Обговорення:Димінський Андрій Іванович

Андрій Іванович Димінський був дивним писарем: не п’яниця, не підніжок У начальства,не хитрун чи сільська п’явка – усе народом цікавився, книжка-ми,наукою… Якась особлива натура: усі навколо дбають про хліб насущний, а він розпитує про казки…

Народився Андрій  Димінський у селі Борщівцях під Могилевом – Подільським, у кріпацькій родині тесляра, що належала польському панові. Початкову освіту здобув у Кам’янці – Подільському. У цьому ж місті при лікарській управі витримав іспит на право нижчої медичної практики. Працював фельдшером на селі, але не довго. З 1850року почав писарювати у подільських селах та містечках. 
Потяг до праці в галузі етнографії і фольклористики пробудився в А. Димінського, напевно, ще під час перебування у Кам’янці – Подільському,де він зустрічався з освіченою і національно свідомою молоддю,зокрема з С.Руданським. Систематичні дослідження народного побуту і культури розпочав з 1849 року. Одружився, став батьком, годувальником сім’ї, але не дався злиденній долі в руки, не став, як Лукаш з Лесиної «Лісової пісні», зневажливо казати: «Пісні! То ще наука невелика». У п’ятдесяті роки налагодив зв’язок з Російським географічним товариством і Комітетом грамотності, надіслав до Петербурга свою працю «Побут селян Кам’янецького і Проскурівського повітів» та інші матеріали .В «Этнографическом сборнике» (1864, випуск 6) було надруковано його розвідку «Забобонні обряди при спорудженні хати в Кам’янецько – Подільській губернії». А. Димінський довгі роки співпрацював з Подільським статистичним комітетом. За зібрані ним статистичні матеріали Російське географічне товариство нагородило його бронзовою медаллю. Але основним його зацікавленням були народні уснопоетичні твори. 

Він хотів їх бачити видрукуваними, ці прекрасні скарби свого народу, слав їх в усі відомі йому інстанції. У 1868 році газета «Киевлянин» подала таке оголошення: «Мешканець Подільської губернії Новоушицького повіту с. Струга Андрій Іванович Димінський заявив, що в нього є зібрання подільських пісень-2500,різного змісту;2000 казок,2000 приказок і загадок. Крім того, він описав марновірства та забобони на всі випадки життя. А. Димінський може віддати на певних умовах це зібрання, що становить багатий матеріал, видати який йому нема змоги через брак коштів». На оголошення ніхто не відгукнувся, на листи теж, як правило, не відповідали. Лише значно пізніше його записами скористалися українські вчені П.Чубинський, І.Руденко, О.Кістяківський, М.Драгоманов. Тим часом незвичайний писар зазнав утисків: то піп звинуватить у богохульстві, то поліційний урядник пошле «по начальству» цидулу, що А.Димінський підбурює селян,дає їм читати книжки різні та ще українською мовою писані. Через те доводилось міняти села, поневірятися роками без роботи, переживати обшуки (одного разу в хаті зірвали навіть підлогу). Двічі опинявся під слідством, був під реальною загрозою виселення за межі губернії. Рятували друзі з Кам’яньця, ті, що розуміли значення його праці. З 1882 року замешкав у Струзі звичайним хліборобом. Тут померла дружина, повиростали діти і розійшлися світом, і він залишився сам. Почав сліпнути. У теплу пору сусіди могли бачити, як старий писар ходить по виплеканому ним садочку і обмацує дерева: чи добре ростуть, чи стали великі… передноворічний вечір 1905 року, коли молодь ходила вулицями Струги, попід хати, дзвінкими вигуками-проханнями: «Благословіть щедрувати!», Андрій Іванович розчинив сінешні двері навстіж і раптом упав на порозі. І в смертну хвилину поряд зринула щедрівка, пісня, що була його найвищим щастям у житті і ніби покликала його зараз і піднесла до вічних небес…