Обговорення:Дмитро Дедько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

ймовірно ця людина є правнуком Данила Галицького Слід думати, що такі князі, як Великий Володимирський князь Андрій, Львівський князь Лев, Овруцький князь Андрій, Київський князь Іван-Володимир, Путивльський князь, Новгород-Сіверський князь та десятки інших йшли на такий крок цілком свідомо. Серед них був і молодший брат Великого князя Андрія Дмитро, якого польські й російські історики прозвали вигаданим прізвищем «Дедько» та віднесли до «бояр». І чомусь саме цей «боярин Дедько» довгих 26 років (з 1323 по 1349 рік) володів князівською вотчиною—Львовом та всією Галичиною і видавав накази, як звичайний князь. А головне, жоден князь із нащадків великого Данила Галицького, а їх було багато, не посягав цілих 26 років на родовий спадок. А потім, невідомо звідки, з’явився «приблудний князь» «Данило з Острога» у 1340 році та став захищати «боярський Львів» від польського короля Казимира разом із батьком Дмитром.

Наступним імперсько-шовіністичним твердженням, яке досі гуляє на сторінках української історії, — є твердження про кінець князівської династії Данила Галицького у 1323 році. Це хибне імперсько-шовіністичне твердження закинуто на історичні сторінки, щоби позбавити український народ права на безперервну державність. Вперше цю вигадку запустив у листі до Константинопольського Патріарха польський король Казимир III (1350-ті роки), щоби домогтися благословення Патріарха на Гклицько-Волинський князівський стіл. З 1323 року Холмський і Львівський князівські столи посідав правнук Данила Галицького — князь Дмитро, який у 1340 році (разом із своїм сином — Данилом Холмським) вигнав зі Львова польського короля Казимира III та його військо. Казимир III воєнним шляхом, після смерті князя Дмитра у 1349 році, захопив Львів і Гсіличи- ну, мотивуючи свою агресію спадковими правами. Тому й писав у листі до Патріарха, що усі «руські князі померли», а земля «дісталася мені у спадок». Брехав Казимир III, бо праправнук Данила Данило Холмський мав повне право посісти батьківський князівський стіл. До наших днів зберігся лист Великого князя Юрія II (Болеслава), який був сином правнучки Данила Галицького — Марії та польського князя Тройдена. Тобто, брат Марії був для Юрія II (Болеслава) Тройденовича — дядьком. Ось що писав 20 жовтня 1335 року Великий Галицько- Волинський князь Юрій II (Болеслав) генеральному магістру Тевтонського ордену Теодоріку: «В ім’я Господнє, амінь. Оскільки велич незбагненного провидіння творця усього (сущого) не лише те поручила панам, щоб вони панували над підлеглими, але й щоб керуючи, збагачували їх миром і справедливістю, тому ми, Юрій, з Божої ласки уроджений князь усієї... Русі, бажаємо обмежити шкідливість суперечок вигодою справедливості та єднання... Ми разом із нашими вибраними і вірними боярами та військовими, тобто Дмитром, дядьком нашим; Михайлом Єлізаровичем, 5 воєводою Белзьким; Васьком Кудиновичем, суддею нашого двору; Грицьком Коссачовичем, воєводою перемишльським; Бориском Кракулою, воєводою львівським; Ходором Отеком, воєводою з Луцька; Хотком, сином Яромира—опорою та охороною даного питання, відновлюємо, схвалюємо, ратифікуємо і стверджуємо, з доброю вірою, усунувши всяке лукавство, пристрасть, вигадки та без будь-яких лихих хитрувань обіцяємо разом із нашими названими боярами, військовими, знаттю та нашими землями і людьми укласти цей сприятливий союз із... теперішнім генеральним магістром Ордену та з його співнаставниками, покровителями, братами, знаттю та їх землями і людьми...» [44, с. 112-113]. Через те що наші українські історики у наведеному тексті допустилися деяких «винятків із правил», автор дозволив собі такі три правки. Перше, слово «дядько» написане з малої літери, як і належить писати його в цьому реченні. Інакше речення побудовано неграмотно. Друге, пояснювальні слова «дядьком нашим», як і належить, виділені комами. До речі, так чинили з подальшим текстом упорядники книги «Україна— хронологія розвитку. Від Батиєвої навали до Люблінської унії» у наведеній цитаті. Трете, автор вилучив із тексту слово «Малої», яке додане до слова «Русі», з огляду на те, що у XIV столітті таке словосполучення не застосовувалося. То є вигадка московських державців пізніших століть. Як бачимо, князь із роду Данила Галицького на ім’я Дмитро (Юрійович) у 1335 році згадується в офіційних міждержавних документах. Тому українські історики не мають права нехтувати таким важливим свідченням на догоду московським «доважкам брехні». Навіщо подібні «тези» закидалися до української історичної науки — відомо. До речі, розірвавши рід Великого руського (українського) князя Данила Галицького на дві складові гілки — Галицьких і Острозьких, історична наука так само легковажно підійшла до одного із князів Острозьких, 6 а саме — Василя Красного. Цього князя європейці величали Гедігольдом.