Нісмичі
| село Нісмичі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район | Шептицький район |
| Тер. громада | Сокальська міська |
| Код КАТОТТГ | UA46120110300081247 
|
| Основні дані | |
| Населення | 174 |
| Площа | 0,519 км² |
| Густота населення | 335,26 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 80013 |
| Телефонний код | +380 3257 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°33′56″ пн. ш. 24°7′10″ сх. д. / 50.56556° пн. ш. 24.11944° сх. д. |
| Водойми | Варяжанка
|
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 80013, Львівська обл., Шептицький р-н, с.Хоробрів, вул.Шевченка,50 |
| Староста | Сава Володимир Йосипович |
| Карта | |
  Нісмичі | |
 Нісмичі | |
| Мапа | |
| |
Нісмичі (до 1993 року — Подільське[1])— село в Україні, у Шептицькому районі Львівської області. Населення становить 174 особи.
На деяких картографічних ресурсах досі позначене за своєю старою назвою, як Подільське.
Понад 100 років Нисмичі були прикордонним селом Австро-Угорщини.
Місцева греко-католицька церква Успення Пр. Богородиці була дерев'яною, зведена в 1712 р., відремонтована в 1927 р., була парафіяльною, належала до Варяжського деканату Перемишльської єпархії.
Військовий злочин стався в Нісмичах у 1919 році, де польські війська розстріляли пораненого стрільця Української Галицької Армії Демчука а також селян Левка Бесика, Каську Тивонюк та Павла Пирога.
На 01.01.1939 в селі проживало 440 мешканців, з них 410 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 10 євреїв[2]. Село входило до гміни Хоробрув Сокальського повіту Львівського воєводства Польської республіки.
Після Другої світової війни село опинилося у складі Польщі[3]. 16-20 червня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Нісмичів на щойно приєднані до Польщі північно-західні терени 51 українця[3]. У селі залишився 21 поляк[3].
За радянсько-польським обміном територіями 15 лютого 1951 року село передане до УРСР, а частина польського населення переселена до Нижньо-Устрицького району, включеного до складу ПНР[3].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 172 | 98.85% |
| білоруська | 2 | 1.15% |
| Усього | 174 | 100% |
- ↑ http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A036?rdat1=09.02.2009&vf7551=613[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден : Отто Ґаррасовіц, 1983. — С. 81.
- ↑ а б в г Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 419-426. (пол.)
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
