Нізарити

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іслам

теч

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридизмМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Словник ісламських термінівТермінологія


Нізарити (араб. ‎ النزاريون‎ an-Nizāriyyūn), (Асасини, Неоісмаїліти, Гашашини, Ходжа) — секта в ісмаїлізмі. Сформувалась у ХІ ст. внаслідок розколу в ісмаїлізмі, що у свою чергу є рухом у шиїтському напрямку ісламу. Нині проживають у 20 країнах, зокрема у Індії, Пакистані, Таджикистані (Гірський Бадахшан), Сирії, Іраку, Омані.

Історія[ред. | ред. код]

Рух нізаритів сформувався в 1094-1095 роках унаслідок призначення фатімідським халіфом Мустансиром як свого наступника не старшого сина Абу Мансур Нізара, а молодшого Абу аль Касима Ахмада. Абу Мансур Назир після батькової смерті втік до Олександрії, де був схоплений і вбитий. Його прихильники, очолювані проповідником Хасаном ібн Саббахом, оголосили Абу Мансур Назира істиним халіфом, а його гіпотетичного наступника — прихованим імамом.

Нізаритським рухом в період «схованого імама» керував вищий проповідник — даі ад-дуат, яким 1106 року став Хасан ібн Саббах, що повністю монополізував світську і духовну владу.

Облога Аламуту

Нізаритська секта поширилась у Ірані та Сирії. Основним засобом боротьби зі своїми противниками нізарити визнавали терор і таємні політичні вбивства, спрямовані проти Аббасидів, Сельджукидів та прихильників інших релігійних поглядів (в тому числі й мусталітів), пізніше — проти хрестоносців. У середовищі нізаритів була сформована каста федаїв — убивць-смертників, що діяли, зазвичай, під дією гашишу, через що нізарити отримали назву гашашини. Це слово, завдяки хрестоносцям, у Європі вимовлялося як ассасин у значенні «вбивця».

Центром нізаритів була заснована Хасаном ібн Саббахом 1090 року держава навколо фортеці Аламут у гірських районах Ірану. 1164 року третій наступник Хасана ібн Саббаха — Хасан ІІ оголосив себе імамом і проголосив про прихід нової духовної ери «судного дня». Хасан ІІ оголосив необов’язковими всі приписи шаріату. Одначе вже онук Хасана ІІ — Хасан ІІІ повернув усі приписи шаріату, і розпочав реформу віровчення спрямовану на реставрацію сунізму, визнав духовну зверхність аббасидського халіфа. Лише наступний імам Мухаммед відмінив нововведення Хасана ІІІ.

1256 року війська Чингісхана знищили нізаритську державу в Аламуті.

На початку ХІІ ст. нізарити взяли під контроль північно-західну частину Сирії, де сформували незалежну державу. Очолив цю державу в 1169 році лідер сирійських нізаритів Рашид ад-Дін Синан, що організував боротьбу з хрестоносцями і місцевими правителями. 1260 року війська Ченгіз-Хана знищили і сирійську нізаритську державу.

Нащадки останнього правителя нізаритської держави Аламута Хуршаха впродовж кількох сторіч жили в Ірані, приховуючи свій статус. Лише після приходу до влади династії Сефевідів змогли відкрито очолити нізаритів. До середини XIX ст. розпорошені общини нізаритів існували в Афганістані, Індії, Ірані та Сирії. 1841 року ісмаїлітський імам Хасан Алі-Шах прийняв титул Ага-хана, вступив у конфлікт з іранською владою і втік до Індії, де організував у Бомбеї ісмаїлітську общину. Наприкінці XIX ст. общину очолив Ага-хан ІІІ, що поставив за мету адаптацію ісмаїлітських ідей до сучасних умов. Унаслідок цього до середини ХХ ст. нізарити перетворилися на могутнє угруповання, що має зв’язки в фінансових і політичних колах. До кінця ХХ ст. онук Ага-хана ІІІАга-хан IV поширив вплив нізаритів у 20 країнах.

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]