Ніколае Ґолеску

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніколае Ґолеску
Nicolae Golescu
Ніколае Ґолеску
 
Народження: 1810[1]
Кимпулунг, Арджеш, Румунія
Смерть: 1878
Бухарест, Румунія
Громадянство: Румунія

Медіафайли у Вікісховищі?

Ніколае Ґолеску (рум. Nicolae Golescu, 1810, Кимпулунг, Румунія — 1877, Бухарест) — румунський державний діяч, революціонер, один з лідерів революції 1848 в Волощині і Трансильванії. Міністр внутрішніх справ Волощини. Міністр закордонних справ Князівства Румунії (1 травня — 15 листопада 1868). Прем'єр-міністр Князівства Румунії (12 березня по липень 1868)

Біографія[ред.ред. код]

Член боярської сім'ї Ґолеску з Волощини. Син літератора Дініку Ґолеску. Освіту здобув в Генуї і Швейцарії, де навчався разом з трьома своїми братами Штефаном, Александру і Раду.

Після повернення на батьківщину в вступив до армії в 1830, в 1834 отримав звання майора. Зблизився з масонами. У 1840 звинувачувався владою в участі в змові М. Філіпеску. Пізніше обіймав посаду міністра внутрішніх справ Волощини.

Портрет Ніколае Ґолеску

У 1842, коли Волощина перебувала під протекторатом Російської імперії, безуспішно намагався отримати у імператора Миколи I згоду на заняття княжого трону Волощини. Був залишений до 1848 на колишньому посту міністра внутрішніх справ.

Брав участь в зборах різного роду революційних товариств і груп. Приєднався до групи радикальних лібералів. Брав участь в русі за об'єднання і незалежність Волощини і Молдови.

Коли в Волощині спалахнула революція 1848, разом з Ніколае Белческу, Йоном Ґікою, братом Александру і іншими увійшов до складу революційного комітету.

Зайняв провідне місце і протягом декількох місяців зосередив у своїх руках керівництво всіма справами князівства.

Заарештований після заняття Волощини російсько-турецькими військами, втік до Парижу. Вигнання його скінчилося лише з укладенням в 1856 Паризького мирного договору.

Під час правління князя Александру Кузи, який став першим правителем об'єднаної Румунії, був міністром закордонних справ і військового відомства.

У 1861 приєднався до опозиції. У 1866 став на чолі змови, повалив Кузу і став главою тимчасового уряду.

Ніколае Ґолеску помер в 1877 в Бухаресті.

Джерела[ред.ред. код]

  • Голеско, Николай // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]