Росії. До березня 1918 всі поміщицькі, графські землі були розподілені між бідняками і середняками. Більшовицькі комісари вважали українську мову «контрреволюційною» і ненавиділи її. Російські солдати поводили себе жорстоко.[7]

8 березня 1918 до станції Носівка прибув бронепоїзд із німецькими солдатами. Весною 1918 у Носівці був створений осередок Спілки хліборобів. Розгорнулася жорстока громадянська війна.[7]

24 січня 1919 більшовицький Таращанський полк Першої української дивізії, рухаючись із захопленого ним 23 січня Ніжина, увійшов до Носівки і вдруге встановив радянську владу. Продовольчі загони разом із комітетами бідноти заготовляли на носівщині продовольство для більшовицьких військ і робітничих центрів Росії. Населення було вкрай незадоволене заходами воєнного комунізму.[7]

29 серпня 1919 в Носівку прибув бронепоїзд денікінців, а слідом за ним ешелон із солдатами. Окупанти розташувалися на вокзалі і цукровому заводі. Білогвардійці розпочали лютий білий терор і дике цькування української культури. Знищувалися предмети української культури, була спалена місцева бібліотека, Багнетами був пошматований портрет Шевченка. Від білого терору особливо потерпіло місцеве населення Носівки — «по вулицях і шосе валялися трупи розстріляних, замучених, спотворених до крайності». Проти денікінців розгорілася партизанська боротьба.[7]

19 листопада 1919 в Носівку ввійшли радянські війська. В грудні 1919 носівські партизани вливаються до більшовицьких військ. Радянська влада відновила продрозкладку.[7]

З 1921 року постійна комуністична влада.

В 1932-33 роках багато носівчан померло внаслідок «Голодомору» — зорганізованого радянською владою голоду. Число жертв голодомору в Носівці невідоме, однак опубліковані свідчення носівчан.

З 1960 року Носівка — місто. Діють цукровий комбінат, цегельний, хлібний заводи, меблева фабрика, маслоробний цех, ремонтно-тракторна станція (РТС), реорганізовану в 70 роках Райсільхозтехніку, 4 лікарняні заклади.

В 1960-1980-х проведено реконструкцію адміністративного центру Носівки. Один з організаторів і втілювачів реконструкції — Олександр Іванович Комар — будівничий і господарник[8].

Історичні райони міста[ред.ред. код]

Шаулина могила на Вербові
Пам'ятник Тарасові Шевченку біля залізничного вокзалу
Пам'ятник невідомому солдату


В Носівці є історичні райони:

  • За назвою храму: «Спасщина»
  • За назвою колишнього села «Вербів»,
  • «Вокзал», «Кобизький шлях», «Мринський шлях», «Ніжинський шлях», «Поворот», «Центр»
  • за поширеним у цьому районі прізвищем: «Гринівка», «Мархаївка», «Сениківка»
  • за назвою підприємств: «Завод Побідит», «Цукровий завод», колишнього агропідприємства «Сільгосптехніка»
  • за назвою колишніх колгоспів: «Енгельса», «Кірова», «Фрунзе».

Освіта[ред.ред. код]

В Носівці шість загальноосвітніх шкіл (серед яких Носівська загальноосвітня школа I-III ступенів № 1 і Носівський навчально-виховний комплекс № 3), музична школа, районна гімназія, будинок школяра, станція юних техніків, спортивна школа.

Зв'язок[ред.ред. код]

Послуги доступу в Інтернет у Носівці надають:

Культура, медії, релігія[ред.ред. код]

  • З 1932 року виходить районна газета, яка нині носить назву «Носівські вісті»[10].
  • В 1961 році відкрито районний будинок культури.
  • Діють храми УПЦ КП, УПЦ МП[11]. В 2012 в Носівці заклали капсулу під будівництво храму Великомученика Анастасія УПЦ КП.[12]
  • 17 жовтня 2015 у Носівці відкрили пам'ятник воїнам-афганцям.

Люди[ред.ред. код]

Історичні особи[ред.ред. код]

Старости[ред.ред. код]

Сучасники[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ Статистичний збірник Чисельність наявного населення України на 1 січня 2015 року]
  2. І. Буняк, А. Буняк, О. Комар. Сторінки історії Носівки: до 850-річчя першої літописної згадки про місто.— Київ: Бібліотека українця, 1997.— С. 25.
  3. Василенко Н. П. Очерки по истории западной Руси и Украині.— Киев, 1916.— С. 396
  4. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 225-230.
  5. «Носівці більше тисячі років — розповіді про рідний край», — сторінка 4
  6. «Славні імена Носівщини». «Розумовські».— С. 137
  7. а б в г д е І. Я. Буняк, А. І. Буняк. Сторінки історії Носівки. Частина друга. — Ніжин: Аспект, 2003. — 129 сторінок.
  8. arhizhkgnosadm.at.ua Василь Кияниця. «В Носівці будуть почесні громадяни!»
  9. http://uacity.net
  10. Відзначення ювілею «Носівських вістей»
  11. На Чернігівщині свободівці підтримують Українську церкву
  12. Сніжана Божок. У Носівці збудують новий храм / «Чернігівщина» № 46 (347), 15 листопада 2012
  13. 40 років директором СЮТ


Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.