Ніколаос Маврокордатос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніколаос Маврокордатос
Nikolaos Maurokordatos 1721.jpg
Народився 3 травня 1680(1680-05-03)
Константинополь, Османська імперія
Помер 3 вересня 1730(1730-09-03) (50 років)
Бухарест, Румунія[1]
Чума
Громадянство (підданство) Ottoman flag.svg Османська імперія
Flag of Moldavia.svg Молдавське князівство
Flag of Wallachia.svg Wallachia
Національність Ottoman Greeks[d]
Діяльність дипломат
Батько Alexander Mavrocordatos[d]
Брати, сестри Йоан Маврокордат
Діти Константин Маврокордат і Jean II Mavrocordato[d]
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ніколаос Маврокордатос (грец. Νικόλαος Μαυροκορδάτος, рум. Nicolae Mavrocordat; 3 травня 1670 — 3 вересня 1730) — політичний діяч Османської імперії, походив зі знатного грецького роду фанаріотів, великий драгоман Дивана (1697), пізніше в різні роки — господар Молдови і князь Волощини, просвітитель. Його молодший брат Іоанніс Маврокордатос також займав посади Великого драгомана, господаря Валахії і Молдови.

Правління[ред.ред. код]

Ніколаос Маврокордатос був зміщений з посади господаря Молдови і замінений Дмитром Кантеміром через підозри з боку султана Ахмеда III, однак незабаром після переходу Кантеміра на бік Росії відновлений на молдовському престолі. Друге правління Маврокордатоса вважається початком монархічної династії фанаріотів, оскільки з цього часу турки не дотримувалися права молдовських бояр на обрання господаря.

Незабаром після цього він поступився молдовським престолом Міхаю Раковиці і став правителем Валахії, першим з фанаріотів на волоському престолі — після того, як внаслідок повстання Штефана Кантакузена турки вирішили відмовитися від виборності волоських монархів. Як повідомляв Антон Марія дель К'яра, флорентійський секретар Костянтина Бринковяну, Маврокордатос катував та іншими способами переслідував волоських бояр, які підтримували Кантакузена і навіть наказав стратити сина Штефана.

1716 року під час австро-турецької війни, Маврокордатос намагався відбити вторгнення Габсбургів, однак був відданий своїми боярами і змушений бігти в місто Русе, де знаходилися оттоманські війська. За допомогою турків повернувся в Бухарест і стратив ряд своїх супротивників, серед яких був Лупу Костакі, однак незабаром був скинутий під час захоплення міста військами принца Євгенія Савойського і утримувався у полоні в Сібіу.

До 1719 року замість нього правив його брат Іван. 1719 року він був відновлений на престолі в результаті Пожаревацького миру, за яким країна поступилася своєю західною околицею Олтенією Габсбургам. Друге правління настало слідом за періодом великих лих, серед яких була епідемія бубонної чуми (в результаті якої, імовірно, помер і його брат Іван) і велика пожежа в Бухаресті.

Ніколаос Макрокордатос помер у Бухаресті. На волоському престолі 1730 року йому успадковував його син Константінос Маврокордатос, який до 1769 року шість разів займав волоський престол і п'ять — молдовський. Звільнив від податків значну частину високопоставлених бояр. У той самий час був першим волосько-молдовським правителем, який зрозумів важливість монетарної економіки і занепаду помісних господарств.

Культурні досягнення[ред.ред. код]

Ніколаос Маврокордатос був першим з молдовсько-волоських правителів, що призначалися безпосередньо Оттоманською Портою. Однак він ввів при дворі грецькі манери, грецьку мову і грецькі костюми, і влаштував пишний двір за візантійським зразком.

З іншого боку, Маврокордатос зазнав впливу європейської доби Просвітництва — він заснував ряд бібліотек, наказав спорудити монументальний Бухарестський монастир і монастир Ставрополеос. Був автором «Книги служб» («Περί των καθηκόντων», лат.Liber де Officiis, Бухарест, 1719). Також написав роман грецькою мовою «Розваги Філофея» («Φιλόθεου πάρεργα»). Бібліотека Ніколаоса Маврокордатоса була однією з найбільших у Європі.

Будучи поліглотом, він оточив себе освіченими людьми з багатьох країн Європи, серед яких були Даніель де Фонсека і Штефан Берглер. Вів листування з великими релігійними фігурами свого часу, серед яких були теолог Жан Леклерк, Вільям Вейк, архієпископ Кентерберійський, і Хрисанф, патріарх Єрусалимський. Сам був вельми обізнаний в історії та політиці Великої Британії.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Anton Maria Del Chiaro, Revoluţiile Valahiei
  • Constantin C. Giurescu, Istoria Bucureştilor. Din cele mai vechi timpuri pînă în zilele noastre, Ed. Pentru Literatură, Bucharest, 1966, p. 94-96
  • Neagu Djuvara, Între Orient şi Occident. Ţările române la începutul epocii moderne, Humanitas, Bucharest, 1995, p. 31, 47-48, 69, 92
Попередник
Йоан Маврокордат
Stema Tarii Romanesti II.jpg Господар Волощини
березень 1719 — 3 вересня 1730
Stema Tarii Romanesti II.jpg Наступник
Константин Маврокордат
Попередник
Стефан Кантакузен

25 грудня 1715 — 25 листопада 1716
Наступник
Йоан Маврокордат
Попередник
Йоан Маврокордат
Coat of arms of Moldavia.svg Господар Молдови
8 листопада 1711 — 25 січня 1715
Coat of arms of Moldavia.svg Наступник
Міхай Раковіце
Попередник
Йоан Бухуш
25 січня 1710 — 21 листопада 1710 Наступник
Димитрій Кантемір