Німфа (біологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Німфа (від грецького νύμφε — «наречена, дівчина») — личинка членистоногих, яка за будовою досить схожа на дорослу стадію (імаго).

Німфи та імаго звичайного червоноклопа (Pyrrhocoris apterus). Імаго легко відрізнити: вони більші і мають крила з досить великими чорними кружальцями

Німфа є стадією життєвого циклу у хеліцерових (павуків, кліщів та інших) і всі комах з неповним перетворенням (тарганів, богомолів, прямокрилих, попелиць, тощо). В процесі онтогенезу німфа живиться, росте і коли покриви тіла гальмують її подальший ріст, линяє. Внаслідок останнього линяння личинка перетворюється на імаго[1].

Розвиток саранового Melanoplus atlanus від найменшої німфи до імаго (воно на нижньому малюнку). Добре видно, що після кожного линяння німфа стає більшою, а зачатки її крил — довшими

Німфа відрізняється від імаго меншими розмірами тіла і недорозвиненістю статевої системи, інших істотних відмінностей у внутрішній будові, власне, немає. Зовні німфи крилатих комах мають замість повноцінних крил лише їх зачатки. Із кожними линянням німфа набуває дедалі більшої схожості з імаго, і після останнього линяння вона перетворюється на дорослу особину. Кількість линянь може бути різною: у італійської сарани — 5–6 (самиці) і 4–5 (самці), у бабок — до 15, у одноденки Cloen — 22. У одного й того самого виду ця кількість може бути різною залежно від температури повітря. Наприклад у одноденки Baetis кількість линянь коливається в широких межах — від 5 до 27. Коли імаго не мають крил, зовні вони відрізняються від німф хіба що більшими розмірами (павуки, кліщі, ліжковий клоп, робочі терміти)[2].

Німфа бабки Erythromma najas має трахейні зябра у вигляді трьох пелюсток на задньому кінці тіла

Німфи і імаго певного виду звичайно мають однаковий спосіб життя, і це пояснює їх схожість у будові. Така стратегія збільшує конкуренцію між імаго та личинками, але дозволяє спростити і скоротити розвиток личинки та її перетворення на дорослу істоту адже немає потреби у особливій стадії лялечки. Інколи німфи в ході розвитку зазнають різких зовнішніх змін. У деяких саранових німфи і імаго можуть існувати в одиночній та стадній фазах. Перша — трав'янисто-зеленого кольору, тоді як друга має яскравий жовто- або помаранчево-чорний візерунок, схильна утворювати величезні скупчення і разом мігрувати на чималі відстані. Німфи одиночної стадії можуть перетворюватися на стадних, і навпаки залежно від щільності особин[2].

Найбільші відміни від імаго мають німфи бабок, веснянок та одноденок. Зокрема, німфи бабок дихають трахейними зябрами, що відсутні у імаго, мають особливий орган захоплення здобичі тощо. Це пов'язано із тим, що дорослі комахи цих груп живуть на суходолі, а німфи — у воді[3]. Через це останніх інколи називають наядами (оскільки живуть у воді, так само як і водні німфи — наяди з грецької міфології).

У французькій німфою (la nymphe) у біологічному сенсі традиційно називають будь-яку стадію розвитку всіх комах після виходу з оболонки яйця. Тобто, наприклад, гусениця та лялечка метеликів теж вважаються німфами. Щоправда, при перекладі з інших мов, аби уникнути перекручень, за словом «німфа» зберігають значення, яке він має в оригінальному тексті. Італійці вживають це слово (la ninfa) у такому ж широкому сенсі, як і французи, але часом позначають ним лише останню стадію розвитку личинки комах з неповним перетворенням, після линяння якої утворюється імаго.

Галерея[ред.ред. код]

Kaldari Zygoballus sexpunctatus larval stage 03.jpg
Zygoballus sexpunctatus Kaldari 01.jpg
Останнє линяння: німфа бабки Coenagrion puellum перетворюється на імаго
Німфа північноамериканського павука Zygoballus sexpunctatus щойно після вилуплення з яйця. Натуральний її розмір — приблизно 1.25 мм. Порівняйте її з дорослою формою на фото праворуч.
Імаго павука Zygoballus sexpunctatus втричі більше за німфу першого віку (фото ліворуч), має міцніші покриви та інші відмінності

Література[ред.ред. код]

  • Биологический энциклопедический словарь., Москва: «Большая Советская энциклопедия», 1986 (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних: підручник: Кн. 2. — К.: Либідь , 1996. — 320 с.
  2. а б Шванвич Б. Н. Курс общей энтомологии: Введение в изучение строения и функций тела насекомых (Учебник для гос. университетов) — М.—Л.: «Советск. наука», 1949. — 900 с.&nbsp
  3. Росс Г., Росс Ч., Росс, Д. Энтомология. Пер. под ред. Г. А. Мазохина-Поршнякова. — М.: «Мир», 1985. — 576 с.&nbsp