Обговорення:Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир

Цю статтю поліпшено в рамках Вікіекспедиції до Могилів-Подільського району Вінницької області 6-7 червня 2015 р..

Текст, перенесений зі сторінки Лядовський скельний монастир

Вид на Лядівський монастир

:На лівому березі Дністра, знаходиться однойменне село Лядова і скельний монастир. Останній, напрочуд дивовижний пам'ятник загадково-хвилюючої минувшини, скромно розташувався у монолітних скельних виступах, немов притулився до білої вапнякової гори, що пірамідально здіймається над південною околицею долини. Це знаменита по древності, історичному значенні і мальовничому розташуванні обитель, що носить назву Свято минувшини села Лядово, за що воно не одне десятиліття привертає увагу.<br /> :Про монастир існує безліч легенд і переказів, історичних фактів і припущень. Тим часом і досі живі розповіді й легенди про конкретні монастирські древності та документи. Одні стверджують, що заховані вони у недосліджених печерах. Інші - в одному з підземних ходів на верхньому плато. Таких місць тут дійсно немало, однак всі вони сильно пошкоджені в результаті землетрусів, війн, та й просто часу. А єднає ці всі розповіді й легенди одне: вони закінчуються тим, що в угодний Богові час монастирські древності відкриються чернечій братії.<br /> :Досить згадати тільки роки князівської влади Володимира у Києві. Саме тоді - в період княжіння Великого Рівноапостольного князя Володимира Святославовича - Хрестителя України-Русі, у мальовничі скельні місця на лівобережжі Дністра прийшов один його сподвижник, що підтримував князівську владу Києва і обраний нею християнський шлях. Звали його Антоній, а до того в миру Антин. Саме з його ім'ям, а також зі справами посельників-іконопоклонників, що опинялись у візантійській імперії в ролі гонимих богомольців і, залишаючись православними, проникали дедалі на північ, де й селились в печерах, пов'язана історія Лядовського монастиря.<br /> :До того Антин молодим побував у Царгороді, а на Святому Афоні, в одному з монастирів на півострові, що на сході Греції, прийняв чернечий постриг і чернече ім'я Антоній. У 1013 році на зворотному шляху до Русі, "із Афонських гір в святий град Київ", Антоній почув поклик "Гласу небесного" і зупинився у лядовському благодатному краї. Він поселився у скельних печерах, де висік сам собі келію, яка і досі носить його ім'я. Це місце є особливо шанованим у Лядовському монастирі. Зовнішній його вигляд залишається незмінним протягом останнього тисячоліття.<br /> Виникнення Лядовського скельного монастиря засвідчило високий духовний потенціал наших предків, віра яких ставала і патріотизмом, силою Батьківщини. Але найбільше ці печери, як з'ясувалося, допомагали відшуковувати «мову для звернення до Бога». Адже це і було їх первинним призначенням. Для цього печери, в яких монахи проводили більшу частину своїх днів, у буквальному розумінні були відірвані від усього земного, навіть від світла. І саме так, за переконаннями самих ченців, їм краще досягти Божественного прозріння і зберігати віру Христову.<br /> :Серед найперших згадує про скельний монастир літопис ХІІ ст. про похід князя Івана Берладника, улюбленця простого люду та - ізгоя у панства, на Пониззя у 1159 році. То всім відомо, що міжусобиці, боротьба у найжорстокіших формах за територію і владу призвели до того, що у 1226 році лядовські скельні береги у складі всього Пониззя були відтяті польським князем Мстиславом Удалим. Він же і проголосив про утворення у цій місцевості окремого князівства. Ну, а вже 1241 року володарем цих земель став галицький князь Данило Романович. Такими, на жаль, а не іншими виявились приготування до протистоянь татаро-монгольському нашестю. Татаро-монголи контролювали ці терени з середини ХІІІ до середини ХІV ст. Орди вимітали з усіх храмів все найцінніше. Скориставшись цим, римо-католицька церква, яка сподівалась підпорядкувати західні руські князівства своєму впливу, відкрито обіцяла всебічну підтримку у боротьбі з татаро-монголами і навіть королівський титул за перехід до католицької віри. Але цілком зрозуміло, що втрата державності, що супроводжувалася посиленням поборів як з боку своїх князів, так і з боку завойовників, давалася взнаки якщо не на стані духовного переконання, то на стані храмів і монастирів.<br /> :Тим часом, з кінця XІV ст. ці краї на довгі віки, аж до кінця ХVІІІ ст., стали входити до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського. У цей період Лядовський монастир переживає незвичайні часи. Всі згадані події, звичайно, у тій чи іншій мірі мали відношення до позиції духовенства і братії. Адже там, в печерах звучало благословення козакам. І, навіть, був такий випадок, що монахи та ченці, які користувалися особливою прихильністю Богдана Хмельницького, отримавши від гетьмана важливе завдання, передають грамоту патріарху Паїсію, а на словах — доручене їм Богданом Хмельницьким прохання до царя Олексія Михайловича. Мовляв, просить гетьман український заступитись за Україну та його запорізьких козаків. Що й увінчалось успіхом. В час двадцятисемирічного володарювання тут турків, за якого майже в усіх монастирях Подністров'я життя знову завмерло, осиротіли і Лядовські церкви. Втім, на відвойованих у турків «під занавіс» ХVІІ ст. територіях церковне життя отримало новий імпульс у розвитку. Дві церкви («дві печери») в одній скелі Лядовського монастиря були освячені православними на честь Усікновення голови святого Іоанна Предтечі і Святої Великомучениці Параскеви П'ятниці. Лядовська обитель пам'ятає також, як на початку ХVІІІ ст. протягом декількох десятиліть, у ній — зовсім збіднілій, перебували греко-католики. Після входження Поділля до складу Російської імперії Лядовський монастир знову повернувся православним. Предметом особливого поклоніння православних віруючих там на монастирській горі, і у Лядовських храмах зокрема, знову стали дві святині. Перша — кам'яний хрест для означення, що це територія релігійна монастирська, знаходиться під захистом Божим. Другою святинею була стародавня, надзвичайно шанована ікона Усікновення чесної голови Хрестителя Господнього Іоанна. Вона з давніх-давен вважалася чудотворною. Та можна було чути, що чудодійною силою володіють не тільки ікони, лаврські мощі, але і джерела цілющої води.<br /> :Швидше, все це разом і утворювало тут святиню - те місце, де людині зручніше, краще спілкуватися з Богом-Творцем, пізнавати Його, насолоджуватись Ним, а також пізнавати самого себе. В селі Лядово кожен з місцевих покаже старовинну криницю і Антонієве джерело, які невідомо скільки століть напували і зцілювали подорожніх, що прямували до монастиря. Невипадковим вважається, що справедливо повелося порівнювати це джерело, властивості його води із водою з криниці Антонія, яку було Преподобним власноруч закладено і на території Печерського монастиря у Києві у тому ж ХІ ст. Широко відомо, що та вода зцілювала хворих людей. А тим часом, у Лядовому церква жила одним життям зі своїми прихожанами. З 45-х років ХІХ ст. два лядовські священнослужителі — Григорій Янківський і Володимир Стефанівський, внесли значний вклад не лише у розвиток душ пастирської, а й просвітницької освітянської справи у своєму краї. Саме тоді Лядовський монастир став перетворюватись у помітний господарський центр Поділля. Ще у 1849 році у Лядовському приході священик Григорій Янківський відкрив училище, яке діяло до 1854 р. Там навчались селяни з числа прихожан. А в 1860 по 1861 рр. Володимиром Стефанівським було відкрито два училища, перше — для селянських хлопчиків, друге — для дівчаток. Церква жила єдиним життям зі своїм народом. На початку ХХ ст. матеріальний і духовний стан людей піднімався до нечуваного рівня, успіхи стали даватися і на церковному житті, Лядовському церковному приходу належало всього понад 50 десятин землі в долині біля Дністра.<br /> :Промінь сонця у "темному царстві" пробився у 1998 році, коли сюди повернулися котельники і стали з надзвичайною енергією відтворювати монастир. На чолі тієї групи ченців, що прийшла до Лядова з Почаївської лаври, був молодий, але мудрий монах Антоній. Його поява стала немов знаменням, воскресінням мало не через десять століть Преподобного. І ожили покинуті пустки, і пішли сюди знову прочани. Того ж року монаха Антонія було рукопокладено в ієромонахи і призначено ігуменом монастиря. Він став не просто першим, хто взявся на межі двох тисячоліть відновлювати святиню, він прийшов переповнений прагнення вселити у зневірений у всьому люд, особливо в душі молоді, силу Христової віри.<br /> :Безумовно, Лядовський монастир до дня власного тисячоліття має постати відродженим у своїй повній красі. Так вважає кожний, хто бодай раз доторкнувся до цієї святині, ступивши на її територію, і, допомігши в її відродженні. "Оце і є невидима присутність Бога в ділах людських", - гарно, по-філософськи проникливо думає і каже св. отець Антоній про життя людей в нім. А таких людей наш народ шанує і буде шанувати, бо стали вони на дорогу добра і порядності. Перед людьми, самим собою і Богом.<br /> :...Сьогодні тут, на Лядовській горі, як і тисячу років тому, чисте, аж п'янке, повітря, тиша, спокій, і те, що не піддається визначенню у словах - благодать та намоленість. Тут люди задовольняють свої духовні запити через працю і молитви, отримують душевний спокій, спілкуючись тихенько наодинці з Господом. Тут зовсім інший, особливий світ. Такі явища не зникають, як міраж. Сюди не йдуть здобувати чи шукати слави, а шукають тут мудрість, подібно Соломону іудейському. І почуття свої тут тримають міцно, як коня у вуздечці. Тож це місце просто було приречене на те, щоб знову перетворитись у негаснучу лампаду, радість прочан, всіх віруючих. Сердечні і добрі слова, що тут народжуються, вже ніколи не стихатимуть і за межами цієї обителі, вони розноситимуться людьми, вдячністю відгукуватимуться у кожному обігрітому тут серці. Адреса монастиря: 24025, с. Лядова, Могилів-Подільський район Вінницька область, Україна тел.: +38 067 430 78 69 Реквізити: Могилів-Подільський ТВБВКБ «Приватбанк» МФО 302689 р/р 26006055300075 код 26286270 <big>Монастир має готель для розміщення паломників.</big><br /> <big>тел.: +38 096 450 32 17</big>