Ніколай Гартманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Nikolai Hartmann

Нікола́й Га́ртманн (також: Ніколас Хартманн; латиш. Nikolajs Hartmanis; нім. Nikolai Hartmann; 20 лютого 1882, Рига, Ліфляндськая губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1950 Геттінген, ФРН) — німецький філософ-ідеаліст, основоположник критичної (або нової) онтології.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в естонській родині в Ризі, яка входила до складу Російської імперії. Закінчив гімназію в Петербурзі; згодом вивчав медицину в університеті Тарту (тоді Юр'єва) і філософію в Санкт-Петербурзькому університеті, після чого вступив до Марбурзький університет. У 1922–1950 — професор філософії в університетах Марбурга (1922–1925), Кельна (1925–1931), Берліна (1931–1945) і Геттінгена (1945–1950).

Будучи учнем Пауля Наторпа і Германа Когена, виступав послідовником Марбурзької школи неокантіанства. Незадоволений її суб'єктивізмом («методологізмом»), Гартманн під впливом Едмунда Гуссерля і Макса Шелера розробив власну онтологічну концепцію («нову онтологію»), яка в цілому виявляється модернізацією аристотелівсько-схоластичного вчення про буття («Система онтології», т. 1-4 , 1933–1950).

Філософські погляди[ред. | ред. код]

За Гартманном, світ має шарувату структуру і повинен бути розглянутий як ієрархія чотирьох якісно різних пластів :

  • неорганічного буття ,
  • органічного ,
  • психічного ,
  • духовного .

Форми існування і категоріальна структура різних верств неоднакові: так, імматеріальні шари (дух, психічне) існують тільки в часі. Кожна з вищих верств корениться в нижчій, але повністю нею не визначається. Нижчі форми буття активніші у своєму самоствердженні, вищі мають більшу свободу прояви .

Гартманн вважав корінні філософські проблеми нерозв'язними, відкидав метафізичний підхід до проблем буття: існування, життя, свідомості, свободи, волі тощо, які вважав непізнаваними — гносеологічно ірраціональними . Фундаментальну онтологію Гайдеггера, яка ставить в основу питання про сенс буття , Гартман вважав з самого початку хибною : світ, по суті, є тільки світ і приписувати світовій єдності будь-яку ціль чи ідею, наприклад, у формі "бога ", було б необачно . В етиці Гартманн слідом за Шелером розвивав теорію незмінних «етичних цінностей». Основним питанням для Гартмана є в цій області проблема співвідношення цінностей і свободи волі, розглянута як відношення двох родів сил (" детермінацій ") : ідеальної (цінностей, що є орієнтиром для волі) і реальної (волі, що здійснює цінності) («Етика» , 1925) .

Студентами Гартманна були поет Борис Леонідович Пастернак і філософ Ганс-Георг Гадамер . На його ранні праці в галузі філософії біології іноді посилаються в сучасних дослідженнях і обговореннях геноміки та клонування.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]