Ніколас Салмерон-і-Алонсо
| Ніколас Салмерон-і-Алонсо ісп. Nicolás Salmerón Alonso | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 18 липня — 7 вересня 1873 | ||
| Попередник: | Франсеск Пі-і-Марґаль | |
| Наступник: | Еміліо Кастелар | |
| ||
| 18 липня — 7 вересня 1873 | ||
| Попередник: | Франсеск Пі-і-Марґаль | |
| Наступник: | Еміліо Кастелар | |
| Народження: |
10 квітня 1838[1][2][3] Алама-де-Альмерія, Альмерія, Андалусія, Іспанія | |
| Смерть: |
20 вересня 1908[2][3] (70 років) По | |
| Поховання: | Civil Cemetery, Madridd[4] | |
| Країна: | Іспанія | |
| Освіта: | Facultad de Filosofía y Letras (Universidad de Granada)d, Мадридський центральний університетd і Гранадський університет | |
| Ступінь: | професор[d] і професор[d] | |
| Партія: | Демократична партія[d] (1868), Catalan Solidarityd (1908), Progressive Partyd (1903), Republican Uniond (1906) і Democratic Federal Republican Partyd (1875) | |
| Батько: | Francisco Salmerón Lópezd | |
| Шлюб: | Catalina Garcíad | |
| Діти: | Exoristo Salmerónd[5], Nicolás Salmerón y Garcíad і Catalina Salmerónd[6] | |
| Автограф: | 
| |
Ніколас Салмерон-і-Алонсо (ісп. Nicolás Salmerón Alonso; 10 квітня 1838 — 20 вересня 1908) — іспанський державний діяч, президент Першої республіки у липні — вересні 1873 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Вивчав право й філософію в Гранаді, після чого став помічником професора літератури в Мадриді.
1865 року вступив до лав таємного демократично-республіканського комітету. 1868 року за свою діяльність був узятий під варту, втім його звільнили під час Вересневої революції.
1871 року був обраний до кортесів, де проявив себе як один з найобдарованіших керівників республіканської партії.
У лютому 1873, після зречення Амадея I, Салмерон став міністром юстиції в кабінеті Фіґераса. А вже у липні того ж року Ніколас Салмерон сам став главою держави, змінивши на посту Франсеска Пі-і-Марґаля. Як безумовний противник смертної кари вийшов у відставку у вересні 1873 через ухвалення кортесами закону, що запроваджував смертну кару за участь у заколотах. Був обраний президентом кортесів.
На початку 1874 року очолив крайню республіканську опозицію, якій вдалось повалити владу Еміліо Кастелара. Після державного перевороту 3 січня 1874 року, спрямованого проти республіки, Салмерон був змушений виїхати за кордон.
Повернувся до Мадрида 1876 року, де отримав посаду професора університету. Втім невдовзі, через його погляди на релігію, у Салмерона почались суперечки з урядом. Зрештою він втратив посаду та знову був змушений емігрувати.
Із-за кордону він, разом із Мануелем Соррільєю, деякий час керував діяльністю республіканської партії, організувавши видання газет та прокламацій. Як прибічник, за його словами, мирної «еволюції, а не революції», розійшовся з Зорріллем, що тримався більш радикальної позиції, і відійшов у політичній діяльності на задній план.
1881 року був амністований і повернувся на професорську посаду до Мадрида. Окрім того, Ніколас Салмерон був обраний до палати депутатів, де займав місце з невеликими перервами до 1896 року, маючи репутацію одного з найщиріших республіканців та кращих ораторів палати. Втім значної політичної ролі вже не відігравав.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
- ↑ Palacios A. Desde Madrid. El cementerio civil // El Pueblo — Tortosa: 1929. — вип. 2905. — P. 2.
- ↑ Madrigal A. Arte y Compromiso: España 1917-1936 — Madrid: FAL. — P. 248. — ISBN 978-84-86864-52-1
- ↑ https://books.google.es/books?id=f0ljcTbXYG8C&pg=PA34
Джерела[ред. | ред. код]
- Водовозов В. Сальмерон-и-Алонзо, Николай // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. XXVIIIa. — С. 165. (рос. дореф.)
- Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Salmeron y Alfonso, Nicolas». Encyclopædia Britannica. 24 (11th ed.). Cambridge University Press
| ||||||||
.svg){kind=small}
|
