Нікколо Піччінні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікколо Піччінні
Piccinni, Niccolò 1.JPG
Основна інформація
Дата народження 16 січня 1728(1728-01-16)[1][2][…]
Місце народження Барі, Італія[4]
Дата смерті 7 травня 1800(1800-05-07)[1][2][…] (72 роки)
Місце смерті Пассі, Сена[d], Франція
Професії композитор, музичний педагог, музикант, викладач університету
CMNS: Файли на Вікісховищі

Віто Нікколо Марчелло Антоніо Джакомо Піччінні (італ. Vito Niccolò Marcello Antonio Giacomo Piccinni; 16 січня 1728, Барі — 7 травня 1800, Пассі, поблизу Парижа) — італійський та французький композитор.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї музиканта. Спочатку його ім'я було Niccolò Vito Piccinni, але з приїздом у Францію він скасував друге n у своєму прізвищі, наблизивши таким чином його до французької вимови. У вітчизняній лексичній традиції (БРЭ, МЭ, МЭС та ін.) прийняте написання з двома літерами «ч» і двома літерами «н».

Видатний представник нового покоління неаполитанської оперної школи, він збагатив мелодику жанру опери-буффа, вніс у музику ліризм, розширив використання оперного оркестру, арій та ансамблів. Всього він є автором 127 опер.

Вперше виступив як композитор у жанрі опери-буффа у 1754 р., написавши на лібретто Антоніо Паломба[en] оперу «Розгнівані жінки», котра була поставлена на сцені неаполітанського театру «Фьорентіні[it]». Опера «Добра дочка» за романом Річардсона сприяла перетворенню італійської комічнох опери в ліричну музичну комедію. Паралельно розвивав і оперу-серіа.

У 1767 році він був одним з головних претендентів на місце капельмейстера при дворі королів Неаполя, але його обійшов молодой композитор Джан Франческо де Майо.

Наприкінці 1776 року, прийнявши запрошення Французького двору бути викладачем співу для королеви Марії-Антуанетти і очолити паризький Італійський театр, він переїхав у Париж, де опинився у центрі музично-суспільної боротьби між «глюкистами» (прихильниками музичної школи співпереживань К.-В. Глюка) і «піччіністами» - прихильниками його власної музики з класичною літературно-драматичною основою та зовнішньою красою.

Особенно обострились споры, когда в Париж в 1776 году приехал итальянский оперный композитор Никколо Пиччини, сыгравший положительную роль в развитии итальянской оперы-buffa. В области оперы-seria Пиччини, сохраняя традиционные черты этого направления, стоял на старых позициях. Поэтому враги Глюка решили противопоставить ему Пиччини и разжечь между ними соперничество. Эта полемика, длившаяся на протяжении ряда лет и затихшая лишь после отъезда Глюка из Парижа, получила название «войны глюкистов и пиччинистов». Борьба партий, сплотившихся вокруг каждого композитора, не отражалась на отношениях между ними самими. Пиччини, переживший Глюка, говорил, что он многим обязан последнему, и действительно, в своей опере «Дидона» Пиччини использовал оперные принципы Глюка.

Поступово послідовники школи Глюка, серед котрих Антоніо Сальєрі та Антоніо Саккіні, потроху витіснили його твори з головних оперних сцен.

З 1784 по 1789 рік він був професором Королівської школи співу і декламації.

Його ім'ям названа консерваторія у Барі, де навчалися багато світових славетних музикантів, у тому числі Фабіо Мастранджело та ряд інших. Також його ім'я носить театр у Барі — Театр Піччіні, заснований у 1854 році.

Піччіні був масоном[5] і був членом величної Масонської Ложі «Дев'ять Сестер»[6].

Нащадки[ред. | ред. код]

  • Син: Луїджі Піччіні (1766—1827) — композитор, написав кілька опер для театрів Парижа і Неаполя.
  • Внук: Алессандро Піччінні (Luigi Alessandro Piccinni) (1779—1850) — французький композитор.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Niccolò Piccinni - Demofoonte - titlepage of the libretto - Reggio nell Emilia 1761.jpg
  • 1754 — опера «Розгнівані жінки» (театр «Фьорентіні», Неаполь).
  • 1756 — опера «Зиновія» (театр «Сан-Карло», Неаполь).
  • 1760 — опера «Добра дочка» («Чеккина») на лібретто К. Гольдоні за романом «Памела, або нагороджена чеснота» Річардсона («Театр делле Даме», Рим)
  • 1778 — опера «Роланд» (театр «Гранд-Опера», Париж)
  • 1780 — «Атіс»
  • 1781 — «Іфігенія в Тавриді» (театр «Гранд-Опера», Париж). Оперу з такою ж назвою на той же сюжет створив у 1779 році і Глюк, що викликало новий етап творчих баталій.
  • 1783 — «Дідона».
  • 1785 — «Пенелопа».
  • Три ораторії, у тому числі «Смерть Авеля» (1792) — взірець бравурного вокального стилю.

Постановки у Росії[ред. | ред. код]

Опера «Добра дочка» ставилась на сцені кріпацького театру Шереметьєвих, де головну роль Розетти зіграла Прасковья Жемчугова. Там ж пройшли постановки других його опер («Атіс», «Дідона», «Роланд»).[7]

Література[ред. | ред. код]

  • Матеріали і документи з історії музики. / Під ред. М. В. Іванова-Борецького. — Т. 2. — М., 1934.
  • Abert H. Piccinni als Buffokomponist. // Jahrbuch der Musikbibliothek Peters fur 1913. — Lpz., 1914.
  • Curzon H. de. Les dernieres-annees de Piccinni a Paris. — P., 1890.
  • Della Corte A. Piccinni. — Bari, 1928.
  • Cametti A. Saggio cronologico delle opere teatrali di Niccolo Piccinni, «RMI», Vili. — Torino, 1901.
  • Ginguené P.-L. Notice sur la vie et les ouvrages de Niccolo Piccinni. — P., 1801.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119314061 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Dictionnaire de la franc-maçonnerie. / Daniel Ligou, ed. — P.: Presses Universitaires de France, 1987.
  6. Louis Amiable. Une loge maçonnique d’avant 1789, la loge des Neuf Sœurs. — P.: Les Editions Maçonnique de France, 1989.
  7. Симаков В. Чем знаменит Шереметевский театр в Останкино?.

Посилання[ред. | ред. код]