Об'єднана Сілла
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (листопад 2020) |
| Об'єднана Сілла | |
| Дата створення / заснування |
668  |
|---|---|
| Континент |
Азія |
| Країна |
Об'єднане Сілла |
| Столиця |
Кьонджу |
| Розташовується в межах сучасної адміністративної одиниці |
Південна Корея і КНДР |
| Замінений на |
Silla in the Later Three Kingdoms periodd, Хупекче, Тхебон і Корьо |
| На заміну |
Сілла, Когурьо і Пекче |
| Час/дата припинення існування |
892 |
 | |
 Об'єднана Сілла у Вікісховищі | |
Об'єднана Сілла або Пізня Сілла (668–935) — держава на Корейському півострові, до своєї появи знана як Сілла, одна з трьох ранньофеодальних держав Кореї, після 668 року завоювала Пекче і Когурьо, об'єднавши більшу частину Корейського півострова. Останній ван, що де-факто країною не управляв, у 935 році підкорився державі Корьо, таким чином покінчивши з династією. Держава згадується в роботах арабського географа Ібн Хордадбеха.
Назву «Об'єднана Сілла» стали використовувати після Поділу Кореї 1945 року, оскільки вона певною мірою відображає сучасну політичну ситуацію на півострові. Тому деякі історики вважають, що назва «Період Північної та Південної держав» (намбуккук Сіде, 남북 국 시대, 南北 國 時代) краще відображає той факт, що Сілла фактично об'єднала не всю Корею — велика частина колишньої держави Когурьо залишилася поза межами Сілли.
Ван Муйоль, зійшовши на трон 654 року, уклав союз з імперією Тан, приєднавшись до війни останньої проти Когурьо. Але в свою чергу на бік останньої перейшла держава Пекче. Танські підкріплення дозволили Сіллі встояти проти союзу Когурьо й Пекче, 660 року Сілла завоювала останню, після чого союзники змогли зосередитись на боротьбі з Когурьо.
У 660 році ван Мунму повів наступ на Пекче. Генерал Кім Юсин, підтримуваний армією китайської династії Тан, переміг генерала Кебека і завоював Пекче. Наступного року під тиском Сілли вистояла Когурьо. Мунму організував ще один похід у 667 році, а в 668 під спільними ударами імперії Тан і Сілли Когурьо пало. 669 року виник конфлікт між колишніми союзниками, але Сілла вистояла у війні проти імперії Тан у 670—676 роках. Мунму був першим правителем, який зміг об'єднати велику частину Кореї під єдиною владою. Тому держава називалася Об'єднана Сілла.
Протягом панування наступних ванів Сінмуна і Хьосо відбувалася постійна боротьба з могутніми аристократичними кланами. Також держава страждала від інтриг та політичних потрясінь на щойно завойованій північній території, спричинених повстанськими групами та аристократичними угрупованнями в колишніх Пекче та Когурьо.
З 705 року відбувається протистояння з державою Пархе, яка для Об'єднаної Сілли невдало завершилася 721 року. 729 року проти держави утворилася коаліція Пархе й Японії, але завдяки дипломатичним зусиллям сілланців вдалося послабити значення цього союзу. Об'єднана Сілла залишался у мирі із сусідами. Найбільшого економічного і політичного піднесення держава досягла за вана Сондока.
Ван Кьондок 757 року провів адміністративну реформу, поділивши країну на 9 провінцій. При цьому активно готувався до нового протистояння з Пархе і Японією. За панування його наступника Хегон відбувається відновлення політичної потуги аристократії.
З 800 року остання починає активно втручатися у боротьбу за владу між членами правлячого роду. До цього додалися вторгнення Пархе. Стабілізація ситуації відбулася за панування Хондок. 838 року почався новий період боротьби за владу. За часів вана Мунсона фактичну владу перебрав командувач Чан Бого. З часів Кьонмун внутрішня ситуація погіршилася: почастішали заколоти аристократів та народні повстання, спричинені голодом.
За панування Чинсон було остаточно зруйновано громадський порядок, припинились збирання податків і військовий призов. Скориставшись такою ситуацією, Кун Є (на північному заході) та Кьонхвон (на південному заході), повстали та проголосили створення власних держав Тхебон і Хупекче відповідно. Боротьбу з ними почав ван Хьогон, але через постійні змови аристократів не досяг успіхів.
Поступово територія держави зменшувалася. Вана Кьоне було повалено військами Хупекче, замість якого повставлено Кьонсун а. У 935 році його було повалено військами Корьо, що перед тим замінила Тхебон.
Сорабол залишався столицею Сілли протягом усього існування династії, що демонструє силу урядової системи і була четвертим за величиною містом у світі на той час[1]. Після перемог Сілли над Пекче та Когурьоном за підтримки китайської династії Тан, столицю було реорганізовано за прямокутною сіткою, змодельованою за зразком танської столиці Чан'ань. Цей міський дизайн відображав ширший культурний обмін з Китаєм і позначив Сорабол як центр художнього та архітектурного розвитку в державі. У період розквіту в столиці розташовувалося 178 936 будинків, 1360 маленьких сіл (пан), 55 великих сіл (рі), 35 багатих будинків.
Використовуючи систему кольпхум («Кістяного клану»), що була успадкована з часів держави Сілла, невелика група впливових людей («кістяний клан») могла правити великою кількістю підданих. Щоб підтримувати це правління над великою кількістю людей протягом тривалого періоду часу, уряду було важливо зберегти єдність системи кісткового рангу та утримувати підданих у низькому соціальному статусі[2].
Загалом існувало 17 рівнів посадових рангів (також відомих як «столичний ранг»)[3]: 1. Іболчхан. 2. Ікчочхан. 3. Чапчхан. 4. Пхаджінхан. 5. Теачхан. 6. Ачхан. 7. Ільгільчхан. 8. Сачхан. 9. Кипполчхан 10. Тенама. 11. Нама. 12. Теса. 13. Смокти. 14. Церква. 15. Тео. 16. Су. 17. Чові. Усі чиновники поділялися на столичних, провінційних, військових і обіймали певні посади, яких у VII—VIII ст. нараховувалося 188 (у тому числі 125 столичних, 47 військових та 16 провінційних). Мінімальна загальна кількість чиновників у Сіллі визначається близько 5 тис. 690 осіб
Було 5 підстолиць (согьон): Кімгван-кьон, Намвонкьон, Совонкьон, Чонвонкьон та Пугвонкьон[4].
Країна була розділена на 9 провінцій (чу): три на території Сілла до 660 року (Ян, Ган, Сан), і по три на територіях колишніх держав Пекче (провінції Му, Чон, Ин) та Когурьо (провінції Хан, Сак, Мьон)[5]. Кожна з провінцій у свою чергу поділялась на округи. Останні — на префектури.
Мало жорстко кастовий характер. За часів Об'єднанної Сілли вани та вищі аристократи мали ранг «Справжня кістка» (чінгол)[6]. При цьому Муйоль скасував ранг «священної кістки» (сонгол). Члени цього рангу могли обіймати будь-яку офіційну посаду до рівня повноправного міністра. Вони також могли досягти найвищого рангу — іболчан (이벌찬). Лише ті представники правлячого роду, хто мав ранг джінгол, могли стати ванами. Чінголам було заборонено одружуватися з представниками нижчих рангів, хоча вони могли брати від них наложниць
Нижче «справжньої кістки» розташовувалися вищі ранги (тупхум, що значить «ранг голови»), з яких засвідчені лише 6-й (юктупхум), 5-й (одупхум) та 4-й (садупхум), а 6-й був найвищим. Припускають, що одним із джерел 6-го верховного рангу були діти, народжені від союзів між батьками-чінголами та наложницями нижчого рангу. У будь-якому випадку, члени цього рангу могли піднятися до посади віцеміністра (ґьон) і до 6-го рівня службового рангу (ачан). Два інші вищі ранги — джунгачан та саджунг-ачан пізніше були доповнені до ачан, але вони все ще належали до 6-го рівня). Члени 4 та 5 рангів могли піднятися лише до другорядних посад. Члени 5 рангу могли досягти 10-го рівня службового рангу (денама), тоді як члени 4 рангу могли досягти лише 12-го рівня службового рангу (деса). Припускають, що 3, 4 і 1 рівні рангів мали позначати непривілейоване населення загалом"[7].
Дозволялися шлюби між небогами та дядьками, небожами та тітками, між двоюрідними братами та сестрами. На весіллі бенкетували залежно від достатку. Першого вечора шлюбу нареченій потрібно було кланятися батькам нареченого і старшому дівереві.
Жінки могли виконувати роль глави сім'ї, де їм надавалася значна економічна свобода. Відомі імена трьох дружин ванів, які успішно керували країною в цей період, крім того, у багатьох епізодах сілланської історії ключову роль в управлінні країною часом відігравали владні та впливові регентші при малолітніх ванах, які були матерями.
Основу становили сільське господарство і торгівля, частково ремісництво. Вирощували рис, ячмінь, боби, просо, пшениця, багато тутових дерев та конопель. Вирощувати чай з 828 року, коли в обмін на корейський папір «ханчжі» танський імператор надіслав насіння чайного куща. Його культивували в горах Чирісан. Землеробство здійснювалося на сухих та заливних полях. У господарстві використовували бугаїв та коней, у невеликій кількості ослів. Вівці не тримали. Коні були гарного зросту, але з поганим ходом. Випас худоби здійснювався на островах біля узбережжя. Забій худоби робився пострілом з лука. З скарбниці населенню видавалися в борг просо та рис. Неплатників звертали до невільників
Вироблялися хороші шовкові тканини та полотна.
Об'єднана Сілла продовжила морську майстерність Пекче, і протягом VIII—IX століть домінувала в торгівлі у Жовтому і Східнокитайському морях, особливо за часів Чан Бого. Сілланськіторгівці створював заморські торговельні поселення в імперії Тан, зокрема на півострові Шаньдун та в гирлі річки Янцзи[8].
Базуючись на суворій ієрархії, професійних кадрах та унікальній системі підготовки хваранів, поєднувала сильну піхоту з кіннотою. Сілла наголошувала на поєднанні високої дисципліни піхоти з маневреністю кінних загонів. Армія складалася з регулярних частин, дислокованих навколо столиці та у прикордонних районах. Велика увага приділялася зміцненню фортець.
Сілла-танська війна була війною, яка змусила Сіллу усвідомити важливість військово-морського флоту у морській діяльності. Після цього, в 678 році було с розширено Судовий відділ для зміцнення військово-морських сил, які перебували на високому рівні до сер. IX ст.
Використовувалися залізні обладунки, довгі мечі, списи, щити, а також композитні луки, які були основою стрілецької сили.
Чернець Хечхо навіть бував в Індії, де навчався буддизму. Такі мніхи-мандрівники занесли нові течії буддизму до Сілли. Багато корейських буддистів здобули велику славу серед китайських буддистів та зробили свій внесок до китайського буддизу зокрема: Вончхук, Вонхьо, Ийсан, Мусан[9][10][11][12] та Кім Кьогак, принц Сілла, чий вплив зробив Цзюхуашань однією з чотирьох священних гір китайського буддизму[13][14][15][16][17].
У IX ст. сілланські ченці, що поверталися на батьківщину, сприяли поширенню сон-буддизму (кусансонмун), сформувавши 9 шкіл: чернець Хечоль заснував школу Тонісан, чернець Сімхе — школу Поннісан у храмі Поннімса, чернець Нанхе — школу Сончжусан у храмі Сончжуса, чернець Поміль — школу Сагульсан, чернець Чольгам відкрив школу Саніян Іом — школу Сумісан; чернець Почо — школу Качжисан; чернець Хончок — школу Сільсан[18].
У 682 році було засновано національну конфуціанська школа, перейменована в 750 році в національний конфуціанський університет. Навчання в ньому проходили виключно представники знаті[19].
Об'єднана Сілла підтримувала близькі зв'язки з імперією Тан. Це супроводжувалося насадженням у державі китайської культури. Багато ченців із Сілли були на навчанні в Тан[20].
Сілланська мова склалася ще засів держави Сілла. З VI ст. аристократична верхівка Сілла використовувала систему транскрипції корейської мови на основі китайських ієрогліфів, що сприяло розвитку національної мови та підйому літератури.
Держава була дуже науково та технологічно розвиненою для свого часу. Акцент робився на астрології, особливо оскільки вона була тісно пов'язана з сільським господарством. Це дозволяло їм точно записувати такі події, як сонячні та місячні затемнення. За вана Сондока було споруджено астрономічну обсерваторію Чхомсонде.
Під час правління Чинсон 888 року було складено збірку хянґа «Самдемок» (3代目) (888), проте він не зберігся повністю, а лише 14 творів.
Об'єднана Сілла була золотим віком мистецтва та культури, про що свідчать буддистський храм Хванньонса, скельний храм Соккурам та дзвін Сондока. Архітектура Об'єднаної Сілли відображала як політичне об'єднання Корейського півострова, так і зростаючий вплив буддизму. Буддійська архітектура процвітала в цей час, великі храмові комплекси домінували в ландшафті, а пагоди височіли над міським горизонтом. Багато храмів було побудовано або розширено, часто включаючи ретельно сплановані внутрішні двори, ворота, лекційні зали та криті проходи, розташовані вздовж центральних осей[21].
Одним із найважливіших збережених прикладів є храм Пульгукса, побудований у середині VIII століття. Його планування демонструє структурований дизайн храмів Об'єднаної Сілли з кам'яними сходами, що ведуть до внутрішніх дворів, де розташовані симетрично пагоди. Простіша триповерхова пагода Соккат'ап уособлює історичного Будду, тоді як більш витончена пагода Таботап символізує Будду минулого, ілюструючи буддійські вчення через архітектурну форму. Ще одним визначним досягненням є сусідній скельний храм Соккурам, ретельно спроектований гранітний печерний храм, у якому знаходиться монументальний Будда, що сидить, оточений рельєфними скульптурами. Разом ці пам'ятки підкреслюють технічну майстерність, символічне планування та духовне значення, що визначали архітектуру Об'єднаної Сілли.
9-поверхова пагода храму Хванньонса
дзвін Сондока
Друкарство на дереві використовувалося для поширення буддійських сутр та конфуціанських творів. Під час реконструкції «Пагоди, що не відкидає тіней» було виявлено стародавній друк буддійської сутри. Друк датується 751 роком нашої ери та є одним із найстаріших виявлених друкованих матеріалів у світі[19].
Рис був основним продуктом харчування. Крім того, в їжу повсякденного вживання цього періоду входили суп, закуски з овочів, а також риба, інші морепродукти та приправи (соєвий соус та соєва паста), які були джерелом білків та жирів. Поширеними були головні убори («іцзилі»), сорочки («юцзе»), штани («кебань»), чоботи («сі»). Перевага надавалася нефарбованому, білому одязі. Жінки заплітали волосся в косу навколо шиї і прикрашали його стрічками та перлами. Фарбуванням і білилами не користувалися. Чоловіки стриглися коротко, змащували волосся рисовим відваром і пов'язували голову чорною хусткою. Чоловіки носили штани з вовни, жінки довгі халати.
Влітку їжу зберігали у льодовиках. Засолювали також м'ясо, рибу та морепродукти — так званий чоткаль. З риб корейці віддавали перевагу мінтаю, оселедцю, сайрі, камбалі, тунцю. До найбільш часто вживаних у їжу морепродуктів відносяться морські водорості, червоні та бурі, морська капуста, порфіра.
Були широко поширені соління, традиційні овочеві пасти та інша їжа, для приготування якої використовували сіль. Крім цього, подібна їжа використовувалася як жертовна або святкова їжа. У «Самкук сагі» є запис про те, що в епоху Об'єднана Силу пасту, чоткаль тощо використовували як святкову їжу під час «пхебек» (церемонія підношення нареченою подарунків і страв батькам, сім'ям і сім'ям)[22]. У цей період кімчхі вважалася їжею простолюдинів. І для її приготування використовувалися ті продукти, які були характерними для конкретної частини півострова.
У великій кількості вживати чай, що було завезено з Тан ще на початку VII ст. На поширення чаювання вплинув буддизм. Вживали під час різних ритуалів вино, якого виготовляли 2 типи — прозоре та каламутне[23].
Взимку вогнище влаштовувалося у приміщенні. Манери та привітання були ідентичні культурі Когурьо. При зустрічі схиляли коліно, торкнувшись землі, висловлюючи таким чином повагу. Першого дня кожного місяця Сілла вітали одне одного. Ван влаштовував бенкет і нагороджував чиновників. Цього дня поклонялися сонячному та місячному божествам. У 15 день восьмого місяця (за китайським календарем) веселилися, стріляли з луків, дарували коней та тканини.
Померлих ховали у трунах. Поховання здійснювалося у могили з насипанням горбка. При смерті вана, батьків, дружини, дитини дотримувався річний траур.
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
 |
Це незавершена стаття з археології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 |
Це незавершена стаття про Корею. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Chŏng, Yang-mo; Smith, Judith G.; Metropolitan Museum of Art (New York, N.Y.) (1998). Arts of Korea (англ.). Metropolitan Museum of Art. с. 230. ISBN 9780870998508. Процитовано 30 вересня 2016.
- ↑ Hatada, Takashi (1969). A history of Korea. Santa Barbara, Calif.: ABC-Clio. ISBN 087436065X.
- ↑ McBride II, R.D. (2016). «Can the Samguk sagi Be Corroborated through Epigraphy?: An Analysis of the Capital-Rank System and Councils of Nobles». Seoul Journal of Korean Studies. 29 (1): 65–91
- ↑ 전, 덕재, «오소경 (五小京)», Encyclopedia of Korean Culture (in Korean), Academy of Korean Studies
- ↑ 박, 성현, «구주 (九州)», Encyclopedia of Korean Culture (in Korean), Academy of Korean Studies
- ↑ «國人謂始祖赫居世至眞德二十八王 謂之聖骨 自武烈至末王 謂之眞骨». 三國史記. 654
- ↑ Lee, Ki-baik. A New History of Korea (Translated by Edward W. Wagner with Edward J. Shultz), (Cambridge, MA:Harvard University Press, 1984), p. 50
- ↑ Gernet, Jacques (31 травня 1996). A History of Chinese Civilization (англ.). Cambridge University Press. с. 291. ISBN 9780521497817. Процитовано 21 липня 2016.
Korea held a dominant position in the north-eastern seas.
- ↑ Buswell, Robert E. Jr.; Lopez, Donald S. Jr. (24 листопада 2013). The Princeton Dictionary of Buddhism (англ.). Princeton University Press. с. 187. ISBN 9781400848058. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ Poceski, Mario (13 квітня 2007). Ordinary Mind as the Way: The Hongzhou School and the Growth of Chan Buddhism (англ.). Oxford University Press. с. 24. ISBN 9780198043201. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ Wu, Jiang; Chia, Lucille (15 грудня 2015). Spreading Buddha's Word in East Asia: The Formation and Transformation of the Chinese Buddhist Canon (англ.). Columbia University Press. с. 155. ISBN 9780231540193. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ Wright, Dale S. (25 березня 2004). The Zen Canon: Understanding the Classic Texts (англ.). Oxford University Press. ISBN 9780199882182. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ Su-il, Jeong (18 липня 2016). The Silk Road Encyclopedia (англ.). Seoul Selection. ISBN 9781624120763. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ Nikaido, Yoshihiro (28 жовтня 2015). Asian Folk Religion and Cultural Interaction (англ.). Vandenhoeck & Ruprecht. с. 137. ISBN 9783847004851. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ Leffman, David; Lewis, Simon; Atiyah, Jeremy (2003). China (англ.). Rough Guides. с. 519. ISBN 9781843530190. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ Leffman, David (2 червня 2014). The Rough Guide to China (англ.). Penguin. ISBN 9780241010372. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ DK Eyewitness Travel Guide: China (англ.). Penguin. 21 червня 2016. с. 240. ISBN 9781465455673. Процитовано 29 липня 2016.
- ↑ 대한불교조계종. 선종의 전래와 구산산문의 성립
- 1 2 Stearns, Peter N., ed. (2001). The Encyclopedia of World History: Ancient, Medieval, and Modern, Chronologically Arranged (6th ed.). New York: Houghton Mifflin Company. pp. 155–6. ISBN 978-0-395-65237-4
- ↑ Kim, Jinwung (2012). A history of Korea from 'land of the morning calm' to states in conflict. Bloomington, Ind: Indiana University Press. ISBN 978-1-283-61806-9.
- ↑ Kim, Youngna (November 10, 2016). «Korean Architecture». Encyclopedia Britannica
- ↑ Jo Jae-sun. Background and Development of Korean Kimchi // Koreana. 2008. N 4. 2008. P. 9
- ↑ Suk Young. History and Philosophy of Korean Tea Art // Koreana. 1997. N 4. P. 4-11.