Ніколо Антоніо Дзінґареллі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніколо Антоніо Дзінґареллі
Основна інформація
Дата народження4 квітня 1752(1752-04-04)[1][2][…]
Місце народженняНеаполь, Неаполітанське королівство[4][5]
Дата смерті5 травня 1837(1837-05-05)[1][2][…] (85 років)
Місце смертіТорре-дель-Греко, Королівство Обох Сицилій[4][5]
ГромадянствоІталійське королівство (Наполеонівське)
Професіїкомпозитор, диригент, музикознавець, органіст, капельмейстер
ВчителіFedele Fenarolid і Alessandro Speranzad
Відомі учніВінченцо Белліні і Saverio Mercadanted
Інструментиорган[d]
Жанриопера
CMNS: Файли у Вікісховищі

Нікколо Антоніо Дзінґареллі (італ. Niccolò Antonio Zingarelli; 4 квітня 17525 травня 1837) — італійський композитор.

Музичну освіту здобув в консерваторії Санта-Марія-ді-Лорето в Неаполі, де навчався у Алессандро Сперанца і Феделе Фенаролі. На початку кар'єри писав переважно опери: перша, «Монтесума», поставлена в 1781 році. В 1785 — 1803 рр. співпрацював, в основному, з театром «Ла Скала» — вищим досягненням Дзінґареллі як оперного композитора вважається «Ромео і Джульєтта» (1796). У 1789 був запрошений в Париж для твору й постановки опери «Антігона», однак з початком Французької революції втік назад в Італію. З 1792 був капельмейстером катедрального собору в Мілані, з 1794 по 1804 в Лорето, з 1804 по 1811 в соборі св. Петра в Римі[6]. Написав оперу «Едіп в Колоні» (1802). Остання опера Дзінґареллі, «Береніка», створена в 1811 році. Успіху його опер багато в чому сприяли чудові виконавці, в числі яких А. Каталані, Л. Маркезі[7].

Більша частина творчої спадщини Дзінґареллі — церковна музика. Йому належить кілька сотень церковних творів — мес, ораторій і т. п., остання ораторія була завершена Дзінґареллі за місяць до смерті, в 85-річному віці.

Дзінґареллі був хормейстером Сікстинської капели в Римі (1804 — 1811). Був відсторонений від посади після того, як відмовився диригувати месою на честь коронації сина Наполеона Бонапарта як Короля Римського, і відправлений під арештом в Париж, де Наполеон, шанувальник музики Дзінґареллі, звільнив його від покарання і нагородив державним пенсіоном. У 1813 році Дзінґареллі зайняв пост директора Неаполітанської консерваторії (в числі його учнів були Вінченцо Белліні, Сальваторе Аньєллі, Маріо Аспа), а в 1816 році змінив Джованні Паїзієлло на посаді хормейстера Неаполітанського собору, яку займав до останніх днів життя.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119255944 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  6. Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. Ю.В. Келдыш. — «Советская энциклопедия», 1982. — 1008 с.
  7. Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. Ю.В. Келдыш. — «Советская энциклопедия». — 1982. — С. 140.

Посилання

[ред. | ред. код]