Обговорення:Історія Угорщини
Зі статті Угорщина[ред. код]
Восени 1944 р. радянська армія, переслідуючи німецькі збройні сили, вступила на територію Угорщини. Радянська влада утворила «представницький орган» — Тимчасові національні збори й уряд Угорщини. Ці структури по суті були маріонетками окупаційних властей. Уряд формально був коаліційним, проте вирішальну роль у ньому відігравали представники Угорської комуністичної партії (УКП). Було укладено перемир'я з країнами антигітлерівської коаліції. Згідно з його умовами, Угорщина оголосила себе в стані війни з Німеччиною. Для контролю за виконанням Угорщиною умов перемир'я було створено Союзну контрольну комісію на чолі з радянським маршалом К. Ворошиловим, який і здійснював реальну владу в країні.
Бої за Угорщину були особливо запеклими, і тільки на початку квітня 1945 р. країну повністю очистили від німецьких військ. Тоді ж, навесні 1945 p., угорський уряд з ініціативи комуністів провів у країні земельну реформу, в ході якої було ліквідовано велике землеволодіння, а вилучені у поміщиків угіддя розділили й передали у власність сільськогосподарських робітників, наймитів і малоземельних селян.
УКП, вважаючи, що вона вже завоювала симпатії широких верств населення, погодилася на проведення вже в листопаді 1945 р. парламентських виборів. Однак, всупереч своїм очікуванням, комуністи одержали дуже скромні результати: за них було подано близько 17% голосів. Абсолютну більшість — 57% — завоювало центристське угруповання Партія дрібних сільських господарів (ПДСГ). Новообраний парламент 1 лютого 1946 р. проголосив Угорщину республікою (досі вона формально вважалася монархією, хоч королівський престол залишався вакантним). Було проведено ряд заходів, спрямованих на створення в країні демократичного державного й суспільного ладу.
Компартія, зазнавши невдачі на виборах, спрямувала зусилля на знищення свого головного конкурента — ПДСГ. Контрольоване комуністами міністерство внутрішніх справ сфабрикувало «антидержавну змову», в якій начебто брали участь керівники ПДСГ. Деякі діячі партії, зокрема й прем'єр-міністр Ференц Надь, щоб уникнути арешту, були змушені потайки втікати з країни. Партію було дискредитовано й розгромлено.
За наполяганням УКП у серпні 1947 р. було проведено дострокові парламентські вибори. Незважаючи на численні фальсифікації, допущені у ході голосування, компартія одержала лише 22% голосів — не набагато більше, ніж у 1945 р. Однак вона продовжувала наступ на своїх політичних противників. Нарешті комуністи розвалили останню реальну політичну силу в країні — Соціал-демократичну партію, а її залишки в червні 1948 р. примусили «об'єднатися» з компартією. Внаслідок цього об'єднання виникла Угорська партія трудящих (УПТ). Вона захопила всю повноту влади в країні.
В Угорщині встановилася комуністична диктатура на чолі з Матяшем Ракоші -лідером компартії, а відтак — УПТ. Усі інші політичні партії припинили своє існування. Реальну опору режиму становили радянські війська, які залишилися в країні після закінчення війни й укладення в 1947 р. мирного договору з Угорщиною. Комуністична влада поспішила оволодіти усіма важелями економіки. Наприкінці 1947 р. було націоналізовано банки, навесні 1948 р. — усі підприємства з кількістю робітників понад сотню, а в 1949 р. — підприємства, в яких працювало понад десять чоловік. «Буржуазію» було експропрійовано. Одночасно розпочалася колективізація за радянським сценарієм. Вона супроводжувалась шаленою кампанією утисків заможної частини селянства.
У 1949 р. відбулися нові вибори до парламенту. Балотувалися лише кандидати, схвалені керівництвом УПТ. Вони «одержали» понад 95% голосів виборців. Новообрані Державні збори прийняли конституцію Угорської Народної Республіки (так стала називатися держава). Головним завданням було проголошено «побудову соціалізму».
Після захоплення влади комуністи посилили політичний терор. Об'єктом жорстоких переслідувань була католицька церква. Проводилися масові арешти, придушувалися найменші прояви інакодумства. У країні запанувала атмосфера страху і пригніченості. Наростало обурення широких верств народу пануючим режимом.
«Відлига» в СРСР привнесла деякі зміни в суспільно-політичне життя Угорщини. Під тиском нового радянського керівництва, яке виразніше, ніж їхні будапештські «намісники», бачило можливість соціального вибуху в УНР, влітку 1953 р. були проведені деякі зміни у вищій партійно-державній ієрархії. М. Ракоші залишився лідером партії, однак пост глави уряду йому довелося передати одному з членів найвищого керівництва Імре Надю, який вважався спеціалістом з аграрних проблем.
Було переглянуто економічну політику УПТ: коли досі наголос робили на розвиток важкої індустрії, то тепер найважливішим стало прискорення сільськогосподарського виробництва, яке останніми роками занепало, а також тих галузей промисловості, які виробляли товари масового споживання. Призупинилася насильницька колективізація, розпочався відплив частини селян з виробничих кооперативів. Було знижено податки і норми обов'язкових поставок сільськогосподарсь продовжували маневрувати. В 1955 р. вони усунули І. Надя з керівництва й зробили спробу повернутися до курсу, який проводили до 1953 р. Це спричинило загострення політичної ситуації в країні. Влітку 1956 p. М. Ракоші за командою з Москви було відправлено у відставку. Нові керівники намагалися проводити помірковані реформи, проте вони не задовольняли широкі маси, які вимагали докорінних змін.
23 жовтня 1956 р. в Будапешті розпочалася студентська демонстрація, яка відразу ж переросла у збройне повстання. Налякане партійне керівництво, щоб розрядити обстановку, знову призначило І. Надя прем'єр-міністром. Одночасно, намагаючись втримати владу в своїх руках, воно звернулося за військовою допомогою до Москви. В Будапешт та інші найбільші центри країни було введено радянські підрозділи. Спочатку їхні дії були обмеженими і не могли зупинити розростання революції, яка вже стала всенародною. Практично вся угорська армія перейшла на бік повстанців. Відновлювали свою діяльність політичні партії. На місцях замість комуністичної адміністрації створювались нові органи влади — революційні (або національні) комітети, на підприємствах -робітничі ради. З тюрем були звільнені політичні в'язні. І. Надь оголосив про вихід Угорщини з Варшавського договору і прийняття нею статусу нейтральної держави. Комуністичній владі й залежному становищу УНР, здавалося, приходив кінець.
Однак Москва не могла з цим примиритися. 4 листопада розпочалась інтервенція радянських військ в Угорщину. Протягом тижня повсталі чинили відчайдушний опір, проте сили були нерівними. В обозі радянських військ прибув сформований в СРСР новий уряд УНР, який очолив нещодавно реабілітований партійний діяч Янош Кадар. Він же став лідером реорганізованої партії (УПТ під час повстання розвалилася), яка тепер дістала назву Угорська соціалістична робітнича партія (УСРП). У такий спосіб режим було врятовано. Після придушення революції сотні її учасників, серед них і колишнього прем'єр-міністра І. Надя, було страчено, тисячі інших — засуджено до тюремного ув'язнення. Політичний терор, зрештою, не був тривалим. Я. Кадар виявився діячем з широким світоглядом і нестандартним мисленням. Не виходячи за рамки офіційної комуністичної доктрини і залишаючись лояльним Радянському Союзові, він, разом з тим, проводив помірковано-ліберальний курс, суттєво відмінний від консервативної політики, що панувала в решті країн радянського блоку. Було оголошено загальну політичну амністію. Практично без силових методів на початку 60-х років завершилося кооперування сільського господарства. На відміну від радянських колгоспів угорські кооперативи були цілком самостійними і рентабельними підприємствами.
У 1968 р. було започатковано економічну реформу, яка хоч і не змінила характеру «суспільної» власності, однак внесла у функціювання господарства суттєві ринкові елементи. Це на декілька років забезпечило Угорщині динамічний розвиток порівняно з іншими комуністичними країнами. Помітно підвищився життєвий рівень населення.
Москва підозріло ставилася до угорської реформи, вбачаючи у ній небезпечну «єресь», і під тиском радянських керівників Я. Кадар у 1973 р. змушений був значно звузити рамки задуманих перетворень. У результаті економічне становище країни поступово, але невпинно погіршувалось, загострилися соціальні проблеми. Така ситуація тривала до другої половини 80-х років. Керівництво розробляло різні програми, спрямовані на подолання труднощів, проте очікуваного ефекту вони не давали. Були потрібні глибокі структурні перетворення режиму, не змінюючи, однак, його «соціалістичного» характеру і не відмовляючись від монополії партії на владу. Проте демократичний процес, що розгорнувся в країні, відразу ж переріс рамки, накреслені в рішеннях конференції. Самочинно почали виникати політичні партії та рухи, які вимагали проведення радикальних змін у країні. Дійшовши висновку, що утримати владу в рамках існуючої системи вже не вдасться, нове керівництво УСРП (Я. Кадара 1989 p. було відправлено у відставку і незабаром він помер) зважилося на проведення загальнонаціонального «круглого столу», в якому взяли участь правляча партія, офіційні громадсько-політичні організації та нові незалежні політичні сили. Рішення, ухвалені «круглим столом», створили передумови для мирного, цивілізованого переходу від авторитарного ре¬жиму до демократичної правової держави.
Тим часом УСРП швидко розвалювалася. Почався масовий вихід з її рядів: із 700 тис. членів у партії залишилося кількадесят тисяч. На позачерговому з'їзді її було докорінно реорганізовано: змінено назву — вона стала іменуватись Угорською соціалістичною партією (УСП); відмовилися від марксистсько-ленінської ідеології і перейшли, по суті, на соціал-демократичні позиції.
Навесні 1990 р. відбулися перші за 45 років вільні парламентські вибори. Найбільшу кількість голосів на них одержав Угорський демократичний форум (УДФ) — правоцентристське об'єднання, що спиралося на християнські та національні традиції. УДФ у коаліції з відродженою ПДСГ сформував уряд. Парламент обрав президентом Угорської Республіки лідера ліберального угруповання Союз вільних демократів Арпада Генца — активного учасника революції 1956 р. У 1995 р. його обрано президентом країни на другий строк.
Новий уряд провів радикальну чистку державного апарату, армії, керівництва підприємств від засилля комуністів. У 1991 р. було розроблено план виходу економіки з кризи, який передбачав радикальний перехід до заснованого на приватній власності господарства. В такому ж дусі в 1992 р. було прийнято закон про земельну реформу. Кожний селянин — власник землі відтепер міг вільно вирішувати, вестиме він господарство одноосібно чи в кооперації з іншими. Економіка Угорщини поволі виходила з кризового стану, почала просуватися вперед по шляху стабілізації. Проте реформування господарства країни супроводжувалося тимчасовим зростанням безробіття й інфляції, зниженням життєвого рівня широких верств населення. Це стало однією з причин падіння популярності УДФ і керованого ним уряду. На парламентських виборах 1994 р. УДФ зазнав поразки. На чільне місце вийшла УСП, що стала на чолі уряду. На виборах 1998 р. перемогло праве угруповання Союз молодих демократів.
У результаті останніх виборів, що відбулися 2002 р., до влади знову повернулась УСП у коаліції з Союзом вільних демократів. З 2004 р. уряд очолює соціаліст Ференц Дюршані — мультимільйонер, власник великої промислової корпорації. Незважаючи на почергові зміни правих і лівоцентристських урядів, основні риси соціально-економічного курсу залишалися тими самими. Було проведено приватизацію державної власності. Створювалися сприятливі умови для діяльності середнього та малого бізнесу, а також для залучення іноземного капіталу, що сприяло проведенню структурних змін в економіці. Це, у свою чергу, полегшувало розв'язання завдання стабілізації народного господарства, його поступового зростання, вирішення соціальних проблем. Скоротилося безробіття: у 2002 р. його рівень становив 6% від усього працездатного населення, помітно зросла заробітна плата робітників і службовців. Було здійснено заходи щодо підготовки Угорщини до вступу в Європейський Союз.
Після 1989 р. докорінно змінився й характер зовнішньої політики Угорської Республіки. Протягом 1990—1991 pp. з країни було виведено радянські війська, які постійно перебували там від 1944—1945 pp. Основним пріоритетом Угорщини стало її включення у процес євроатлантичної інтеграції. У грудні 1991 р. було встановлено дипломатичні відносини між Україною й Угорщиною, а 1992 р. укладено Договір про основи добросусідства і співробітництва між нашими державами. В 1999 р. Угорщина ввійшла до складу НАТО, а в 2004 р. — до ЄС.