Ніколя де Ларжильєр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніколя де Ларжильєр
Nicolas de Largillière
Nicolas de Largillière Selfportrait engraving.jpg
Гравюра Франсуа Шере з автопортрету Ніколя де Ларжильєра 1715 року.
При народженні Nicolas de Largillière
Народження 20 жовтня 1656(1656-10-20)
Париж
Смерть 20 березня 1746(1746-03-20) (89 років)
  Париж
Національність француз
Громадянство Royal Standard of the King of France.svg Франція[1]
Жанр парадний портрет
Діяльність художник
Напрямок бароко, реалізм
Роки творчості 1676—1745
Вплив фламандське бароко
Вчитель Anton Goubau[d]
Член Королівська академія живопису і скульптури[d]
Твори парадний портрет

Ніколя де Ларжильєр у Вікісховищі?

Ніколя де Ларжильєр ( фр. Nicolas de Largillière хрестини 20 жовтня, 1656, Париж — 20 березня, 1746,Париж) — французький художник зламу 17-18 ст.

Життєпис. Ранні роки[ред. | ред. код]

Походить з родини негоціанта (батько торгував капелюхами). Народився в Парижі, але у ранньому віці був вивезений батьками у Фландрію у місто Антверпен. Потім два роки мешкав з батьками у Лондоні. Батько побажав, аби син продовжив його бізнес.

Фламандські корені творчості Ларжильєра[ред. | ред. код]

Молодий Ніколя виявив художні здібності і 1666 року, коли повернувся у Антверпен, розпочав художнє навчання у майстерні фламандця Антноні Губо. 1672 року у віці 17 років був прийнятий у гільдію Св. Луки. Через рік відбув у Лондон, де познайомився із художником Пітером Лелі (1618-1680), нідерландцем, що працював у Англії. Працював у майстерні Пітера Лелі (разом із художником Антоніо Верріо) у 1675—1679 рр. Майстерні довірили реставрацію картин королівського зібрання у Віндзорському замку.

В той же період молодий художник почав створювати картини історичного жанру як найбільш престижні, а також портрети і натюрморти під впливом картин Антоніса ван Дейка, частково Пітера Пауля Рубена та самого Пітера Лелі.

На здібного художника звернув увагу король Англії Карл ІІ. Але католик за віросповідуванням в протестантському оточенні, Ніколя де Ларжильєр не міг отримати ні високу посаду, ні бути у безпеці.

У Парижі[ред. | ред. код]

«Шарль Лебрен»

1682 року він прибув у Париж. В столиці Франції, де тоді був своєрідний портретний бум, розкрилось його дарування портретиста. Аби продемонструвати власну майстерність, він пише парадний і пишний портрет Шарля Лебрена, вливової особи в художньому колі столиці. Лебрена подано у власній майстерні перед картиною престижного історичного жанру. Незважаючи на захаращеність композиції деталями, вона добре урівноважена і компліментарна, що сподобалось Лебрену. Адем ван дер Мейлен та Шарль Лебрен стають покровителями художнка і той отримує членство у королівській художній академії з 1686 року.

Король Британії Яків ІІ, що посів престол у 1685 році, викликав художника-католика у Лондон. Ніколя де Ларжильєр відхилив пропозицію бути зберігачем королівського зібрання, пам'ятаючи загрозу власному життю після католицького заколоту дворічної давнини. Але встиг створити портрет короля і королеви, а також спадкоємця престолу. Художник знову повернувся у Париж.

Уславлений портретист[ред. | ред. код]

Сімнадцяте стліття було ще й столітям значного розквіту портретнго мистецтва. Портрет як жанр мав помітні відмінності в національних школах, виникло декілька його творчих напрямків. На школу французького портрета мав помітний вплив досвід художників Фландрії — Пітера Пауля Рубенса, Антоніса ван Дейка. Фламандське мистецво мало відвертий аристократичний характер при збереженні рис реалізму. Портретний жанр Голландії, навпаки, мав демократичний характер, а в реалізмі доходив до повної неприкрашеності і навіть до натуралізму.

На портретний жанр Франції вплинуло аристократичне мистецтво саме Фландрії, але з нього узяли перебільшено декоративну і репрезентативну складову. В Парижі в другій половині 17 т. працювала низка художників-портретистів. Помітно виділялись майстерністю Гіацинт Ріго та Ніколя де Ларжильєр, представники короткого і пишного бароко Франції. Але пройшло помітне розмежування : замовниками Гіацинта Ріго часто були пливові вельможі і аристократи, Ніколя де Ларжильєр мав власне коло замовників, але серед них переважали багаті і ще невпливоі французькі буржуа. Тому низка портретів роботи Ніколя де Ларжильєра не має імен (вони втрачені, бо нікого не цікавили представники третього стану).

Зростала з роками і його майстерність. В парадних портретах роботи Ларжильєра ведені натюрморти, пейзажі, що додавало їм виразності. Декоративна складова таланту Ларжильєра особливо відбилась при створенні жіночих потретів, що пізніше вплинуло на розвиток французького портрета 18 ст. Більше того, Ларжильєра вважають майстром, що створив канон пишного і парадного жіночого портрета Франції.

Власна родина[ред. | ред. код]

1699 року Ніколя де Ларжильєр узяв шлюб із пані Маргарет Елізабет Форес. В родині було дві доньки і один син.


Смерть[ред. | ред. код]

Художник помер 20 березня 1746 року в Парижі.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

«Декоративний натюрморт» роботи Ларжильєра, бл. 1725 р.
  • «В'їзд Христа у Єрусалим»

Галерея вибраних творів[ред. | ред. код]

«Елізабет Трокмортон в чернечому вбранні», Національна галерея мистецтва, Вашингтон

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Georges de Lastic, « Rigaud, Largillierre et le tableau du prévôt et des échevins de la ville de Paris de 1689 », Paris, Bulletin de la Société de l'histoire de l'art français (p. 147-156),‎ 1975
  • Каптерева Т. Быков В., «Искусство Франции 17 века», М., «Искусство», 1969

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ніколя де Ларжильєр

  1. artist list of the National Museum of Sweden — 2016.