Німецька євангелічно-лютеранська церква України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України

Центр Одеса, Україна
Кафедральний собор Центральний лютеранський кафедральний собор Св. Павла
Основна юрисдикція Україна Україна
Літургічна мова українська, російська, німецька
Музична традиція Лютеранський хорал, органний супровід Богослужінь і священнодійств, григоріанський розспіви
Церковний календар Григоріанський
Парафій 16
Вірних 1000
Офіційний сайт nelcu.org.ua

Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України (НЄЛЦУ) — одна з лютеранских деномінацій України. Входить до Союзу Євангелічно-Лютеранських Церков(СНД). На чолі церкви стоїть єпископ Павло Шварц.

У 1993 р. НЄЛЦУ отримала державну реєстрацію в Україні. Її центром стала Одеса, а кафедрою — храм святого Павла. З 1993 р. .

Історія[ред. | ред. код]

Лютеранські громади утворилися на території України в другій половині XVI століття, і переважно, спочатку були особливо численні в Галичині, Побужжя, Волині, Закарпатті, Брацлавщині і Київщині.

У XVIII ст. почалася активна колонізація Північного Причорномор'я та Бессарабії іноземними поселенцями, серед яких значну частину складали німці-лютерани. До середини ХІХ ст. їх налічувалося близько 500 тис. чоловік. У 1812 році в Одесі засновано резиденцію суперінтенденту ЄЛЦ та в 1832 р. цар Микола І затвердив консісторіальний статут Євангелічно-Лютеранської Церкви в Російській Імперії й уніфікував підготовку лютеранських пасторів на Теологічному факультеті Тартуського університету (Естляндська губернія).

Після 1917 р. від НЄЛЦ Росії відокремилися балтійські консисторії, тому в 1924 р. перший синод НЄЛЦ в Москві прийняв новий статут Церкви. Але в результаті репресій 30-х рр. НЄЛЦ фактично припинила свою діяльність: громади було закрито, храми зруйновано або знищено, а більшість пасторів — арештовано й знищено. Під час ІІ світової війни та після її закінчення майже всіх німців України було виселено до Казахстану та Сибіру. У 1957—1958 роках їм дозволили реєструвати релігійні братерські громади на засланні, але згодом відновлювати структуру Церкви заборонили.

Відродження НЄЛЦ почалося на хвилі святкування 1000-річчя хрещення Русі в 1988 р. Об'єднані лютеранські громади німців Казахстану запропонували пастору Гарольду Калнінему з Ризі очолити НЄЛЦ СРСР; 13 листопада 1988 року відбулося його висвячення на єпископа НЄЛЦ. У той же час німці Казахстану та Сибіру отримали від влади Німеччини можливість переїхати до Німеччини, що призвело до значного зменшення віруючих німців-лютеран в ціх регіонах.

Разом з тим, в Росії та на Україні виникають нові німецькі лютеранські громади. Грунтом для створення перших громад в Україні стали національно-культурні товариства німців у Львові, Одесі та інших містах. 16 жовтня 1990 року в Одесі було офіційно зареєстровано першу лютеранську німецьку громаду на Україні. 31 січня — 2 лютого 1992 року в Києві відбувся I (Установчий) Синод НЄЛЦ України за участю представників громад з 6-ти міст України (Дніпропетровську, Запоріжжя, Києву, Львову, Одеси та Харкову), а також делегації з Росії, Німеччини та Румунії . Синод проголосив створення НЄЛЦ України, обрав її керівні органи на чолі з президентом Синоду Юрієм Шеффер з Одеси та суперінтендантом пастором Віктором Грефенштайном. Єпископ Гарольд Калнінем на урочистому Богослужінні в київській кірсі св. Катерини ввів в служіння Президія Синоду. Центром єпархії НЄЛЦ стала Одеса, а центральним собором Української єпархії — кірха св. Павла. У 1993 році НЄЛЦ отримала державну реєстрацію в Україні.

Політична активність[ред. | ред. код]

Священнослужителі київської кірхи Св. Катерини рішуче підтримали учасників євромайдану 2014 року, відкривши одними із перших двері церкви для демонстрантів та організувавши в ній госпіталь. В лютому 2014 року екс-єпископ НЄЛЦУ одеський пастор Андрій Гамбург постраждав у сутичці під час антиурядового мітингу[1].

Єпископи[ред. | ред. код]

  • Віктор Грефенштейн (1 лютого 1992 — 6 грудня 1995)
  • Вальтер Клінгер (1995—1997)
  • Герд Зандер (1997—1999)
  • Едмунд Ратц (1999—2005)
  • Георг Гюнч (2005 — 22 жовтня 2008)
  • Уланд Шпалінґер (березень 22 жовтня 2008 — лютий 2014)
  • Павло Шварц(жовтень 2018— наш час)

Джерела[ред. | ред. код]


  1. В Одесі постраждав від нападу «тітушок» пастор Андрій Гамбург