Нішанов Рафік Нішанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нішанов Рафік Нішанович
узб. Рафиқ Нишонович Нишонов і узб. Rafiq Nishonovich Nishonov
Народився 15 січня 1926(1926-01-15) (92 роки)
Газалкент, Q3525501?, Киргизька Автономна Соціалістична Радянська Республіка, РРФСР, СРСР
Громадянство Flag of Uzbekistan.svg Узбекистан
Діяльність політик
Alma mater Tashkent Pedagogical University[d]
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани»

Рафік Нішанович Ніша́нов (узб. Rafiq Nishonovich Nishonov; нар. 15 січня 1926, Газалкент, Бостанлицький район, Казакська АРСР, РРФСР, СРСР) — радянський і узбецький державний і політичний діяч, дипломат.

Біографія[ред. | ред. код]

Дід Р. Нішанова був родом з Шахрисабза.[1]

Народився в родині батрака[2]. Член ВКП(б) з 1949 року. Закінчив Ташкентський вечірній педагогічний інститут (1959) за спеціальністю «вчитель історії». Кандидат історичних наук (1969)[3].

З 1942 р. — колгоспник колгоспу «Чирчик» Бостанлицького району Ташкентської області.

З 1943 р. — секретар виконкому Газалкентскої селищної ради Бостанлицького району. З 1944 р. — інструктор, другий секретар Бостанлицького райкому комсомолу.

У 1945—1950 роках — служба в Радянській Армії.

З 1950 р. — завідувач відділу Октябрського райкому ЛКСМ Узбекистану міста Ташкента. З 1951 р. — інструктор, завідувач відділу, секретар Октябрського райкому партії міста Ташкента. З 1955 р. — начальник політвідділу Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ Узбецької РСР.

З 1956 р. — завідувач відділу Ташкентського міськкому партії. З 1959 р. — перший секретар Октябрського райкому партії міста Ташкента.

З 1962 р. — голова Ташкентського міськвиконкому.

З 1963 р. — секретар і член Бюро ЦК компартії Узбецької РСР.

З 1970 р. — Надзвичайний і повноважний посол СРСР в Шрі-Ланці та за сумісництвом у Мальдівській Республіці (референтом в посольстві працював Сергій Лавров)[4].

З 1978 р. — Надзвичайний і Повноважний посол СРСР в Йорданії.

З 1985 року — міністр закордонних справ Узбецької РСР.

З 9 грудня 1986 по 9 квітня 1988 року — голова Президії Верховної Ради Узбецької РСР і за посадою заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.

З 12 січня 1988 по 23 червня 1989 року — 1-й секретар ЦК Комуністичної партії Узбекистану (його наступником став Іслам Карімов).

6 червня 1989 року обраний головою Ради Національностей Верховної Ради СРСР (був одним з постійних головуючих на пленарних засіданнях Верховної Ради СРСР).

З вересня 1991 року — радник Президента СРСР.

21 жовтня 1991 рік згідно із Законом СРСР від 5 вересня 1991 року № 2392-I «Про органи державної влади і управління Союзу РСР у перехідний період» замість Ради Національностей була сформована Рада Республік, але відповідні поправки в конституцію СРСР внесені не були, і Рада Національностей де-юре й далі існувала згідно зі статтею 111 Конституції СРСР аж до прийняття декларації про припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року.

З листопада 1991 року — пенсіонер.

У 2012 році випустив книгу спогадів «Дерева зеленіють до хуртовин»[5].

В грудні 2015 року, напередодні 90-річного ювілею, нагороджений орденом Пошани[6].

Депутат Верховної Ради СРСР 11 скликання. Народний депутат СРСР (1989—1991).

Один із небагатьох перших секретарів ЦК, який не обирався членом ЦК КПРС.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина Рано Назарівна — кандидат історичних наук, заступник міністра культури Узбецької РСР. Син Сабір — офіцер радянської, пізніше узбецької армії. Дочка Дильбар — видавничий працівник. Дочка Муніра — викладач. Дочка Гульнара — лікар. Дочка Фіруза.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]