Нікодем Каро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікодем Каро
Portrait caro-nikodem.jpg
Народився 23 травня 1871(1871-05-23)[1]
Лодзь, Петроковська губернія, Російська імперія[1]
Помер 27 червня 1935(1935-06-27)[1] (64 роки)
Рим, Італія
Поховання Швейцарія
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Flag of the German Empire.svg Німеччина
Діяльність хімік, підприємець, викладач університету
Alma mater Ростоцький університет і Берлінський технічний університет
Член Академія наук СРСР і Російська академія наук
Нагороди

Нікодем Каро у Вікісховищі?

Нікодем Каро (нім. Nikodem Caro; 23 травня 1871, Лодзь — 27 червня 1935, Рим) — німецький вчений-хімік і підприємець. Доктор хімії. Іноземний член-кореспондент Академії наук СРСР (1925)[2].

Біографічні дані[ред. | ред. код]

Народився у відомій єврейській сім'ї, що мешкала в Лодзі та Верхній Сілезії. Після закінчення школи у 1888, поступив на хімічний факультет Берлінського технічного університету. З 1891 — хімік технічного коледжу у Берлін-Шарлоттенбург.

У наступному році отримав докторську ступінь у Ростоцькому університеті, працював там на посаді доцента.

Розроблений ним разом з Адольфом Франком процес виробництва ціанистих сполук з карбідів було запатентовано 31 березня 1895 року[3]. З метою економічної експлуатації та подальших досліджень технології виробництва ціанаміду з ціанаміду кальцію, Каро разом з Адольфом Франком заснував компанію «Cyanidgesellschaft mbH», що займалась виробництвом мінеральних добрив.

Розробки і продукція підприємства Каро-Франка сприяли виробництву отруйних газів, що використовувались німецькими військами під час Першої світової війни. Після війни став першим президентом баварського хімічного підприємства «Bayerische Stickstoffwerke AG».

Після приходу до влади фашистів у 1933 році Каро покинув Німеччину й емігрував через Швейцарію до Італії, де і помер у Римі в 1935 році. Похований в Цюриху.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основні дослідження, проведені вченим належать до області отримання карбіду кальцію та ацетилену, виробництво яких мало велике значення для німецької хімічної промисловості.

Запропонував метод апробації карбіду кальцію (метод Каро), який у 1890-і роки став офіційним технологічним німецьким стандартом. У співпраці з професором Адольфом Франком у 1895 розробив метод фіксації азоту його реакцією з карбідом кальцію та отримання ціанаміду кальцію (реакція Франка-Каро[en]) і запропонував конструкцію печей для виробництва ціанаміду кальцію (печі Франка — Каро)[3]. Провів експерименти по гідратації газу і газифікації торфу.

Є автором великої кількості винаходів, а також праць «Екстракція хлору і соляної кислоти» (нім. Gewinnung von Chlor und Salzsäure, 1893), «Сільськогосподарські дослідження» (нім. Landwirtschaftliche Untersuchungen, 1995), «Довідника по ацетилену» (нім. Handbuch für Acetylen, 1904)[4], «Торф як джерело енергії» (нім. Die Torflager als Kraftquellen, 1907) та інших наукових публікацій.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #117673366 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Персональна сторінка Нікодема Каро на офіційному сайті РАН (рос.)
  3. а б Patent DE 88363, «Frank-Caro-Verfahren», angemeldet 31. März 1895. (Anm.: entgegen der Patentbeschreibung wird der Stickstoff nicht als Cyanid gebunden.). — Patent DE 108971, angemeldet 16. Juni 1898.
  4. Caro, N., A. Ludwig und J. H. Vogel, Handbuch für Acetylen in technischer und wissenschaftlicher Hinsicht. Braunschweig 1904.

Посилання[ред. | ред. код]