Об'єкт 483

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Об'єкт 483

Об'єкт 483 в Бронетанковому музеї в Кубинці
Тип Об'єкт 483 в Музеї бронетехніки в КубинціВогнеметний танк
Об'єкт 483
Історія використання
На озброєнні Не експлуатувався
Оператори СРСР СРСР
Війни Не експлуатувався
Історія виробництва
Розробник ХЗТМ
Виробник СРСР СРСР, ХЗТМ
Виготовлення 1959
Виготовлена
кількість
1
Варіанти Об'єкт 483
Характеристики
Вага 35
Довжина 6017
Ширина 3270
Висота 2400
Обслуга 3

Приціл оптичний

Броня Лоб: 100
Борт: 200
Другорядне
озброєння
1 х 7,62-мм СГМТ
додатково: Вогнемет ОМ-250
9К116-1 «Бастіон»
Двигун дизельний В-54
520
Питома потужність 14,9
Підвіска тиск на ґрунт: 0,8
Дорожній просвіт 425
Швидкість шосе: 50
Прохідність підйом: 30
брід: 1,4

Об'єкт 483 у Вікісховищі

Об'єкт 483 — радянський дослідний вогнеметний танк. Розроблений у 1959 році у ХКБМ. Серійно не вироблявся.

Історія створення[ред. | ред. код]

Роботи зі створення вогнеметного танка були розпочаті в 1959 році. Розробка велася в спеціальному конструкторському бюро Заводу імені Малишева. Керував проєктом Морозов О. О.. Дослідний зразок був готовий у 1959—1960 році. Випробування зразка проходило у 1961 ріку на полігоні НДІБТ[1].

Опис конструкції[ред. | ред. код]

Замість гармати у башті Об'єкта 483 було встановлено Вогнемет АТО-250, тому потреба в заряджувальному була відсутня. Екіпаж було скорочено до трьох осіб[1].

Броньовий корпус та башта[ред. | ред. код]

Так як спарений з гарматою кулемет танка Т-54 у конструкції Об'єкта 483 був відсутній, амбразура для спареного кулемета була заварена. Для охолодження газової камери огнемета в кормі башти був приварений циліндричний патрубок, до якого була приварена вертикальна труба з вентилятором[1].

У башті на цапфах замість гармати і спареного з нею кулемета був встановлений огнемет ОМ-250. Праворуч від вогнемету а на амортизаторах кріпився бак з вогнесумішшю, об'ємом 1600 літрів. Через правий люк даху башти здійснювалася заправка, а також проводився огляд бака з вогнесумішшю[1].

Озброєння[ред. | ред. код]

Як основне озброєння використовувався огнемет порохового типу ОМ-250. Об'єму бака з вогнесумішшю вистачало приблизно на 14 пострілів. Максимальна дальність складала 270 метрів. Конструкція вогнемета дозволяла викидати вогнесуміш зі швидкістю до 100 м/с. Об'єм одного вогневого пострілу був максимальний для струменевих вогнеметів і становив 100 літрів. Стрілянина з вогнемета могла вестися як одиночними пострілами, так і чергою. Основними марками використовуваних вогнесумішей були СКС-15 і ББУ[1].

Як додаткове озброєння використовувався танковий варіант 7,62-мм кулемета Горюнова. Боєкомплект становив 1750 патронів[1].

На стадії проектування опрацьовувалась можливість встановлення додаткового спареного кулемета, а також двох 57-мм авіаційних установок з можливістю стрільби активно-реактивними снарядами, але через недоцільність від такого варіанту згодом відмовилися[1].

Збережені екземпляри[ред. | ред. код]

На сьогоднішній день єдиний екземпляр знаходиться в Бронетанковому музеї в місті Кубінка[2].

Оцінка машини[ред. | ред. код]

Основним недоліком Об'єкта 483 була відсутність гармати, що сильно обмежувало його застосування. Через наявність у ймовірного противника піхотних протитанкових засобів, застосування вогнемета з дальністю вогнеметання 200-250 метрів було неефективним[1].

В результаті перерахованих вище та інших недоліків, Об'єкт 483 не був прийнятий на озброєння, а в 1962 ріку всі роботи за цим проектом були припинені[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Танк Т-54 и машины на его базе. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2010.
  2. Опытный огнемётный танк «Объект 483» в музее г. Кубинка. Архів оригіналу за 3 серпня 2010. Процитовано 29 жовтня 2010.
  3. А.В. Карпенко, Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905-1995), стр. 289

Література[ред. | ред. код]

  • А.В.Карпенко. Огляд вітчизняної бронетанкової техніки (1905-1995). — Санкт-Петербург : "Невський Бастіон ", 1996. — 480 с. — 10000 прим.
  • М. В. Павлов, І. В. Павлов. . — С. 56.