Нотаріат Галичини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нотаріат Галичини та прилеглих територій — професійна спільнота осіб, які впродовж століть займались нотаріальною діяльністю на теренах Галичини та прилеглих територіях (сучасні Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Рівненщина, Волинь, Закарпаття) в статусі нотаріуса або іншої особи з подібними повноваженнями та/або функціями.

Історія нотаріату Галичини та прилеглих територій[ред. | ред. код]

До вступу в дію на території західноукраїнських земель Австрійського нотаріального порядку нотаріальні функції на цих землях виконували канцелярії судів, які вели так звані актові книги (уведені ще Литовським статутом 1529 р.). Вписаний писарем суду (а його часто називали нотаріус, тобто секретар суду) в актові книги документ (заповіт, договір, закладна, відступна та ін.), набував юридичної сили, і на випадок виникнення в подальшому спору був головним доказом.

Час Австро-Угорської імперії[ред. | ред. код]

[1]Як інститут попереднього судочинства нотаріат був формалізований у коронних австрійських землях цісарським патентом від 29 вересня 1850 року.

11 жовтня 1854 року вийшла постанова Міністерства юстиції Австрійської імперії про практику та професійні іспити кандидатів у нотаріуси.

21 травня 1855 року — цісарський патент затвердив новий нотаріальний порядок. Відповідно до цього патенту, нотаріусів використовували ще й як судових комісарів: вони засвідчували випадки смерті, спадкування, сирітські справи, давали судові оцінки у спірних справах про рухоме і нерухоме майно та ін.[2]

1859 рік[ред. | ред. код]

Відповідно до цісарського патенту від 7 лютого 1858 р., нотаріальне Положення (1855 р.) впроваджувалось на території Галичини з 1 листопада 1859 р.

В Галичині та Володимирії впроваджувалось загалом 97 посад нотаріусів.[2]

На посаду нотаріуса призначали пожиттєво. На практиці поза чергою на вакантну посаду призначались судді в відставці.[2]

Розуміючи, що в попередні часи існували особи, які, де-факто, виконували функції нотаріусів, слід зауважити, що номінальними (де-юре) першими нотаріусами на Галичині та прилеглих землях стали:

  1. Францішек або Франц Вольский (Franciszek або Franz Wolski) — нотаріус, працював у Львові на пл. Трибунальській 1 до 1883 року (раніше у 1858 році перебував на посаді в земельному суді Львова — Landesgerichts-Ruthe);[3][4][5][6][7][2][8][9]
  2. Францішек або Франц Постемпський (Franciszek або Franz Postepski) — нотаріус, працював у Львові до 1871 року (раніше у 1858 році перебував на посаді судового ад'юнкта в земельному суді Львова — Gerichts-Adjuneten, а потім у 1859 році на посаді заступника секретаря — Rathssecretar-adjuncten);[3][4][5][7][2][10]
  3. Юліан Шемеловський (Julian Szemelowski) — нотаріус, працював у Львові по вул. Театральній 8 до 1891 року;[4][5][6][7][2][11][8][9]
  4. Лео Вселачинський (Leo Wszelaczyński) — нотаріус, працював у Львові до 1863 року;[4][7][2]
  5. Антон Павецький (Pawecki Anton) — нотаріус працював у Львові до 1861 року.[7][2]
  1. Францішек Хшановський (Chrzanowski Franciszek) — нотаріус, працював до 1870 року.[2]
  1. Степан Дрептовський (Dreptowski Stefan) нотаріус, працював до 1865 року.[2]
  1. Сильвестр Яцевич (Jaciewicz Sylwester) нотаріус, працював до 1866 року після чого переїхав до Кросно.[2]

1860 рік[ред. | ред. код]

  1. Володимир Дулеба (Wlodzimierz Dulęba) — нотаріус, працював до 1872 року (раніше у 1858 році перебував на посаді в земельному суді Львова — Landesgerichts-Ruthe);[3][4][5][2]
  2. існувала також 1 вакантна посада.[7]
  1. Іван Артимович (Jan Artymowicz) — нотаріус, працював до 1863 року після чого переїхав до Судової Вишні.[2]
  1. Адольф Гензе (Adolf або Adolph Henze) — нотаріус, працював до 1914 року. Загальний час нотаріальної практики в Городку з часом склав в А.Гензе біля 55 років. Відзначався державною нагородою.[2][4][5][7][11]
  1. Еміль Пфейфер (Pfeiffer Emil) нотаріус.[7]
  1. Станіслав Знаміровський (Znamirowski Stanislaus) нотаріус.[7]
  1. одна вакантна посада.[7]

1861 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Микола Голуб (Mikolaj Holub) — нотаріус, працював до 1902 року.[2][11]
  1. Віктор Блажовський (Wiktor Błażowski) — нотаріус, працював до 1896 року.[2][5]
  1. Кароль Бартошевський (Karol Bartoszewski) — нотаріус, працював до 1872 року після чого переїхав до Ярослава.[2][5]
  1. Павло Гурка (Pawel Górka) — нотаріус, працював до 1885 року.[2][4][5][11]

1862 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. існувала також 1 вакантна посада.[4]
  1. Антоній Нєментовський (Antoni Niementowski) — нотаріус, працював у Жовкві щонайменше до 1882 року;[4][5][11]
  1. Станіслав Знаміровський (Stanislaw Znamirowski) — нотаріус, працював в Сокалі щонайменше до 1870 року.[4][5]

1863 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

Олександр Ясінський, нотаріус Львова, Президент міста Львова
  1. Олександр Ясінський (kaw. ord. zel. III kl. Aleksander Jasinski) — нотаріус, кавалер залізного ордену ІІІ ступеню, працював до 1897 року по вул. Кароля Людвіка 1 у Львові.[2][10][11]

1870 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Йозеф Стжельбицький (Jozef Strzelbicki) — нотаріус.[5]
  1. Вільгельм Каспарек (Wilhelm Kasparek) — нотаріус.[5]
  1. Юліан Рокицький (Julian Rokicki) — нотаріус;[5]
  2. Вільгельм Кохановський (Wilhelm Kochanowski) — нотаріус.[5]
  1. Артур Малевський (Artur Malewski) — нотаріус.[5]
  1. Едмунд Опольський (Edmund Opolski) — нотаріус.[5]
  1. Кшиштоф Янович (Krzysztof Janowicz) — нотаріус.[5]
  1. Др. Генрик Затей (Dr. Henryk Zathej) — нотаріус.[5]

1871 рік[ред. | ред. код]

25 липня 1871 р. прийнято новий Закон (перекладений та розісланий 1 серпня 1871 року вісьмома мовами, зокрема русинською) — «Законъ зъ дня 25 Липця 1871, дотычно заведенія нового нотаріатского порядка», який складався з одинадцяти розділів, 184 параграфів і додатків.[2] У Галичині закон 1871 року на практиці почав діяти з перших днів листопада, на Буковині — лише з 1 жовтня 1888 року.[12]

Прийнято ділити австрійську історію нотаріату на дві епохи: перша — з 1859 року по 1871 рік (відсутність інституту нотаріаульного примусу, можливість складання нотаріального акту перед адвокатом або судом повіту); друга — з 1871 року по 1914 рік.[2]

Принагідно в 1871 році видано закон що запроваджував земельні (кадастрові) книги.[2]

Розділи перший та другий регулювали порядок призначення на посаду нотаріуса та припинення його повноважень.

Нотаріуси призначалися державою в особі Міністерства юстиції й публічно уповноважувалися нею на підставі та відповідно до закону укладати і посвідчувати факти чи документи, що мають юридичне значення, видавати копії документів; приймати на зберігання цінні папери і гроші для передачі третім особам.

Рішенням Міністерства юстиції за поданням нотаріальної палати (Notariatskammer) визначалися кількість нотаріусів у кожному окрузі та офіційні місця його розміщення. Розгляд питання щодо збільшення або зменшення кількості нотаріальних посад в окрузі, а також щодо перенесення офіційного місця знаходження в інше місце, погоджувалося із нотаріальною палатою.

Параграфом 6 встановлені вимоги до особи, яка прагнула здобути посаду нотаріуса, а саме: підданим монархії, досяг 24 років; мав бездоганну поведінкою і був наділений правом вільно розпоряджатися своїм майном; закінчив правничі та політичні науки і склав теоретичні іспити чи здобув ступінь доктора права; мав стаж не менше як чотири роки практичної діяльності, із яких, принаймні, два роки нотаріальної практики, а інші два роки практикувався у суді, адвоката чи фінансовій прокуратурі; володів, крім німецької, мовою тієї місцевості, де він прагнув здобути посаду нотаріуса; не був кримінально караним.

Разом з цим на перехідному періоді Міністрові юстиції надавалось право призначати на посаду особу, яка не мала чотирьох років практики, у тому випадку, коли не було претендента із потрібним стажем роботи. Крім того міністр мав право на час трьох років від початку дії закону призначати нотаріусами тих осіб, які, маючи стаж практичної роботи чотири роки, не мали можливості відбути два роки нотаріальної практики. Це положення широко застосовувалось у тих краях Австрійської імперії, де нотаріат був уведений законом 1871 p., оскільки неможливість проходження нотаріальної практики зумовлювалась браком достатньої кількості нотаріальних контор.

Діяльність нотаріуса поширювалася на округ суду першої інстанції, до якого він був призначений. Нотаріусам заборонялося нотаріусам вчиняти будь-які дії, вести справи, які суперечили честі й гідності звання чи в результаті яких могла б постраждати чи бути підірваною довіра в його неупередженість чи в достовірність посвідчених ним документів. Заповнення вакантної посади нотаріуса відбувалося на конкурсній основі, який проводила нотаріальна палата. Порядок проведення такого конкурсу був детально регламентований в циркулярі Міністерства юстиції від 31 жовтня 1887 р. Відповідно до нього, конкурс оголошувався шляхом триразової публікації в декількох періодичних виданнях і різними, поширеними в Австрії, мовами. Після двох тижнів від дня останньої публікації кандидати подавали відповідні документи (заяву і докази їхньої відповідності формальним вимогам закону) до нотаріальної палати. Формулюючи з цього питання власну думку, нотаріальна контора передавала їх до суду першої інстанції, в окрузі якого була вакантна посада. Суд, своєю чергою, висловлюючи власну позицію щодо кандидата, передавав документи у вищу судову інстанцію, яка разом із своїм висновком надсилала їх до міністра юстиції. Після ознайомлення із всіма документами він або призначав нотаріуса, або відмовляв у призначенні.

Новопризначений нотаріус, за погодженням із нотаріальною палатою, виготовляв свою печатку, яка містила: австрійський герб (орел), ім'я та прізвище нотаря, його звання, назву краю і місця знаходження. Лише після затвердження застави та печатки, майбутній нотаріус звертався з клопотанням до Вищого крайового суду про допуск до присяги, одночасно подаючи належну кількість відтисків печатки та екземплярів свого підпису. Він складав присягу перед Вищим крайовим судом чи перед делегованим ним судом першої інстанції та отримував декрет про дозвіл на початок діяльності. Новопризначений нотаріус, або переведений до нового місця знаходження, зобов'язаний упродовж трьох місяців від дня вручення декрету про призначення або переведення, або впродовж терміну продовженого на його прохання Вищим крайовим судом розпочати виконання своїх обов'язків, оскільки в іншому випадку вважатиметься, що він відмовився від своєї посади.

Якщо в нотаріальному окрузі використовується декілька мов, то Вищий крайовий суд мав право надати нотаріусові підтвердження, якою мовою він повинен складати нотаріальні акти, або уповноважити нотаріуса вчиняти нотаріальні дії кожною з мов, будь-коли, якщо він доведе знання цих мов, а також відібрати це повноваження, якщо він не достатньо володіє тими мовами (допускав помилки у вчиненні нотаріальних дій).

Для забезпечення своєї діяльності, а також для відшкодування збитків, які могли бути заподіяні нотаріусом, унаслідок здійснення ним професійних функцій, він уносив заставу готівкою чи цінними паперами.

Розділ ІІІ Нотаріального порядку «Застави нотаріусів» регулював не лише порядок унесення, поповнення застави, але й повернення внесених під заставу грошей-облігацій та іпотечних документів. Сума застави залежала від кількості населення того міста, де знаходилась контора нотаріуса (у містах із населенням 30 000 мешканців (Львові) вона становила 5000 золотих, в інших містах, в яких знаходився суд першої інстанції, — 2000 золотих, у всіх інших місцях — 1000 золотих. Нагляд за поповненням застави здійснювали нотаріальні палати, які у випадках її зменшення з тих чи інших причин або несвоєчасного поповнення повідомляли про це суд першої інстанції. А у випадку виконавчого провадження застав суди були зобов'язані негайно повідомити про це нотаріальну палату. Нотаріальна палата у випадку зменшення суми застави та її невнесення упродовж тривалого періоду була уповноважена звернутися з поданням до Вищого крайового суду про прийняття рішення щодо припинення повноважень нотаріуса.

Нотаріуси при суді І інстанції утворювали нотаріальну колегію, а якщо в окрузі їх було не менше як п'ятнадцять — нотаріальну палату. За згодою Міністра юстиції, в тих округах, де не було п'ятнадцяти нотаріусів, дозволялось утворювати одну палату на декілька округів суду І інстанції. Нотаріальна палата складалася із голови і чотирьох, шести або восьми членів, залежно від кількості нотаріусів. Вони обирались більшістю голосів усіх нотаріусів округу шляхом таємного голосування картками терміном на три роки з правом повторного обрання. Контроль за діяльністю нотаріусів і порядок притягнення їх до відповідальності регулював розділ Х Нотаріального порядку «Нагляд над нотаріусами та способи покарання в дисциплінарному порядку».

Кожен нотаріус міг приймати у свою канцелярію як помічника осіб, які відповідали всім формальним вимогам закону стосовно права бути нотаріусом і готувати їх під своїм керівництвом до нотаріальної діяльності. Нотаріальна палата вела списки всіх кандидатів свого округу. Нотаріус відповідав за проходження практики кандидата та видавав Свідоцтва про проходження нотаріальної практики, а нотаріальна палата підтверджувала їх. Порядок заміщення нотаріуса встановлено параграфами 119123 Нотаріального порядку. У випадку відпустки, недуги, відсутності, призупинення повноважень, усунення від обов'язків, смерті або припинення діяльності нотаріуса або ж з інших причин потрібно його замістити, тоді суд першої інстанції, який діяв у місці знаходження нотаріальної палати, призначав за її поданням заступника. Заступником міг бути призначений лише нотаріус того ж судового округу, до якого належить вільна посада, або нотаріальний кандидат, який відповідав усім вимогам, необхідним для отримання нотаріальної посади. Нотаріус не міг діяти за межами округу під загрозою невизнання дійсності вчинюваних правочинів. Місце проживання нотаріуса не було місцем учинення нотаріальних дій.

До обов'язків нотаріуса входило не лише збереження ним таємниці вчинення нотаріальних дій перед сторонами, але й нагляд за дотриманням таємниці його помічниками.

Нотаріуси здійснювали: посвідчення заповітів, фактів, правильності копій, перекладів, підписів, засвідчення постанов на загальних зборах акціонерних та інших товариств, посвідчення дійсних подій (аукціони, лотереї, виставки предметів), часу надання документів, свідоцтв про знаходження живими, передача заяв, часу надання документів, вчинення протестів векселів, видача виписок, копій, витягів і свідоцтв, прийняття документів на зберігання, а грошей та цінних паперів для передачі третім особам або для пред'явлення їх органам влади.

Щодо встановлення осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, то, відповідно до § 55 Нотаріального порядку, нотаріус повинен особисто і за іменем знати сторони, або ж їхню особу мають підтвердити два знані йому свідки, або інший запрошений нотаріус. Свідки особи можуть перебувати зі стороною, або з нотаріусом у відносинах, зазначених у § 33, але повинні відповідати іншим вимогам уповноважених свідків акта. Свідками акта могли бути лише особи чоловічої статі, від 20 років, особисто знайомі з нотаріусом, або ж їхня особа повинна бути підтверджена в порядку, встановленому в § 55. Свідки акта, за винятком випадку, згаданого у § 65, повинні розуміти мову, якою має бути вчинений акт, і, принаймні, один із них повинен уміти читати і писати. Законодавець установив, що свідками не можуть бути: особи, котрі через свій фізичний або психічний стан не можуть давати свідчення; канцелярійні службовці нотаріуса і його прислуга; особи, які зацікавлені в результаті акту, беруть участь в акті, або в ньому згадані, або ж з нотаріусом знаходяться у стосунках, згаданих у § 33. Без участі двох свідків нотаріус не мав права посвідчити такі нотаріальні акти, як нотаріальний акт про спадкову угоду або заповідальне розпорядження; коли одна зі сторін не вміє писати або не знає мови, якою вчиняється акт, або якщо сторона сліпа, глуха або німа. Замість двох свідків можна було запросити іншого нотаріуса. Тобто вказані акти можна було посвідчити лише за участю двох нотаріусів. Однак сторонам не заборонялося залучати свідків до вчинення інших нотаріальних актів. У випадку недотримання особливого порядку вчинення нотаріальних дій за участю сліпих, глухих, німих, неписьменних, осіб, які не володіють мовою або однієї сторони, або тією, якою має бути вчинений акт (§§ 54–65), то такий нотаріальний акт не має сили публічного документу. Учинення нотаріального акта стосовно спадкової угоди або іншого заповідального розпорядження нотаріусом здійснювалося за участю трьох свідків, згідно з особливими вимогами загальної книги цивільних законів. Якщо ж до складання заповіту залучені два нота- ріуси, що відповідають вимогам, які є обов'язковими для свідків, тоді такий акт міг бути посвідченим без участі третього свідка. Відповідно до Цивільного кодексу, не могли бути свідками під час складання заповіту: ченці, жінки, божевільні, німі, такі, що не володіли мовою заповідача (§ 591); у православного — католик. Нотаріальні документи (нотаріальні акти, записки, посвідчення) визнавались публічними актами і мали повну доказову силу, якщо під час їх укладання і видачі були дотримані всі формальності. Відповідно до § 68, кожний нотаріальний акт, під загрозою втрати сили офіційного документу, повинен містити: місце, а також рік, місяць і день вчинення нотаріальної дії; ім'я та прізвище нотаріуса, місце його офіційного знаходження, а якщо був присутній і інший нотаріус (§ 56, другий абзац), то ім'я та прізвище останнього; імена та прізвища сторін, а також свідків акта та тотожності особи, як і довірених осіб і перекладачів, у випадку їх присутності; підтвердження нотаріусом особи сторін і свідків; зміст справи, з посиланням до доручень та інших додатків (у випадку необхідності); примітка про прочитання акта сторонами або перелік формальностей, якими відповідно до постанови цього закону, було заміщено прочитання, як і примітку, про ознайомлення (прийняття) акта; підписи сторін, а у випадку необхідності присутності свідків, довірених осіб або перекладачів, і їхні підписи. Свідки тотожності особи проставляли свої підписи або вкінці документу, або після згадки про підтвердження тотожності — підпис нотаріуса і його офіційна печатка. Якщо ж складання та посвідчення нотаріального акта відбувалося за участю двох нотаріусів, тоді ставилися обидва відбитки печаток.

Згідно з § 112 Нотаріального порядку, нотаріус зобов'язаний вести загальний офіційний реєстр, в якому повинні міститися такі відомості: поточний номер справи; дата акта; ім'я і прізвище, звання і місця проживання сторін; предмет договору або справи із зазначенням вартості, якщо вона зазначена в документі, і штампу, використаного в документі; зазначення оплати, яку бажає нотаріус; різні можливі примітки (уваги). Також кожний нотаріус повинен був вести такі книги: алфавітний перелік усіх сторін, справи яких записані в офіційному реєстрі, з доданням усіх офіційних чисел реєстру, які стосуються цієї сторони; окремий алфавітний перелік усіх заповідальних розпоряджень; перелік прийнятих сум у грошах і цінних паперах; реєстр протестів векселів; складений з вісників коронного краю перелік осіб, котрі в тому коронному краї через божевілля або розумову недостатність, або з приводу марнотравства були передані під опіку, над якими опіку продовжено після повноліття, і на маєток яких оголошено конкурс. Зауважено, що цей перелік завжди мусив висіти в канцелярії, а після смерті, або завершення повноважень нотаріуса — відданий його наступникові у тому ж місці знаходження. У кожному судовому окрузі створювали нотаріальний архів, де зберігалися справи, книги, печатки померлих, звільнених чи відставних нотаріусів. Структура і діяльність цих архівів визначалися нотаріальною палатою з подальшим затвердженням Міністра юстиції. Фінансування архівів відбувалося через державний бюджет. Лише директор архіву мав право з актів, які знаходяться в нотаріальному архіві, видавати витяги, копії або свідоцтва, і дозволи на їхній перегляд або повернення документу, взятого нотаріусом на збереження, який перебуває в актах. У тих округах судів першої інстанції, для яких не було призначено нотаріального архіву, суди виконували обов'язки архіву. За вчинення нотаріальних дій нотаріуси стягували платежі за встановленими тарифами, зокрема, які перелічені в додатку до Нотаріального порядку «Нотаріальна тарифна ставка».

25 липня 1871 року імператором Францом Йосифом був підписаний закон щодо обов'язковості нотаріального посвідчення деяких угод — «Законъ зъ дня 25 Липця 1871, дотычно вымаганія абы некоторін правнін дела нотаріально были составлени», який вступив у силу з 1 листопада 1871 року.

Згідно з параграфом першим вказаного вище закону, обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягали: шлюбні договори; укладені між подружжям договори про купівлю, міну, ренту, позику, а також боргові зобов'язання між ними; підтвердження про отримання приданого; договори дарування без дійсної передачі; усі правові угоди, що укладаються неграмотними та особами з певними вадами (сліпі, глухі, німі).

Для Галичини, Буковини та Кракова визначена кількість нотаріусів становила 100 посад .[13]

У Львові працювало 6 нотаріусів (тогочасне населення Львова становило біля 90 000 осіб).[14]

1873 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. д-р., проф. Йозеф Блюменфельд (dr. pr. Józef Blumenfeld) — нотаріус, працював у Львові по вул. Театральній 7 до 1892 року після чого переїхав до Лютовиськ;[2][6][11][9]
  1. Іван Дембіцький (Dęmbicki Jan) — нотаріус, працював до 1878 року, після чого переїхав до Коломиї.[2]
  1. Лонгін Грушкевич (Hruszkiewicz Longin) — нотаріус, працював до 1886 року.[2]

1875 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Cамуель Квасніцький (Samuel Kwaśnicki)  — нотаріус, що працював у Львові щонайменше до 1900 року спочатку на пл. Марійській 10, потім — по вул. Театральній 11;[6][10][11][9][15]
  2. Я. Курилович (J. Kuryłowicz) — нотаріус, що заміщував нотаріуса Олександра Ясінського (на час виконання останнім обов'язків Президента міста Львова) щонайменше до 1878 року.[6][8]

1878 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Михайло Моравецький (Michał Morawiecki)  — нотаріус, що працював у Львові на пл. Марійській 7 щонайменше до 1883 року.[11][8][9]

1880 рік[ред. | ред. код]

В Галичині (середньостатистично) на 30 000 мешканців припадав 1 нотаріус. Згідно статистичних спостережень та аналізу — в той час зменшення умовного числа мешканців на одного нотаріуса призвела б до економічного занепаду професії.[2]

1882 рік[ред. | ред. код]

Нотаріуси Галичини та Володомирії були поділені на наступні округи (відповідно до судових округів):

У Львові діяла Нотаріальна палата (Львівського, Золочівського, Станіславського округу) у наступному складі: Олександр Ясінський (Львів) -голова, Францішек Вольский (Львів) — заступник голови, Михайло Моравецький (Львів) — заступник голови, Йозеф Блюменфельд (Львів) — член, Францішек Пішек (Снятин)- член, Владислав Бодинський (Золочів) — член, Ігнацій Здрассіл (Станіслав) — член, Генрик Затей (Броди) — член, Кароль Берхард (Щирець).[11]

Окрім цього в Галичині та Володомирії діяли такі нотаріальні палати: Перемишльсько-Самбірська нотаріальна палата, Краківсько-Новосонджська нотаріальна палата, Тарнівсько-Ряшівська нотаріальна палата, можливо і інші.[11]

Відкрили нотаріальну контору:

Нотаріально посвідчений документ, нотаріус Львова Михайло Моравецький,1882 рік (австро-угорська окупація), стор.1
Нотаріально посвідчений документ, нотаріус Львова Михайло Моравецький,1882 рік (австро-угорська окупація), стор.9
  1. Ігнацій Краус (Ignacy Krauss) — нотаріус.[11]
  1. Вільгельм Каспарек (Wilhelm Kasparek) — нотаріус;[11]
  2. Юліан Рокицький (Julian Rokicki) — нотаріус.[11]
  1. Віктор Блажовський (Wiktor Błazowski) — нотаріус.[11]
  1. Елігіуш Соболевський (Eligiusz Sobolewski) — нотаріус.[11]
  1. Артур Малевський (Artur Malewski) — нотаріус.[11]
  1. Едмунд Опольський (Edmund Opolski) — нотаріус.[11]
  1. Владислав Манастирецький (Wladyslaw Manastyrecki) — нотаріус.[11]
  1. Казимир Курек (Kazimierz Kurek) — нотаріус.[11]
  1. Кароль Селігер (Karol Seliger) — нотаріус;
  2. Антоній Вітославський — Нечуй (Antoni Witoslawski-Neczuja) — нотаріус.[11]
  1. Іполіт Левицький (Hipolit Lewicki) — нотаріус.[11]
  1. Теофіл Вайдовський (Teofil Wajdowski) — нотаріус.[11]
  1. Іван Босаковський (Jan Bossakowski) — нотаріус.[11]
  1. посада на той час була вакантною[11]
  1. Рудольф Кьорбер (Rudolf Korber) — нотаріус.[11]
  1. Еразм Іван Яницький-Рола (Erazm Jan Janicki-Rola) — нотаріус.[11]
  • Козова
  1. Владислав Паславський (Wladyslaw Paslawski) — нотаріус.[11]
  1. Олександр Залеський (Aleksander Zaleski) — нотаріус.[11]
  1. Генрик Янковський (Henryk Jankowski) — нотаріус.[11]
  1. Д-р Владислав Бодинський (Dr. Wladyslaw Bodynski) — нотаріус;[11]
  2. Д-р Фелікс Міски (Dr. Feliks Misky) — нотаріус, що працював в Золочеві принаймні до 1903 року.[11][16][17][18]
  1. Кароль Берхард (Karol Berchard) нотаріус.[11]
  1. Адольф Керніг (Adolf Kiernig) нотаріус.[11]
  1. Юліан Целевич (Julian Celewicz) нотаріус, що працював в Угневі принаймні до 1901 року.[11]
  1. Сабін Будзиновський (Sabin Budzynowski) — нотаріус.[11]
  1. Віктор Кроковський (Wiktor Krokowski) — нотаріус.[11]
  1. Здіслав Малиш (Zdzislaw Malisz) — нотаріус.[11]
  1. Володимир Стрончак (Wlodzimierz Stronczak) — нотаріус.[11]
  1. Броніслав Нартовський (Bronislaw Nartowski) — нотаріус.[11]

1883 рік[ред. | ред. код]

Адресна книга Львова, 1883 рік

Президентом Нотаріальної палати (Львівського, Золочівського, Станіславського округів) обрано Юліана Шемеловського (Julian Szemelowski). Місцем її розташування була вул. Театральна 8 у Львові.[9]

1884 рік[ред. | ред. код]

Загалом зареєстровано 228 кандидатів в нотаріуси на 37 вакантних посад.[2]

1889 рік[ред. | ред. код]

У Львові та Кракові безробітними кандидатами в нотаріуси створено Товариство, яке почало видавати часопис «Квартальник Товариства кандидатів в нотаріуси».[2]

1893 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Леопольд Кукавський (Leopold Kukawski) — нотаріус, що працював до 1914 року по вул. Театральній 7 у Львові. Загальний час нотаріальної практики (не залежно від місця її здійснення) з часом склав в Л.Кукавського понад 50 років.[2][10][15][19][20]

1894 рік[ред. | ред. код]

Список нотаріусів Львова,1894 рік

Умовним центром нотаріату у Львові в цей час була вул. Театральна.[10]

Галицьке товариство кандидатів в нотаріуси знаходилось у Львові по вул. Жулинського 15. Президентом Товариства був Іван Раставецький (Jan Rastawiecki).[21]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Mіхал Ленартович (Michal Lenartowicz) — нотаріус, що працював на вул. Театральній 6 у Львові;[10]
  2. Францішек Пішек (Franciszek Piszek) — нотаріус, що працював у Львові щонайменше до 1900 року по вул. Трибунальській 1 (раніше у 1859 році працював в земельному суді Львова);[10][15][22]
  3. Антоній Вітославський (Antoni Witoslawski) — нотаріус, що працював у Львові щонайменше до 1900 року на пл. Марійській 7;[10][15]
  4. Др. Кароль Вурст (Dr. Karol Wurst) — нотаріус, що працював у Львові щонайменше до 1900 року на пл. Ягелонській 2 у Львові.[10][15]
  1. Юліан Карабінський (Julian Karabiński) — декретом крайового суду у Львові призначено заступником нотаріуса Фелікса Міски.[23]

1896 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

Володимир Лукич Левицький, нотаріус у Винниках, 1927 рік
  1. Володимир Лукич Левицький — призначено у жовтні нотаріусом до Винник. До того (з 1883 року) працював нотаріусом у БолеховіСтрию, Станіславі. 1885 разом з Ю.Семигинівським видав «Руський правотар домовий» — перший популярний юрид. довідник для населення, написаний «чистою народною мовою»[24].
  1. Людвік Жевуський (Rzewuski Ludwik) — нотаріус, працював принаймні по 1905 рік.[25]
  1. Станіслав Весоловский (Stanisław Wesołowski) — декретом крайового суду у Львові призначено заступником нотаріуса, д-ра Фелікса Міски.[18]
  2. Петро Бугель (Piotr Bugiel) — декретом крайового суду у Львові призначено субститутом нотаріуса, д-ра Владислава Бодинського.[23]

1897 рік[ред. | ред. код]

  1. Євген Курилович (Eugeniusz Kuryłowicz) — нотаріус.[23]

1898 рік[ред. | ред. код]

  1. Еразм Мрозинський(Erazm Mroziński) — декретом Президії крайового суду у Львові від 17 червня 1898 року призначено заступником нотаріуса Фелікса Міски де працював принаймні до 1900 року.[18]

1900 рік[ред. | ред. код]

У Львові по вул. Трибунальській 1 знаходились Нотаріальна палата Львова.[15]

Джерела фіксують, що певні кандидати в нотаріуси очікують призначення на посаду понад 18 років.[2]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Йозеф Онишкевич (Józef Onyszkiewicz) — нотаріус, що працював у Львові щонайменше до 1916 року по вул. Театральній 6, в 1918 році член тимчасової міської ради у Львові;[15][19][20][16][26]
  2. Віктор Кроковський (Wiktor Krokowski) — нотаріус, що працював по вул. Гетьманській 10 у Львові принаймні до 1911 року.[15][26]
Нотаріально посвідчений договір, Львів, 1906 рік (австро-угорська окупація), стор.1
Нотаріально посвідчений договір, Львів, 1906 рік (австро-угорська окупація), стор.2
Нотаріально посвідчений договір, Львів, 1906 рік (австро-угорська окупація), стор.3

1901 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Юліан Целевич (Julian Celewicz).

1902 рік[ред. | ред. код]

  1. Євген Міски (Eugeniusz Misky) — декретом суду Золочівського округу (обводу) від 8 листопада 1902 року призначено заступником нотаріуса Фелікса Міски.[16]

1903 рік[ред. | ред. код]

  1. Констант Відавський (Konstanty Widawski) — нотаріус.

1905 рік[ред. | ред. код]

  1. Адам Прус Студзинський (Adam Prus Studziński) — нотаріус.[16]

1906 рік[ред. | ред. код]

  1. Броніслав Нартовський (Bronisław Nartowski) — нотаріус, що працював у Львові на вул. Трибунальській 1 (до 1910 року), потім на вул. 3-Травня 2 у 1911 році (номер телефону 239), потім на вул. Ягелонській 12 до 1912 року.[16][19][20][26]

1907 рік[ред. | ред. код]

  1. Леон Рейс (Leon Reis) — нотаріус.[16]

1908 рік[ред. | ред. код]

  1. Кароль Морвіц (Karol Morwitz) — нотаріус.[16]

1909 рік[ред. | ред. код]

  1. Антоній Магонський (Antoni Magoński) — нотаріус.

1910 рік[ред. | ред. код]

У Львові по вул. Гетьманській 10 знаходились Нотаріальна палата Львова та Галицьке товариство кандидатів в нотаріуси, заст. керівника — Євген Міски (Eugeniusz Misky); секретар — Болеслав Зайончковський (Bolesław Zajączkowski).[27]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Францішек Дембіцький (Dęmbicki Franciszek) — нотаріус, розпочав нотаріальну практику 18 вересня 1910 року (вул. Лелевела 2).[27]
  2. Антоній Телесніцький (Antoni Teleśnicki) — субститут нотаріуса, що працював на вул. Театральній 11 у Львові принаймні до 1911 року;[19][26]
  3. Нечуй Теофіл Вітославський (Nieczuja Teofil Witosławski) — нотаріус, що працював на вул. Ягелонській 8 у Львові принаймні до 1911 року;[19][26]
  4. Владислав Завадзький (Władysław Zawadzki) — нотаріус, що працював у Львові на вул. Кароля Людвіка 3, потім з 1912 року по (щонайменше) 1922 рік на пл. Марійській 10 (номер телефону 492).[19][20][26][28]

1912 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Зигмунт Гроблевський (Zygmunt Groblewski) — нотаріус, що працював у Львові по вул. Театральній 11 (номер телефону 814), потім по вул. Рутовського 3, (з 1922 року щонайменше до 1924 року);[19][20][28]
  2. Володимир Лушпінський (Wlodzimierz Luszpinski) — нотаріус, що працював у Львові по вул. Ягелонській 4 (номер телефону 259) щонайменше до 1916 року.[19][20]
  1. Констант Буржинський (Konstanty Burzyński).
  1. Іван Мелешкевич (Jan Meleszkiewicz) — нотаріус;[16]
  2. Микола Левицький (Mikołaj Lewicki) — призначений декретом крайового суду у Львові субститутом нотаріуса Івана Мелешевича.[16]

1913 рік[ред. | ред. код]

Нотаріально посвідчений договір, Олесько, 1913 рік (австро-угорська окупація), стор.1,4
Нотаріально посвідчений договір, Олесько, 1913 рік (австро-угорська окупація), стор.2,3

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Еміль Віткевич (Witkiewicz Emil) — нотаріус.
  1. Михайло Савицький (Michał Sawicki) — нотаріус.[16]

1916 рік[ред. | ред. код]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Владислав Завадзький (Władysław Zawadzki) — нотаріус, що працював у Львові на пл. Марійській 10 (номер телефону 226-19) щонайменше до 1937 року.[20][29]

1919 рік[ред. | ред. код]

  1. Станіслав Весоловский (Stanisław Wesołowski) — нотаріус, який працював принаймні до 19 лютого 1919 року на підставі австрійського законодавства. Загалом в Золочеві працював нотаріусом щонайменше до 1921 року.[18][30]

Час Другої Речі Посполитої[ред. | ред. код]

Нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу, 1923 рік (польська окупація), стор.1,4
Нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу, 1923 рік (польська окупація), стор.2,3
Візитівка нотаріуса у Львові В.Маєра, 1915 рік (польська окупація)

1921 рік[ред. | ред. код]

  1. Станіслав Славік (Stanisław Slawik) — нотаріус.

1922 рік[ред. | ред. код]

Нотаріальна палата Львова щонайменше до 1927 року знаходилась за адресою: вул. Ягелонська 12.[28][31][32]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Фр. Шелевський (Fr. Szelewski) — нотаріус, працював у Львові по вул. Рутовського 7;[28]
  2. Фр. Соболь (Fr.Sobol) — нотаріус, працював у Львові по вул. Ягелонській 12.[28]
  1. Болеслав Домінік Кроковський (Bolesław Dominik Krokowski) — нотаріус.[33]

1923 рік[ред. | ред. код]

  1. Ігнацій М. Жакі (Ignacy M. Źaki) — призначений декретом цивільного суду у Львові субститутом нотаріуса Михайла Савицького.

1924 рік[ред. | ред. код]

Продовжив діяльність

  1. Зигмунт Гроблевський (Zygmunt Groblewski) — нотаріус.

1927 рік[ред. | ред. код]

  1. Густав Островський (Gustaw Ostrowski) — нотаріус.[34][30]

1928 рік[ред. | ред. код]

  1. Адам Савашкевич (Adam Sawaszkiewicz) — нотаріус.[35]

1929 рік[ред. | ред. код]

  1. Казимир Багриновський (Bahrynowski Kazimierz) — нотаріус, працював в Золочені принаймні до 1930 року.[36]

1930 рік[ред. | ред. код]

Нотаріальна палата Львова знаходилась за адресою: вул. Ягелонська 4.[37]

1934 рік[ред. | ред. код]

За активної участі Львівських нотаріусів в Варшаві почав виходити нотаріальний вісник «Przegląd Notarialny» (щонайменше до 1939 року).[38]

  1. Тадеуш Навроцький (Tadeusz Nawrocki) — нотаріус, що працюваву Львові принаймні до 1938 року по вул. Рутовського 8, потім — на вул. Ягелонській 4 у Львові (номер телефону 216-36);[29][39]
  1. Францішек Кендзерський (Franciszek Kędzierski) — нотаріус.[35]

1935 рік[ред. | ред. код]

  1. Станіслав Емінович (Stanisław Eminowicz) — нотаріус, працював в Золочеві принаймні до 1937 року.[40]

1936 рік[ред. | ред. код]

  1. Павло Гарапич (Paweł Garapich) — нотаріус.[30]

1938 рік[ред. | ред. код]

Документ посвідчений нотаріусом Львова К.Соколом, 1938 рік (польська окупація)

Відкрили нотаріальну контору:

  1. Казимир Сокіл (Kazimierz Sokol) — нотаріус, що працював у Львові по вул. Баторого 9, потім — на пл. Марійській 10 (номер телефону 226-19);[29]

1937 рік[ред. | ред. код]

Нотаріальна палата Львова знаходилась за адресою: пл. Галицька 15 (тел. 101-44).[41]

Відкрили нотаріальну контору:

  1. З. Копистянський (Z. Kopystianski) — нотаріус, що працював на вул. Рутовського 7 у Львові (номер телефону 221-50) принаймні до 1938 року;[29][39]
  2. Д-р Болеслав Тшос (Dr. Boleslaw Trzos) — нотаріус, що працював на пл. Марійській 10 у Львові (номер телефону 226-19) принаймні до 1938 року;[29][39]
  3. Д-р Іван Михайло Бейнарович (Dr. Jan Michal Beynarowicz) — нотаріус, що працював на вул. Ягелонській 24 у Львові (номер телефону 216-27), а потім по вул. Романовича 6 принаймні до 1939 року;[29][39]
  4. Євген Міски (Eugeniusz Misky) — нотаріус, що працював на вул. Ягелонській 24 у Львові (номер телефону 216-27) принаймні до 1938 року;[29][39]
  5. Д-р В. Типрович (Dr. W. Typrowicz) — нотаріус, що працював на вул. Ягелонській 12 у Львові (номер телефону 227-66);[29][39]
  6. Ц. Войціцький (C. Woycicki) — нотаріус, що працював на вул. Ягелонській 12 у Львові (номер телефону 227-66);[29]
  7. Іван Антоневич (Jan Antoniewicz) — нотаріус, що працював на вул. Стшемє 11a у Львові (номер телефону 208-00);[29]
  8. Мар'ян Шефер (Marjan Szefer) — нотаріус, що працював у Львові на вул. Баторого 9, а потім — на вул. Кілінського 3 (номер телефону 230-26) принаймні до 1938 року;[29]
  9. Г. Островський (G. Ostrowski) — нотаріус, що працював на вул. Пуласького 14 у Львові (номер телефону 261-36).[29]

1938 рік[ред. | ред. код]

Центральний офіс нотаріату Львова знаходився по вул. Баторого 9 (телефон центральної нотаріальної довідки 100-60).[39]

Розпочали свою діяльність:

  1. Іван Москва (Moskwa Jan) — нотаріус;[39]
  2. Казимир Сокаль (Sokal Kazimierz) — нотаріус;[39]
  3. Д-р Ст. Шимонович (Dr. Szymonowicz St.) — нотаріус.[39]

1939 рік[ред. | ред. код]

Посвідчувальний напис Івана Михайла Бейнаровича, нотаріус у Львові, 1939 рік (польська окупація)

Нотаріальна палата Львова, що об'єднувала найбагатших та найвідоміших нотаріусів і адвокатів Львова, вклала гроші в зведення споруди у Львові за адресою вул. Саксаганського 6 (яка була ключовим елементом в еволюції львівського житлового будівництва в стилі функціоналізму), яку згодом стали назвати Будинком нотаріусів, або садибою Нотаріальної палати. Архітекторами проекту були Збігнєв Вардзала (бюро Станіслава Ружицького) та Адам Курило. В кам'яниці мали розміщуватись нотаріальні та адвокатські бюро, на верхніх поверхах — приватні помешкання. В оздобленні інтер'єру будинку використали нікельовану сталь та шляхетне дерево. В будинку розробили кілька систем для відкривання вікон, також дуже сучасну на той час систему вентиляції та опалення, з опцією регулювання температури (обладнання для опалення замовляли спеціально з Німеччини, батареї купували у концерну Siemens & Halske).[42][43]

Час Німецької окупації[ред. | ред. код]

Посвідчувальний напис Євгена Міски, нотаріус у Львові, 1939 рік (польська окупація)
Нотаріально засвідчана копія, нотаріус Мельничук в Дубно, 1943 рік (німецька окупація), стор.1
Нотаріально засвідчана копія, нотаріус Мельничук в Дубно, 1943 рік (німецька окупація), стор.2

1942 рік[ред. | ред. код]

Працював:

  1. Др. Гвоздецкий Евгеній (Dr. Gwozdeckyj Eugen) - нотаріус, що працював на вул. Херенштрассе 6 (сучасна вул. І.Огієнка) у Львові (номер телефону 278-84).

1943 рік[ред. | ред. код]

Працював:

  1. Георг Левицький (Lewyckyj Georg) — нотаріус, працював по вул. Романовича 6.
  2. Євген Міски (Eugen Misky) — нотаріус у Львові.
  1. Кирило Мельничук — нотаріус.

Час Радянської окупації[ред. | ред. код]

1944 рік[ред. | ред. код]

Після початку окупації на землях Галичини почали діяти правила радянського нотаріату, що визначались ухвалою ЦВК і РНК СРСР 14 травня 1926 р. «Про основні принципи організації державного нотаріату».[44]

З цього часу до 1 січня 1994 року[45] на Галичині діяв лише державний нотаріат. Нотаріальні дії вчинялися державними нотаріусами, які працювали як наймані працівники в державних нотаріальних конторах.[44]

Багато наказів і інструкцій Міністерства юстиції СРСР і Міністерства юстиції УРСР з питань нотаріальної діяльності діють донині в частині, в якій вони не суперечать Конституції України та чинному законодавству України.[44]

До повноважень державних нотаріусів було віднесено:

- посвідчення операцій,

- видача виконавчих написів,

- здійснення протестів,

- засвідчення вірності копій документів і автентичності підписів на документах,

- видача заставних свідоцтв,

- отримання в депозит предметів зобов'язань,

- вживання заходів з охорони спадку і видача свідоцтв про спадкоємство,

- забезпечення доказів,

- видача свідоцтв про визнання особи безвісно відсутньою.[44]

У сільських місцевостях, де не було державних нотаріальних контор, деякі нотаріальні дії (посвідчення договорів контрактації, операцій на суму до 500 крб., засвідчення копій документів, підписів на них тощо) виконувалися сільськими радами.[44]

1973 рік[ред. | ред. код]

19 липня 1973 р. прийнято Закон про державний нотаріат в СРСР. В цей період роль нотаріату в економічному житті Галичини була в цілому незначна. За відсутності інституту приватної власності нотаріат виступав як придаток до правової системи держави. В більшості випадків його роль зводилася до оформлення документів про спадок та посвідчення вірності копій документів (понад 70 % від кількості усіх нотаріальних дій).[44]

1974 рік[ред. | ред. код]

25 грудня 1974 року Верховної Радою Української РСР прийнято Закон УРСР «Про державний нотаріат» (введений у дію з 1 травня 1975 року).[46]

Законом встановлювалось, що в обласних центрах (Львові, Луцьку, Тернополі, Івано-Франківську і т. д.) одна з державних нотаріальних контор засновувалась як Перша державна нотаріальна контора для вчинення найскладніших нотаріальних дій. Старші державні нотаріуси Перших державних нотаріальних контор призначались на посади і увільнялись від посад Міністром юстиції Української РСР.[46]

Заступники Старших державних нотаріусів і державні нотаріуси Перших державних нотаріальних контор, а також Старші державні нотаріуси і державні нотаріуси інших державних нотаріальних контор призначались на посади і увільнялись від посад начальниками відділів юстиції виконавчих комітетів обласних Рад депутатів трудящих.[46]

На посади державних нотаріусів призначались громадяни СРСР, які мали вищу юридичну освіту. В окремих випадках на посади державних нотаріусів могли призначались особи, які не мали вищої юридичної освіти, за умови, що вони не менше трьох років працювали за спеціальністю юриста, а також особи, які навчались на останніх курсах вищих юридичних учбових закладів.[46]

Законом встановлювалась вимога, що державні нотаріуси зобов'язані були роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій громадянам СРСР, державним установам, державним організаціям, державним підприємствам, колгоспам, іншим кооперативним організаціям з тим, щоб юридична необізнаність не могла бути використані їм на шкоду.[46]

Державні нотаріальні контори утримувались за рахунок республіканського бюджету. Штати державних нотаріальних контор затверджувались начальниками відділів юстиції виконавчих комітетів обласних Рад депутатів трудящих у межах штатної чисельності і фонду заробітної плати з додержанням схем посадових окладів.[46]

Нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах велось українською мовою.[46]

Державні нотаріальні контори мали печатку з зображенням Державного герба Української РСР і своїм найменуванням.

Державні нотаріальні контори вчиняюли такі нотаріальні дії:

  1. посвідчення угод (договори, заповіти, довіреності та ін.);
  2. вжиття заходів до охорони спадкового майна;
  3. видача свідоцтва про право на спадщину;
  4. видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;
  5. видача свідоцтва про придбання жилих будинків (частин будинків) з прилюдних торгів;
  6. накладення заборони відчуження жилого будинку;
  7. засвідчення вірності копій документів і виписок з них;
  8. засвідчення справжності підпису на документах;
  9. засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу;
  10. посвідчення факту, що громадянин є живим;
  11. посвідчення факту перебування громадянина в певному місці;
  12. посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотографічній картці;
  13. посвідчення часу пред'явлення документів;
  14. передача заяв громадян, державних установ, підприємств і організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій іншим громадянам, державним установам, підприємствам і організаціям, колгоспам та іншим кооперативним організаціям;
  15. приймання у депозит грошових сум і цінних паперів;
  16. вчинення виконавчих написів;
  17. вчинення протестів векселів;
  18. пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків;
  19. приймання на зберігання документів;
  20. вчинення морських протестів.[46]

Цікавим було те, що державні нотаріуси не приймали для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони містили відомості, що порочать честь і гідність громадян СРСР.[46]

За вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами, а також за складання проектів угод, заяв, виготовлення копій документів, виписок з них, видачу дублікатів

документів з заінтересованих осіб стягувалась державна пошлина.[46]

Час незалежної України[ред. | ред. код]

1993 рік[ред. | ред. код]

2 вересня 1993 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про нотаріат»[47] (введений з 1 січня 1994 року).[45]

Законом відновлено інститут приватних нотаріусів поряд зі збереженням інституту державного нотаріату, при цьому повноваження приватних нотаріусів були дещо обмеженими (ст. 36 Закону) в порівнянні до повноважень державного нотаріату.

2008 рік[ред. | ред. код]

1 жовтня 2008 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат», яким зокрема приватних нотаріусів повністю зрівняно в повноваженнях з органами державного нотаріату.[48]

2012 рік[ред. | ред. код]

6 вересня 2012 року Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про нотаріат“ щодо державного регулювання нотаріальної діяльності» відновлено інститут Нотаріальних палат з делегованими державою повноваженнями.[49]

2014 рік[ред. | ред. код]

Після перерви понад 75 років регіональними зборами нотаріусів, шляхом таємного голосування, обрано перший склад регіональних нотаріальних палат.

  1. Бояківський Омелян Васильович — голова регіональної нотаріальної палати, завідувач Першої Львівської державної нотаріальної контори, державний нотаріус;[50][51]

2018 рік[ред. | ред. код]

Зборами нотаріусів відповідної області, шляхом таємного голосування, обрано новий склад регіональних нотаріальних палат:

  1. Пилипенко Юрій Пилипович — Голова регіональної нотаріальної палати, член Ради Нотаріальної палати України, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу;[52][53]
  2. Бояківський Омелян Васильович — заступник Голови регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, завідувач Першої Львівської державної нотаріальної контори, державний нотаріус;[51][52][54]
  3. Олена Пелех — член Правління регіональної нотаріальної палати, голова Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу;[52][54]
  4. Ольга Юркова — член Правління регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу;[52][54][55][56]
  5. Владислава Дяків — член Правління регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу;[52][54]
  6. Тетяна Кучеренко — член Правління регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу;[52][54]
  7. Олександр Лойко — член Правління регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу;[52][54]
  8. Алла Красовська — член Правління регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу;[52][54]
  9. Людмила Фурман — член Правління регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати, державний нотаріус Четвертої Львівської державної нотаріальної контори;[52][54]
  10. Тетяна Лаврик — член Правління регіональної нотаріальної палати, член Методичної ради територіального відділення нотаріальної палати,[52][54]
  11. Олена Куртяк — член Правління регіональної нотаріальної палати,[52]
  12. Тарас Стоцко — член Правління регіональної нотаріальної палати,[52]
  13. Сергій Коцюмбас — член Правління регіональної нотаріальної палати,[52]
  14. Іванна Кенц-Березюк — член Правління регіональної нотаріальної палати,[52]
  15. Олена Дудко — член Правління регіональної нотаріальної палати,[52]
  16. Віктор Батлюк — член Правління регіональної нотаріальної палати,[52]
  17. Ольга Палінська — член Правління регіональної нотаріальної палати.[52]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. History Of Ukraine. britannica.com (english). Britannica. 
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае Kozak, Szczepan (2006). Notariat w Galicji 1859 - 1914 (zarys statystyczny). Kresy Południowo-Wschodnie" 2005/2006, R. 3/4, z. 1 (польська). с. 227. 
  3. а б в HANDBUCH des STATTHALTEREI - GEBIETES in GALIZIEN (німецька). Львів: Aus der k. k. galiz. Aerarial - Staats - Druckerei. 1858. с. 76. 
  4. а б в г д е ж и к л HANDBUCH des STATTHALTEREI - GEBIETES in GALIZIEN (німецька). Львів: Aus der k. k. galiz. Aerarial - Staats - Druckerei. 1862. с. 129. 
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Szematyzm Królestwa Galicji i Lodomerji z Wielkim Księstwem Krakowskim. (польська). Львів. 1870. с. 112. 
  6. а б в г д Schneider, Antoni (1875). Przewodnik po Lwowie. Wyd. 2 (польська). Львів: Gybrynowicz i Schmidt. с. XIV. 
  7. а б в г д е ж и к л HANDBUCH des STATTHALTEREI - GEBIETES in GALIZIEN (німецька). Львів: Aus der k. k. galiz. Aerarial - Staats - Druckerei. 1860. с. 84. 
  8. а б в г Wild, Karol (1878). Przewodnik po Lwowie z zarysem historji miasta Wilda (польська). Львів. с. 140. 
  9. а б в г д е Kleczewski, A. (1883). KSIĘGA ADRESÓW MIASTA LWOWA (польська). Львів: NAKŁAD KSIĘGARNI F. H. RICHTERA (H. ALTENBERG). ZWIAZKOWA DRUKARNIA WE LWOWIE. с. 28, 45. 
  10. а б в г д е ж и к Łoziński, Wł. (1894). Ilustrowany przewodnik po Lwowie i Powszechnej Wystawie Krajowej. https://polona.pl (польська). 
  11. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem (польська). Львів. 1882. 
  12. Żmudziński, Wolfgang. Zasady działania notariatu austriackiego (польська). Варшава. с. 112. 
  13. Artur Górak, Krzysztof Latawiec. Kancelaria organów władzy w Galicji. WYBÓR ŹRÓDEŁ (польська). с. 37. 
  14. Schneider, Antoni (1871). Przewodnik po mieście Lwowie. (польська). Львів: Komitet zawiazanego na przyjęcie gości z Wielkopolski, Prus, Szlązka i Krakowa, przybyłych na Zjazd do Lwowa dnia 13 sierpnia 1871. с. 63. 
  15. а б в г д е ж и Reichman, Franciszek (1900). Księga Adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa (польська). Львів. с. 214. 
  16. а б в г д е ж и к л KOLEKCJA CZERNIECKI FRANCISZEK. LATA 1901-1913.. http://archiwumkresowe.pl. 
  17. Agenor Hrabia Gołuchowski, Jan Bojarski (1899). Нотаріально завірений переклад на німецьку мову Сертифікату шляхетності 1853 року (Сertyfikat szlachectwa - Alfred Mieczysław Manasterski) (німецька). Золочів: notariusz Feliks Misky. 
  18. а б в г STOJANOWSKI WINCENTY SYN FRANCISZKA (1860-1954) ZAZULE AMROZY KOŁO ZŁOCZOWA. http://archiwumkresowe.pl (польська). 
  19. а б в г д е ж и Reichman, Franciszek (1912). Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa. Rocznik 17. (польська). Львів. с. 576. 
  20. а б в г д е ж Reichman, Franciszek (1916). Księga adresowa król. stoł. miasta Lwowa (польська). 
  21. Reichman, Fr. S. (1894). Ilustrowany skorowidz stołecznego miasta Lwowa z okazji Powszechnej Wystawy Krajowej (польська). Львів: Z drukarni J. Czaińskiego. с. 81. 
  22. HANDBUCH des STATTHALTEREI - GEBIETES in GALIZIEN (німецька). Львів: Aus der k. k. galiz. Aerarial - Staats - Druckerei. 1859. с. 82. 
  23. а б в KOLEKCJA CZERNIECKI FRANCISZEK. LATA 1830-1900.. http://archiwumkresowe.pl/ (польська). 
  24. ЛЕВИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЛУКИЧ. http://resource.history.org.ua. 
  25. Rzewuski, Ludwik (1896-1905). Archiwum Państwowe w Przemyślu. http://www.przemysl.ap.gov.pl/ (польська). Akta c.k. notariusza w Dobromilu. 
  26. а б в г д е Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. Rok 1910 (польська). Львів: Drukarnia Artura Goldmana. 1909. с. 611. 
  27. а б Spigel, Jan Rudolf (1910). Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. (польська). Львів: Drukarnia Artura Goldmana. с. 74. 
  28. а б в г д Janusz, B. (1922). Przewodnik po Lwowie : z planem miasta (польська). Львів. с. 6. 
  29. а б в г д е ж и к л м н Księga adresowa Polski: przemysłu, handlu, finansów, szkolnictwa, wolnych zawodów i organizacji społecznych (польська). Варшава: Stołeczna Ajencja Reklamy właśc.: Wacław Szyperski. 1937. с. 860. 
  30. а б в KŁAK ROZALIA CÓRKA JÓZEFA (1889-1977) WAPNICA KOZAKI -> PYRZANY. http://archiwumkresowe.pl. 
  31. Sonnenschein, M. (1926). Przewodnik po Lwowie (польська). Львів. с. 106. 
  32. MIECZYSŁAW, ORŁOWICZ (1925). ILUSTROWANY PRZEWODNIK PO LWOWIE ZE 102 ILUSTRACJAMI I PLANEM MIASTA. WYDANIE DRUGIE ROZSZERZONE (польська). Львів: ATLAS. с. 7. 
  33. Kolekcja Hrynkiewicz Jan. http://archiwumkresowe.pl (польська). 
  34. KŁAK SZCZEPAN SYN WOJCIECHA (1895-1978) KOZAKI -> PYRZANY. http://archiwumkresowe.pl. 
  35. а б Архів. http://archiwumkresowe.pl. 
  36. JERZY KIRKICZENKO, MARJAN KRACZKIEWICZ (1929). Кalendarz sadowy na rok 1929 (польська). Варшава: Drukarnia "Kadra". с. 108. 
  37. Goldman, Artur (1930). LWOW. PRZEWODNIK ORJENTACYJNY Z PLANEM i 8 ILUSTRACJAMI . (польська). Львів. с. 16. 
  38. Hubner, Zygmunt (1939). Przegląd Notarialny (польська). Варшава: IZBA NOTARIALNA OKRĘGU SĄDU APELACYJNEGO W WARSZAWIE. 
  39. а б в г д е ж и к л Chmurska, Wanda (1938). Informator miasta Lwowa i województwa lwowskiego : spis miejscowości województwa lwowskiego z oznaczeniem terytorialnie im właściwych władz i urzędów oraz ważniejsze zdroje, uzdrowiska i stacje klimatyczne (польська). Львів: Wydaw. J. Brunelika. с. 66. 
  40. SAWRAS ANTONI SYN JANA (1907-1981). http://archiwumkresowe.pl (польська). 
  41. MEDYŃSKI, ALEKSANDER (1937). LWÓW. ILUSTROWANY PRZEWODNIK DLA ZWIEDZAJĄCYCH MIASTO. DRUGIE WYDANIE PRZEJRZANE I UZUPEŁNIONE (польська). Львів. с. 180. 
  42. Будинок нотаріусів на вул. Саксаганського, 6 (україніська). Процитовано 28 Березня 2017. 
  43. Brunelik, Juliusz (1939). Ilustrowany informator miasta Lwowa : ze spisem miejscowości województwa lwowskiego : na rok 1939 (польська). Львів: Zdzisław Jaśkiewicz. с. 28. 
  44. а б в г д е ІСТОРІЯ НОТАРІАТУ. https://vnpu.kiev.ua/ (українська). 
  45. а б Постанова Верховної ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про нотаріат". https://zakon.rada.gov.ua/ (українська). Верховна рада України. 1993. 
  46. а б в г д е ж и к л ЗАКОН УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ "Про державний нотаріат". https://zakon.rada.gov.ua/ (українська). 
  47. Закон України "Про нотаріат". https://zakon.rada.gov.ua/ (українська). Верховна рада України. 1993. 
  48. Закон україни "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат". https://zakon.rada.gov.ua (українська). Верховна рада України. 2008. 
  49. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат". https://zakon.rada.gov.ua (українська). Верховна рада України. 2012. 
  50. https://notarpalata.lviv.ua/novini/page/49/ (українська). Відділення нотаріальної палати у Львівській області. 2014. 
  51. а б Державні нотаріальні контори міста Львова. http://www.notariat.lviv.ua. 
  52. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Загальні збори нотаріусів Львівської області. https://notarpalata.lviv.ua (українська). Відділення нотаріальної палати у Львівській області. 2018. 
  53. Рада НПУ. https://npu.ua. 
  54. а б в г д е ж и к Склад методичної ради. https://notarpalata.lviv.ua (українська). 2018. 
  55. Нотаріус Львів. https://notary-lviv.business.site/ (українська). 2005. 
  56. Нотаріуси Львівської області. https://just.lviv.ua.