Ніколо Томмазео

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікколо Томмазео
італ. Niccolò Tommaseo
Vincenzo giacomelli, ritratto di niccolò tommaseo.JPG
Худ. Вінченцо Джакомеллі. «Портрет Ніколо Томмазео», Національна центральна бібліотека Флоренції.
Ім'я при народженні Нікола Томашич
Псевдо Нікола Томашич
Народився 9 жовтня 1802(1802-10-09)
Шибеник
Помер 1 травня 1874(1874-05-01) (71 рік)
Флоренція
·старість
Громадянство
(підданство)
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Національність хорват
Місце проживання Падуя, Венеція, Флоренція, Париж, острів Крфу, Турин,
Діяльність політика, літературознавство
Відомий завдяки політик, письменник
Alma mater Університет Падуї
Володіє мовами італійська[1]
Членство Академія делла Круска
Конфесія Римо-католицька церква

Ніколо Томмазео (італ. Niccolò Tommaseo 9 жовтня, 1802 — 1 травня, 1874) — венеціанський та італійський політичний діяч, письменник, літературознавець.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Далмації. Мав слов'янське походження, хорват Нікола Томашич його первісне прізвище.

Перебрався у Падую, де закінчив Падуанський університет (юридичний факультет). В роки навчання в університеті познаймився з Даніелє Маніном, з котрим в майбуньому буде пов'язаний сумісною політичною діяльністю у Венеції.

Остаточно оселився в Італії, де заробляв на життя літературною діяльністю, мешкав у містах Падуя та Мілан. З 1827 року перебрався у Флоренцію.

Створив статтю у підтримку нацонально-визвольної боротьби Греції, що була на той час у складі Турецької імперії. Стаття викликала гнів в уряді Австрійської імперії, у Флоренції ліквідували газету, де працюва Томмазео. Вимушено емігрував 1834 року до Парижа, а потім перебрався на острів Корсика, де займався літературознавством.

Повернення у Італію[ред. | ред. код]

Лише 1847 року він отримав дозвіл від уряду Австрійської імперії на повернення у Північну Італію, що належала тоді Австрії, оселився у Венеції. В грудні 1947 року почав пропаганду проти засилля австрійської цензури, створив петицію, почав збирати підписи для її схвалення, робив це відкрито, не порушуючи закону. За доносом був арештований і кинутий у в'язницю, як і Даніелє Манін.

Республіка святого Марка[ред. | ред. код]

Їх звільнили події березневої революції 1848 року. 22 березня 1848 року у Венеції оголовили незалежну він Австрйської імперії республіку святого Марка. Був створений тимчасовий уряд, членом котрого став і Ніколо Томмазео. Він отримав посаду міністра освіти. Був прихильником республіканської форми правління, що мала давні історичні традиції у Венеції. Тому після приєднання республіки до монархічного П'ємонту не давав на це згоди і вийшов у відставку. Невдовзі розпочалось військове придушення венеціанської республіки арміями Австрії.

Профранцузькі налаштований Манін не прагнув поєднання з П'ємонтом і королем Савойського дому, розраховуючи на підтримку уряду Франції. Під політичним тиском у новому уряді він поступився більшості і пішов на з'єднання краю під проводом короля П'ємонту за умови створення єдиної Італії в майбутньому. Поєднані сили П'ємонту потерпіли поразку від австрійських вояків під Кустоцою і сардинський уряд уклав перемир'я з австріаками за умови збереження колоніальної влади Австрії у Ломбардії і Венеції. У Венеції це розцінили як зраду і намагалися покарати смертю комісарів-представників П'ємонту. Їх життя врятував своєю владою Манін, хоча був на боці розгніваних венеціанських патріотів. Відбулись народні збори зі створенням нового уряду (триумвірат) на чолі з Даніелє Манін.

Даніелє Манін у серпні 1848 р. отримав повноваження диктатора для рятування новоствореної республіки. За дорученням Маніна Томмазео відбув у Париж для перемов і отримання допомоги і підтримки венеціанських повстанців. Уряд Франції вів власну політичну гру і не підтримав венеціанську республку.

У еміграції[ред. | ред. код]

Республіка святого Марка потерпіла поразку. Манін вимушено здав владу за умов еміграції всіх членів венеціанського уряду. Томмазео, у котрого були важкі проблеми із зором, трохи раніше відбув на остів Корфу. Монархічний уряд П'ємонту двічі пропонував Томмазео катедру у Туринському університеті, намагаючись таким чином купити схильність політика, але республіканські налаштований Ніколо Томмазео відмовився як від катедри, так і від посади королівського сенатора.

Повернення до Італії. Останні роки[ред. | ред. код]

1854 року він повернувся до Італії, декотрий час мешкав у місті Турин.1857 року перебрався до Флоренції.

Він так і злишивсвя на позиціях особи, що не бажала об'єднання дрібних ітлійських князівств під гегемонією монархічної савойської династії. В останні роки життя Ніколо Томмазео працював як лінгвіст над створенням «Словника італійської мови». Ресубліканські переконання науковця і колишнього політичного діяча дивно перепліталися у нього з підтримкою католицьої церкви, інституту середньовічного і феодального за спрямуванням.

Історія багато чого розставила по відповідним місцям. Монархія в об'єднаній Італії протрималась недовго. Італія таки стане республікою.

Ніколо Томмазео помер у Флоренції. На його спомин низка вулиць у різних містах названа на честь Томмазео.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Mikeli V., Saggio critico sul Niccolo Tommaseo, "Ateneo Veneto", v. IX, 1885;
  • Croce B., N. Tommaseo, "Critica", v. X, 1912;
  • Vesin, N. Tommaseo poeta, Bologna, 1914;
  • Prunas P., La critiica, l’arte e l’idea sociale di N. Tommaseo, Firenze, 1901.
  • ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.