Нямецька лавра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нямецька лавра
Biserica Manastirii Neamt.jpg

47°16′10″ пн. ш. 26°12′04″ сх. д.
Статус лавра
Статус спадщини historic monument[d][1]
Країна

Румунія Румунія

Розташування Нямц, Румунія
Конфесія Румунська православна церква
Тип монастиря чоловічий
Засновано 1367
Відомі мешканці Паїсій Величковський
Стан діючий
Адреса Str. Arh. Chiriac Nicolau 40, sat Mănăstirea Neamț; comuna Vânători-Neamț[1]
Сайт neamt.mmb.ro
Нямецька лавра. Карта розташування: Румунія
Нямецька лавра
Нямецька лавра (Румунія)

CMNS: Нямецька лавра на Вікісховищі

Нямецька лавра (Лавра Нямц і Секул, Старо-Нямецька лавра, Велика лавра, Нямецький монастир, рум. Mănăstirea Neamț) — чоловічий монастир Румунської православної церкви, розташований в Румунії біля міста Тиргу-Нямц у повіті Нямц регіону Молдова.

Історія[ред. | ред. код]

Середньовіччя[ред. | ред. код]

Благовірний князь Стефан Великий

Лавра заснована в 1367 році[2]. Тривалий час монастир був центром релігійної просвіти Румунії і, через визначну значимість, користувався благодіяннями господарів, бояр і деяких російських царів. Господар Петро I Мушат побудував у XIV столітті першу церкву в обителі. Подальші господарі також облаштовували монастир. Особливо розквітла обитель за молдавського господаря Олександру чел Буна, коли замість старої дерев'яної церкви побудували нову кам'яну та спорудили дзвіницю, що збереглася до нашого часу. 31 серпня 1429 року Олександру чел Бун для вічного поминання пожертвував монастирю озеро Загорни на річці Дністер і пасіку. 23 грудня 1430 року пожертвував три млини, що розташовувалися на річці нижче озера Загорни. Крім цього чел Бун пожертвував обителі маєтки Кіцкани, Копанку та Загорну. Господарі Штефан III Великий грамотою від 17 березня 1500 року та Петру IV Рареш 15 березня 1527 року, затвердили обителі землі, пожертвувані Олександру чел Буном. Крім цього, Штефан III у 1497 році побудував соборний храм на честь Вознесіння Господнього (котрий став архітектурним зразком для багатьох церков Молдови) та пожертвував монастирю багато цінних речей. У XV столітті монастир - центр книгописания, де переписували рукописи Гавриїл Урик і каліграф Феодор Меришеску й інші відомі майстри [3]. Нямецька лавра була одним з найбільших середньовічних центрів молдавської культури й освіти. Також, її ченці часто ставали молдавськими єпископами та митрополитами.

Період Нової історії[ред. | ред. код]

На початку XVIII століття південні землі Молдови увійшли до складу Османської імперії, що позбавило лавру доходів і зв'язку з місцевим населенням. У 1790 році Нямецька лавра була об'єднана з іншим великим монастирем Секул під загальним управлінням. З 1779 року в монастирі подвизався знаменитий старець преподобний Паїсій Величковський, який об’днав навколо себе багато іноків, що хотіли проходити послух за традиціями стародавнього православного чернецтва. У монастирі преподобний Паїсій створює своєрідну духовну школу, а його учні зіграли велику роль у відродженні православного чернецтва. Серед ченців лаври, що зібралися біля Паїсія, були молдавани, росіяни, українці, болгари, серби та ін. Через це Паїсій встановлює паралельне богослужіння на молдавській і церковнослов'янській мовах. За вказівкою Ясського митрополита, старець складає чернечий «Статут і чин общежитійного життя», який дотримувався нямецькими монахами. Також, дуже відомою була просвітницька та перекладацька діяльність старця. У лаврі він займався перекладом аскетичних творів древніх отців чернецтва з давньогрецької на російську мову (зокрема, Добротолюбіє, Ліствиця та Повчання преподобного Ісаака Сирина). На Вознесіння (храмове свято лаври) у обитель стікалося багато прочан з Молдавії, Валахії та слов’янських земель. І старець Паїсій усіх богомольців привітно приймав, дякував за відвідання монастиря, виявляв до них привітність і гостинність, та служив їм. У цей час протягом чотирьох днів він цілодобово приймав людей[4]. При преподобному Паїсії у монастирі було 1100 ченців 23-х національностей: греки, росіяни, румуни, болгари, македонці і ін. Помер старець Паїсій у 1794 році. У кінці XVIII – початку XIX століття у монастирі трудився учень святого Паїсія святий Григорій (Даскел), який пізніше став митрополитом Валашським. Він перевів багато духовних праць з грецької на румунську мову, написав житіє святого Паїсія та «Житія святих» у 12 томах[5].

З часом у лаврі з'явилася друкарня, де друкували богослужбові, аскетичні та повчальні книги на молдавській, російській і грецькій мовах. Перші книги були надруковані у 1806 році. Саме ж видавництво в монастирі існує з 1808 року. У 1812 році східна Молдова (Бессарабія) увійшла до складу Російської імперії. У свою чергу російська влада, зацікавлена в зміцненні Православ'я, проявила турботу про молдавські монастирі та повернула обителям маєтки, що раніше належали їм. Таким чином, лавра, яка мала у Бесарабії декілька десятків сіл (Копанка, Кіцкани, Котово, Немцени, Шолкани, Крічкоуци, Мірешти, Валя-Русулуй та ін.), налагодила зв'язок з місцевими жителями та поліпшила своє матеріальне становище. Під час нападу турок у 1821 році біля лаври відбулося обрітення чудотворної Нямецької ікони Божої Матері. Пізніше на тому місці був побудований храм в ім'я святого Іоанна Сочавського та лікарня, а потім і скит. Про життя монастиря у XIX столітті єпископ Арсеній (Стадницький) писав: «У ризниці цього монастиря зберігається й одне російське Євангеліє, дуже велике, яке на вході несуть два ієродиякони. Під час угорської кампанії 1848 року головнокомандувач армією генерал-ад'ютант Олександр Лідерс відвідав Нямецький монастир. У обитель від імператора Миколи Павловича він привіз десять пар священицьких риз. А настоятелеві монастиря архімандритові Неонилу вручив орден св. Анни II-ого ступеню. Цей же імператор пожертвував монастирю гроші для спорудження лікарні»[6]. З 1856 року, маєтками лаври у Бесcарабії керував особливий уповноважений - ієромонах Феофан (Кристя) (1812-1884 роки).

Гоніння на монастир румунської влади[ред. | ред. код]

Скрутні часи настали для монастиря в середині XIX століття. У 1859 році до влади в Румунії прийшов Александру Куза, при якому почалися утиски щодо Церкви, яку підпорядкували світському уряду. Міністри почали розпоряджатися єпископськими кафедрами та настоятельськими місцями. Куза провів секуляризацію монастирських угідь (перетворення їх у державну власність) і сприяв розповсюдженню католицизму. Куза указом №121 у 1859 року призначив «розбійницьку комісію» для перегляду монастирського майна. 2 липня 1859 року комісія разом із військовими прибула у Нямецький монастир. Вони повідомили наміснику обителі архімандриту Герасиму та всіх монахів на трапезі про ціль свого прибуття. Старець Герасим зі сльозами сказав у відповідь: «Гірко мені бачити монастир оточеним жандармами, - чого не посміли зробити й турецькі війська під час окупації. Собор не противиться уряду, але прикро бачити діло, що не заслуговує честі ні собору, ні православного уряду». Також намісник сказав: «По добрій волі я не віддам монастирських маєтків. Уряд може їх відібрати тільки силою, оскільки братія не має зброї, щоб опиратися» [7]. Ці слова розлютили членів комісії, які наклали печаті на монастирські двері, канцелярію, архів (де зберігалися дарчі документи ктиторів) та бібліотеку, де знаходилися книги на різних мовах і рукописні переклади з інших мов на молдавську мову. Потім комісія увірвалася до монастирської скарбниці, відібравши 15 тис. австрійських золотих, які були призначені для ремонту соборної церкви, та 400 золотих, залишених монастирю турками. Також, опечатали ризницю, де зберігалися церковні одіяння та дорогоцінні богослужбові сосуди. Також, комісія у монастирських погребах і складах перевірила вино, хліб і продукти, якими почала розпоряджатися на власний розсуд. Крім цього, був відсторонений від своїх обов’язків настоятель обителі.

Комісія створила особливий «Адміністративний комітет» з монастирських іноків, які вийшли з послуху до митрополита та ігумена монастиря. Комітет повинен був: 1) піклуватися про достатнє утримання їжею братії та скота, що належав монастирю; 2) слідкувати за прислугою при монастирі; 3) щоденно звітувати про кількість вживаних продуктів і про число осіб, які харчувалися в монастирі; 4) слідкувати за утриманням лікарні та монастирської школи. Через такий грабіж майна, архімандрит Герасим писав ієромонаху Феофану (Кристі), управляючому монастирськими угіддями в Молдавії: «Ум мутиться, серце кров’ю обливається, коли бачиш, як грабується без всякої жалості те, що збиралося на протязі ряду віків. Ах, возлюблений брат, не можу більше писати від скорботи та сліз». Далі члени комісії намагалися різними неправдивими обіцянками схилити братію на свою сторону, говорячи, що уряд бере на себе турботу про їх утримання, так що їм нема чого піклуватися про своє утримання, а весь час вони можуть проводити в молитві та спокої. На підтвердження цього вони наказали приготувати монахам їжу на скоромному маслі та давати вино (хоча тоді був Петрів піст). З тим, комісію підтримав ієромонах Софроній (Вирнав), насельник обителі.

Згодом комісія посягнула на правила чернечого життя. Архімандрит Андронік (Попович) згадував: «18 жовтня 1859 року, в день пам’яті святого апостола та євангеліста Луки, після Божественної Літургії, міністр сповідань із іншими членами комісії та з ієромонахом Софронієм (Вирнавом) відправилися до намісника та наказали: "Отець архімандрит, розпорядіться, щоб з цього часу не проводилися служби на слов’янській мові". Старець відповів, що не піде на це. Тоді роздратований міністр ударив три рази кулаком по столу та закричав на ігумена монастиря: "Я тобі наказую добровільно виконати цю постанову уряду". На це старець відповів, що він поставлений зовсім не для того, щоб руйнувати монастирські порядки, а зберігати їх. Виконувати їх тому, що вони були встановлені блаженним старцем Паїсієм. Почувши таку відповідь, комісари попрямували в соборну церкву. У храмі вони стали викидати на підлогу всі богослужбові книги на слов’янській мові, які потім були віднесені в монастирську вежу. Деякі отці протестували й за це були арештовані»[8]. Комісари в монастирі чинили свавілля. Вони майже за безцінь продали монастирську типографію декільком євреям.

Також, у монастирі існував звичай: у суботу 5 седмиці Великого посту читати акафіст Божій Матері на трьох мовах: молдавській, слов’янській і грецькій. У 1860 році архімандрит Герасим забажав дотримуватися цієї традиції. Але, через гоніння на слов’янську мову та заборону здійснювати на ній служби, братія, яка могла читати по-слов’янськи, побоялася виконувати бажання ігумена, до того ж слов’янських книг не було (вони були сховані в монастирській вежі). З тим, як згадував ієромонах Андронік: «Але, я вирішив порушити заборону уряду, щоб дотриматися монастирського передання. Книгу знайшов у одного інока, який таємно зберігав її у своїй келії. Як тільки почав я читати по-слов’янськи, вискочив із кліроса ієромонах Софроній (Вирнав) і став кричати, що тут румунська країна, і що я не маю права читати по-слов’янськи. Але, я не звертав увагу на його крики і продовжував читати. Тоді він насильно вирвав книгу з моїх рук»[9]. 19 квітня 1860 року в лавру увірвалися поліцейські власті та арештували сім соборних старців монастиря. Архімандриту Герасиму пояснили, що так вони чинять за наказом комітету і причини їм невідомі. Тоді ж комісія поставила поліцейських при вході до монастиря, наказавши нікого не впускати туди без їх дозволу. Також, була розставлена озброєна стража навколо монастиря з метою арештувати ще 50 монахів. Крім цього у лаврі давно існував звичай на отпустах поминати преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських святих. Разом з цим в обителі звершували службу руським святим, а на утрені між кафізмами читали по два повчання: одне на молдавській, а інше на російській мові. Але, це не подобалося «розбійницькій комісії» і, щоб їй догодити, ієромонах Софроній зібрав усі молдавські та слов’янські рукописні служби руським святим і сховав їх.

Згодом урядова комісія вигнала намісника Герасима з монастиря. При цьому, члени комісії богохульствували та знущалися над старцем. Вони потребували його добровільно залишити лавру, у іншому випадку ігумену погрожували вигнанням. Потім Григорій Куза сказав монахам обителі: «Знайте, монахи, архімандрит Герасим тепер вже не ваш настоятель і не поминайте його на єктеніях, так як я позбавив його цієї посади. Замість нього тимчасово виконувати обов’язки намісника монастиря буде монастирський духовник ієромонах Ісіхій». Братія лаври просили у митрополита Молдавсько-Сочавського Софронія (Миклеску) захисту від світської влади і відновити архімандрита Герасима намісником. Митрополит подав протест проти насильницьких дій урядової комісії в центральну комісію князівств. Також, монахи звернулися до уповноваженого монастирськими угіддями в Бессарабії ієромонаху Феофану (Кристі) (місцеперебуванням якого була Росія), просячи його бути посередником перед російським урядом у клопотанні про підтримку православної віри в Румунії. У свою чергу ієромонах Феофан звернувся з проханням до архієпископа Кишинівського і Хотинського Антонія (Шокотова) з клопотанням захистити лавру, а якщо виходу немає, то просити перед Святійшим Синодом Російської Православної Церкви побудував у Бессарабії нову обитель, як дочірню лаврі[10].

Також, з проханням отець Феофан звернувся до митрополита Софронія (Миклеску) для захисник православної церкви в Молдавії і митрополит Софроній наділив його особливими повноваженнями на право клопотати перед російським урядом на захист молдавських православних монастирів. У 1860 році з цими повноваженнями ієромонах Феофан вирушає в Санкт-Петербург. Одним із завдань отця Феофана було повернення маєтків Кіцкани і Копанка у володіння лаври. 8 листопада 1860 року голова міністерства Когальничяну прибув з поліцейськими в резиденцію митрополита Софронія, коли владика служив літургію. Жандарми не дали архієрею закінчити богослужіння, схопили його і заточили в Слатинському монастирі. Намісника архімандрита Герасима заточили в монастирі Кошула. Вони знаходились ув’язненими під досить строгим наглядом жандармів. Через це митрополит подав прохання про звільнення його з архієрейської кафедри і згодом помер. На це ієромонах Феофан написав листи Константинопольському патріарху Іоакіму ІІ та Святійшому Синоду Російської Православної Церкви про гоніння на православних у Румунії. Але, у даній ситуації не допомогло й втручання російських дипломатів. Новим намісником Нямецького монастиря був обраний ієромонах Тимофій. Комісія ж погрожувала, що арешти в лаврі не закінчилися і найближчим часом деякі монахи, що виступали проти діяльності комісії, будуть арештовані. Через це 11 квітня 1861 року ієромонах Феофан клопотав перед архієпископом Кишинівським і Хотинським Антонієм (Шокотовим) про дозвіл влаштувати у вже повернених лаврі маєтках Кіцкани і Копанка новий чоловічий монастир для розміщення в ньому ченців, що прибувають з Молдавії. Поки ж обитель будуватиметься, ієромонах Феофан просив дозволу нямецьким ченцям здійснювати богослужіння і виконувати монастирське правило за статутом Нямецької лаври в приходській церкві села Немцень Кишинівського повіту[11]. В результаті гонінь, багато ченців покинули обитель, відправившись на Афон і у Бессарабію, де на чолі з духівником обителі, архімандритом Андроніком (Поповичем), 32 монахи заснували у 1864 році Кицканський монастир, який іноді називають Ново-Нямецькою лаврою (у цьому випадку Нямецьку лавру називають Старо-Нямецькою лаврою).

Період Новітньої історії[ред. | ред. код]

Ніколае Чаушеску в Нямецькій лаврі, 1966 рік

У 1920-і роки була невелика пауза у видавничій діяльності лаври. Але з 1922 року діяльність видавництва відновилася. Після запровадження у Румунській Православній Церкві з 1 жовтня 1924 року нового Григоріанського календаря, нямецькі монахи разом з іншими молдавськими монастирями виступили проти нового стилю. З тим, новий стиль був все ж таки введений у монастирі, тому в знак протесту з лаври пішли 7 насельників. У 1934 році кількість насельників лаври разом з двома скитами доходила до 800 чоловік. У Лаврі також знаходилися Духовна семінарія, друкарня митрополита Молдови та велика бібліотека[12]. Після приходу до влади комуністів у Румунії після Другої світової війни число ченців у лаврі зменшилося. Якщо у 1948 році в обителі було 500 ченців, то після декрету 1956 року залишилося тільки 30, тому що ченців молодше 70 років примушували працювати. Монастирські скити були закриті. Тільки після декрету 1964 року ченці стали повертатися. У 1980 році в лаврі було вже багато монахів[13]. При комуністах у Лаврі постійно діяла друкарня: це було єдине церковне видавництво, яке випускало книги і календарі для Румунської церкви.

З 2003 року при монастирі діє великий культурно-паломницький центр. У ньому є готель на 100 місць, трапезна на 120 місць, зал для конференцій на 900 місць, інтернат, інформаційний центр для паломників. Станом на 2007 рік у монастирі подвизалося 63 ченці та 50 у скитах. Всього у монастиря вісім скитів - в горах і в лісі, недалеко від монастиря. У 60 кілометрах від монастиря розташовані монастирські виноградники - сім гектарів землі. Поряд з монастирем знаходяться храм в ім'я святого Іоанна Сучавського і лікарня. У монастирі діє найбільша і найстаріша бібліотека в Румунії (22 тисячі друкарських і рукописних книг). В основному це духовна література XVII-XVII століть. Ця спадщина ефективно використовується: рукописи і книги перевидаються, з ними працюють фахівці, учені використовують їх як матеріал для наукових праць. Поряд з монастирем відкрита семінарія. Там навчається 400 студентів, з них 150 - ченці. Поряд з монастирем знаходяться храм в ім'я святого Іоанна Сучавского і лікарня. У храмі є чудотворна Нямецька ікона Божої Матері[14][15][16]. У наш час монастир випускає багато духовної літератури: катехізиси, житія святих, життєпис подвижників Церкви. Дуже багато друкуємо книг з духовної спадщини старця Клеопи (Іліє), який подвизався в Секу.

Монастирські свята[ред. | ред. код]

  • головним престольним святом лаври є Вознесіння Господнє (у четвер на 40-й день після Пасхи)
  • Нямецької ікони Божої Матері (26 червня/9 липня)
  • преподобного Паїсія Величковського (15/28 листопада)
  • благовірного князя Стефана Великого (2 липня)

Святині монастиря[ред. | ред. код]

  • Румунська ікона Спасителя
  • Нямецька ікона Божої Матері
  • глава преподобного Сімеона Дивногорця
  • ікона великомученика Георгія Побідоносця
  • частиці мощів преподобного Паїсія Величковського
  • костниця в крипті монастирського кладовищенського храму

Споруди[ред. | ред. код]

  • Вознесенський собор (1497 р.)
  • Свято-Георгіївська церква
  • В’їздна вежа у лавру
  • Бібліотека
Лаврські споруди
Вознесенський собор 
Свято-Георгіївська церква 
В’їздна вежа у лавру 
Бібліотека 

Святі монастиря[ред. | ред. код]

Лаврські святі

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Monuments database — 2017.
  2. Ионина Надежда - 100 великих монастырей
  3. Опис Монастиря Нямц. 
  4. Великие русские старцы: Жития, чудеса, духовные наставления — М.: Трифонов Печенгский монастырь, 2001. С. 36—37.
  5. Святитель Григорий Валашский (Даскэл), митрополит (Румын.)
  6. Ново-Нямецький Свято-Вознесенський чоловічий монастир. 
  7. История Ново-Нямецкого Свято-Вознесенского монастыря. Кишинёв, 1911 г.
  8. Молдавия. Село Кицканы. Ново-Нямецкий Свято-Вознесенский мужской монастырь
  9. Ново-Нямецький Свято-Вознесенський чоловічий монастир. 
  10. Ново-Нямецкий Свято-Вознесенский монастырь.Православный религиозно-нравственный и просветительский центр
  11. Ново-Нямецкий Свято-Вознесенский монастырь.Православный религиозно-нравственный и просветительский центр
  12. Православна Церква Румунії та церковне життя на зайнятих румунськими військами територіях з 1918 по 1940 рр. 
  13. Нямецкий монастырь сегодня
  14. Нямецька ікона Божої Матері
  15. Нямецька ікона Божої Матері (1399)
  16. Нямецкий монастырь сегодня

Зображення монастиря[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]